Мінськ – У Швеції сталася подія, яка вперше за багато років з’єднала білорусів -- цьогорічним Лауреатом Нобелівської премії з літератури стала білоруська письменниця Світлана Алексієвич, автор документальних книг про просту людину: «У війни не жіноче обличчя», «Цинкові хлопчики», «Чорнобильська молитва», «Зачаровані смертю», «Час секонд хенд».
Your browser doesn’t support HTML5
«Моя мама, баба – українки, я люблю Україну. Це теж моя земля» – Алексієвич
У Шведській королівській академії наук оголосили, що премію Світлані Алексієвич вручають за «її поліфонічні тексти, пам’ятку страждань і мужності у наш час».
Алексієвич народилася в Україні, в Івано-Франківську в 1948 році, згодом її родина переїхала до Білорусі. Її мати українка, а батько білорус, який був радянським офіцером.
Світлану Алексієвич через дві години після оголошення рішення Шведської академії колеги та журналісти зустрічали у звичайній мінський хрущовці – у квартирі, де розташований Білоруський ПЕН-центр та редакція газети «Наша ніва». Квіти, обійми, усмішки, автографи – у приміщенні яблуку не було де впасти.
– Навіть примусили мене заплакати.
– Які у вас відчуття?
– Ось плачу.
– Ви очікували цієї премії?
– Ну хіба можна на таку премію чекати…
Прес-конференція перетворилася на літературний вечір Світлани Алексієвич, які не так часто відбувалися останнім часом у Мінську, бо майже 10 років вона жила за межами Білорусі і лише нещодавно повернулася додому. Перш за все свій успіх письменниця пов’язала зі своєю родиною і країною, заявила, що відчуває гордість за свою маленьку державу.
Книги білоруської письменниці Світлани Алексієвич на виставці в Шведській королівській академії наук в Стокгольмі, де вона була оголошена переможцем Нобелівської премії в галузі літератури. 8 жовтня 2015 року
Алексієвич визнала, що відчуває себе людиною «білоруського світу», з потужною прищепкою російської культури, але також космополітом.
«Гадаю, що ми усі стоїмо не самі по собі, це і мій рід, його накопичення, і накопичення культури, усієї – радянської, пострадянської, білоруської, російської… Це я все-таки писала 30 років», – сказала письменниця.
Вона визнала, що білоруська влада вдає, що її начебто немає, її тут не друкують, не запрошують на телебачення. Остання книжка Світлани Алексієвич у Білорусі вийшла в 2013 році у недержавному видавництві, а перед тим довгий час (майже 15 років) її взагалі тут не друкували. Але на свою країну вона не ображається, дуже любить Білорусь і любить Україну.
Моя мама та моя баба українки, я дуже люблю Україну. Це теж моя земляСвітлана Алексієвич
«Моя мама і моя баба –українки, я дуже люблю Україну. І коли я нещодавно була на Майдані і бачила фотографії молоді Небесної сотні, я стояла і плакала. Це теж моя земля», – зазначила Світлана Алексієвич.
Вона отримала сотні вітань із усього світу, в тому числі й від президента України Петра Порошенка.
Президент Білорусі Олександр Лукашенко у своєму вітанні написав: «Ваша творчість не залишила байдужими не тільки білорусів, але й читачів у багатьох країнах світу. Щиро радий за Ваш успіх. Дуже сподіваюся, що ваша нагорода послужить нашій державі і білоруському народу».
А МЗС Білорусі з цього приводу заявило: «Ця перша премія, отримана громадянином нашої суверенної країни, увійде в історію становлення білоруської нації, суспільства і держави».
На цю ж тему:
|
Алексієвич має право говорити: «Росія без Путіна!» «Я вважаю Алексієвич уламком радянської культури, яка повинна перемогти «путінщину», путінський «русский мир» – російський журналіст далі Після Нобелівської премії світ почне читати білоруську літературу? «Щасливі, що це нарешті сталося. Ми дуже давно чекаємо цього – відтоді, як був номінований Василь Биков, Ригор Бородулін, Володимир Некляєв» далі «В Україні відчувається дух нації, що відродилася» – Нобелівський лауреат Алексієвич «Я хотіла б вірити, що не вдасться російському середньовіччю, яке сьогодні почалося, затягнути українців у старі часи» далі |