Чому у Польщі занепокоєні українським культом УПА?

Варшава – Чому формування культу УПА в Україні викликає роздратування у Польщі? Що потрібно зробити полякам та українцям, аби порозумітися в питаннях складного історичного минулого? Про це Радіо Свобода запитало Казімєжа Вуйціцького, польського історика, публіциста і громадського діяча, який багато років займався налагодженням польсько-німецького діалогу. Впродовж останніх років Вуйціцький бере активну участь у публічних дискусіях, присвячених польсько-українським відносинам. Аби пояснити польському суспільству, чому в Україні вояків УПА вважають героями, він написав і оприлюднив публіцистичний текст «Коротка історія УПА для поляків».

Чому у Польщі занепокоєні українським культом УПА?

– Пане Вуйціцький, яким сьогодні є образ Української повстанської армії у Польщі?

– Образ УПА у Польщі є, звичайно ж, негативним. Я маю на увазі широку громадську думку. Негативний образ УПА формувався у часи комуністичної Польської Народної Республіки й зберігся після 1989 року. На зміцнення такого образу вплинули заходи, проведені в 2013 році з нагоди 70-річчя подій на Волині, а також російський тролінг. Для поляків УПА однозначно асоціюється з трагічними подіями на Волині у 1943 році, які у Польщі називають волинською різаниною. І це переважаюча думка. Є історики, які намагаються представляти питання УПА у ширшому контексті, таким істориком є Ґжеґож Мотика. Крім цього, на польську мову перекладають праці українських істориків, таких як Богдан Гудь та Володимир В’ятрович. Тож частина польської громадськості має доступ до українського погляду на ці питання. Різниці у ставленні польської та української сторін до УПА досить значні. Втім, після нещодавньої конференції істориків у Яремчі у мене склалося враження, що дві сторони повинні регулярно розмовляти на ці теми, бо такі розмови можуть бути результативними.

– Яким чином на ставлення до УПА у Польщі вплинуло ухвалення Верховною Радою України пакету декомунізаційних законів? Одним із цих законів колишнім воякам УПА надано статус ветеранів Другої світової.

Казімєж Вуйціцький

– Оскільки тут УПА однозначно асоціюють із Волинню-43, то всі спроби вшанування УПА в Україні викликають у Польщі незадоволення і занепокоєння. Інформація про те, що в Україні зміцнюється культ Бандери, не спонукає поляків до симпатії щодо української держави, у частини суспільства це поглиблює упередження щодо неї. Поляки пов’язують УПА майже винятково з подіями на Волині, вони не надто багато знають про національний рух українців у цілому, виразником якого була УПА. Пересічні поляки також небагато знають про післявоєнну історію УПА та її боротьбу з радянською владою. Це, очевидно, сильно звужує погляд на УПА, та питання Волині дуже глибоко вросло в польську історичну пам’ять, тому у Польщі є сильні очікування, що українська сторона більше про це говоритиме.

– Але у Польщі нерідко лунають голоси й тих, які твердять, що УПА – це не тільки Волинь-43, а червоно-чорний прапор добровольчих батальйонів в АТО не можна вважати прапором якихось антипольських боївок, як про це говорять деякі прокремлівські діячі.

– Я також належу до тих, які вважають що питання УПА не можна звести лише до Волині-43, що про ці справи потрібно говорити в широкому історичному контексті. Ми вважаємо, що треба бачити зв’язок між дуже складною українською історією і тим, що частина українського суспільства вважає Бандеру своїм героєм, або ж символом боротьби за національну та державну незалежність України. Те саме стосується символу, яким для українців є червоно-чорний прапор. Потрібна дуже серйозна розмова, що стосувалася б знань про Україну, а водночас українська сторона могла б зробити ці розмови набагато ефективнішими, якби зауважила, що, крім героїчних сторінок в історії українського національно-визвольного руху, є також чорні плями. Звісно, такі порахунки з історією важко робити у час, коли йде війна з російським агресором. Ця дискусію була б також більш результативною, якби польська сторона відійшла від парадигми «втрачені креси» (східні регіони довоєнної Польщі), а українська – від схеми «польська колонізація».

– Ви багато років займаєтеся розбудовою польсько-німецького діалогу. Якою мірою цей досвід можна використати у випадку поляків та українців?

– Безумовно, цей діалог може бути зразком для наслідування, але не в усьому. Польсько-українські відносини значно відрізняються від польсько-німецьких. Культурних зв’язків між Польщею та Україною було набагато більше, ніж між Польщею та Німеччиною. Як на мене, нам потрібні такі дискусії, коли українці і поляки збираються за одним столом і українці критикують певні вади українського історичного дискурсу, або ж просто власної історії, а поляки, відповідно, – критикують свої погляди на історію. Таким чином ми могли б показати один одному, що готові критично поглянути на власне минуле. Це дуже важливий метод, який застосовувався у польсько-німецькому діалозі. Тобто не взаємні звинувачення, а критичний погляд на самого себе в присутності другої сторони. Нам потрібно знайомитися з точкою зору другої сторони, незалежно від того – погоджуємося ми з нею, чи ні. Інакше кажучи, українцям треба зрозуміти, чому події 1943 року на Волині настільки важливі для поляків, а водночас полякам потрібно багато дізнатися про український національно-визвольний рух, який впродовж певного часу репрезентувала УПА.