Ніхто не претендував на «трон» Башара Асада – сирійський біженець в Україні

Київ – Перечекати, коли закінчиться війна і повернутись додому – головне бажання родини Фалаха Свідана. Частина його сім’ї залишилась у Сирії – час від часу від своєї дочки телефоном він дізнається про те, що його рідне місто Дараа перетворюється на руїну. Фалах каже, що головна небезпека – у небі. Зараз солдатів там уже немає, але літаки регулярно скидають бомби. В Україні сирієць перебуває уже два роки. В інтерв’ю Радіо Свобода він розповів, що українці до нього добре ставляться, а також про те, що ходив на Майдан під час революції і кричав «Слава Україні».

«Ми кричали на Майдані «Слава Україні!» – Фалах Свідан

– Люди вимагали відставки президента Башара аль-Асада, бо вони хотіли свободи. Вони виходили на вулиці, бо хотіли тільки її і нічого більше. Натомість солдати Асада почали вбивати нас – спочатку стріляли з пістолетів, а потім над нами почали літати літаки, які скидали на нас бомби.

Але все, що було потрібно людям, – свобода, ніхто не перетендував на «трон» Башара Асада, ніхто не хотів зайняти його місце. Спочатку ми запитували солдатів: навіщо ви вбиваєте нас? Вони відповідали: «той, що нагорі сказав убивати». Вони самі не знали причини, бо солдати – звичайні люди. Якось вони прийшли до мого будинку. Я запитав у них: чого вони хочуть? Вони шукали зброю. Я відчинив двері – вони нічого не побачили. І коли я запитав: навіщо вони приїхали нас убивати, вони не знали, що відповісти.

Якби у Сирії стало безпечно – я одразу б туди повернувся – сирійський біженець в Україні

«Ти виходив на вулицю і не знав, чи повернешся»

– Вже пізніше до Сирії почали приїжджати різні формування, щоб розпочати війну і все перетворити на руїну. Вони почали вбивати нас без причини.

Життя в нашому місті було дуже складним – ти виходив на вулицю і не знав, чи повернешся назад.

Коли все почалося, люди почали їхати – хтось в Йорданію, хтось в Ірак, хтось в Турцію. Я ж приїхав до України, бо мій син навчався тут у медичному університеті. Я приїхав до нього на випускний, побути з ним місяць чи два. Я не планував тут жити. Якби мені сказали, що зараз у Сирії все в порядку і немає війни, я одразу б туди повернувся. Зняв би свій робочий одяг і дістався б туди якомога швидше. Сирія – моя країна, моє життя і моя любов.

«Він хоче, щоб у Сирії не залишилось сирійців»

– Але я не можу туди повернутися, бо ви знаєте, що там відбувається. Зараз там все зруйноване. У місті Дараа залишилась моя дочка з чоловіком. Вони живуть у нашому будинку і телефонують час від часу. «Тату, зараз над нами літак, який бомбардує місто», – ось, що я часто чую від неї під час телефонної розмови. Вони кажуть, що життя там нині дуже складне. Наприклад, більшість дітей у Дараа не може ходити до школи. Тому люди у своїх будинках, в кімнатах іноді навчають дітей.

Зараз у нашому місті немає солдатів, найстрашніша загроза – у небі. Зазвичай місто бомбардують літаками. Всі можуть виїхати, але не можуть повернутися. Він хоче саме цього: щоб у Сирії зовсім не залишилось сирійців.

Зараз ми не знаємо, хто є хто – всі привозять туди своїх солдатів і вбивають людей. Тому ми не розуміємо, що саме там зараз відбувається, у Сирії. Але все почалося через нього, через Башара Асада.

«У чому світ звинувачує сирійців?»

– І по телебаченню, і на Facebook люди звинуваючують сирійців. Але їх виїхало далеко не мільйон, як полюбляють казати. Скільки їх поїхало до Європи? Дві, три, чотири тисячі? Вони пишуть на Facebook: «Погляньте, сирійці на кожній вулиці». Зачекайте, я цього не бачу. Сирійці, як і всі, – людські істоти. Я не розумію, чого світ так вороже ставиться до тих, хто хоче жити у мирі.

«Ми кричали на Майдані: «Слава Україні!»

– Коли я тільки приїхав в Україну, я ходив до «Ісламського культурного центру». Тут багато людей розмовляють арабською, я приходив поспілкуватися і помолитись у мечеть, бо я мусульманин. Через рік мені запропонували роботу в продуктовому магазині неподалік від центру. Я сказав, що не знаю української мови, але англійської виявилося вдосталь.

Люди тут добрі, жодного разу ніхто не сказав поганого слова. Ми знаємо, що життя складне, воно вимагає багато коштів, але ми працюємо і це не проблема. Це гарна країна, ми не бачимо нічого поганого від людей чи від влади. Мій син також працює і ми потихеньку живемо.

До того, як я сюди приїхав, мій син казав, що це гарна країна, хіба що холодніше, ніж у нас. Але багато в чому ці дві країни схожі. Люди тут, як і в Сирії, хочуть зростати і розвиватися. Хочуть самі будувати власну країну, бо багато років Україна була у Радянському Союзі. А коли звільнилася від нього, захотіла нового майбутнього. Так само, як і ми. З моїми друзями-сирійцями ми ходили на Майдан. Ми там кричали «Слава Україні!». Ми хочемо для вас миру і любові. Бо ми залишаємось людьми скрізь, де б ми не були. Ми не хочемо, щоб хтось помирав. Іслам – про те, щоб усі жили у мирі.