Білоруська письменниця Світлана Алексієвич стала Нобелівським лауреатом у галузі літератури. Цю подію Радіо Свобода прокоментував російський журналіст Олег Кашин.
– Я точно дуже радий. Я розумію, що для антилукашенківської національної інтелігенції, яка під біло-червоно-білим прапором, це теж своя перемога: «Ми, білоруси, перемогли!»
Це перемога того «русского мира», яким він мав би бути, якби не Путін
Радий, що з’явилася така людина реально з мандатом. Вона має право говорити «Росія без Путіна!»
Для мене, для росіянина, ця перемога – моя. Це перемога того «русского мира», яким він мав би бути, якби не Путін. Якраз я вважаю Алексієвич уламком радянської культури, причому саме тієї російської радянської культури, яка повинна перемогти «путінщину», путінський «русский мир».
Я дуже радий, що з’явилася така людина реально з мандатом. Адже Нобелівська премія з літератури в нашій традиції – це реальний мандат на рівну розмову з російською державою. І вона має право говорити «Росія без Путіна!» – ось ці правильні, потрібні і важливі речі. І її почують у всьому світі.
Протест у центрі Москви. Липень 2013 року
Для росіян в Росії – це дуже важливий крок, епізод, що показує, що Європа – батьківщина кожної російської людини
Навіть якщо вона сама буде говорити «я білоруска», «я за майбутнє Білорусі», то для нас, для росіян у Росії – це дуже важливий крок, епізод, що показує, що Європа – батьківщина кожної російської людини, що європейська культура невіддільна від російської. Алексієвич – це та низка, де Пастернак, Солженіцин, Бродський, Бунін і Шолохов. Вона наш шостий літературний Нобелівський лауреат.
– Ви покладаєте на білоруську письменницю надії на відродження та реабілітацію поняття «русский мир». Як це вплине на відносини хоча б між інтелігенцією російською і білоруською? Чи не почнуться «війни за Алексієвич»?
Олег Кашин
Усі її головні книги написані російською мовою, мали успіх в Росії
– У соціальних мережах вони вже починаються, і це виглядає комічно. Світлана Алексієвич – це останнє, що ми повинні ділити. Все ж вона справді загальна. Усі її головні книги написані російською мовою, мали успіх у Росії. Торік вона через боягузтво, мені здається, російських літературних діячів не отримала головну премію «Велика книга». Але, безумовно, вона таке ж явище російської літератури, як і Набоков, і Бродський, і вся проза російського зарубіжжя.
– Ви кажете, що Алексієвич не треба ділити, але водночас називаєте її «російською письменницею». Як із цим?
Я не кажу, що я хочу заборонити білорусам вважати Алексієвич білоруською письменницею. Але вона і для росіян дуже важлива
– Ні-ні, я ж не кажу, що я хочу заборонити білорусам вважати Алексієвич білоруською письменницею. Можна згадати Моцарта, якого австрійці вважають своїм, а німці своїм. Усі його люблять і всі його цінують. Тут якраз немає ніякої проблеми. Якщо Нобелівська премія Алексієвич допоможе національному відродженню білорусів, яких в останні 20 років їхня держава вкрай совєтизує і позбавляє національної самоідентифікації, то на здоров’я. Але це не скасовує того, що вона і для росіян дуже важлива.
– Яке в Росії ставлення до її творчості?
– Я б знову послався на премію «Велика книга», де її книга «Час секонд-хенд» була серед фаворитів. Якраз в Росії її знають і цінують. І її перші книги, передусім «У війни не жіноче обличчя» – це така пізня радянська класика військової літератури, саме завдяки її напівдокументальному жанру, закрила тему, яку відкривали, знову ж, і російські, і білоруські письменники. І Василь Биков, і Юрій Бондарєв, і Григорій Бакланов, і інші. Тут не бачу суперечності.
Оригінал матеріалу – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода
|
Світлана Алексієвич – автор досліджень «У війни не жіноче обличчя», «Цинкові хлопчики» і «Чорнобильська молитва». Нобелівську премію з літератури, розміром близько 960 тисяч американських доларів, вручають білоруській письменниці за «її поліфонічні тексти, пам’ятку страждань і мужності у наш час». Світлана Алексієвич народилася в Україні, в Івано-Франківську в 1948 році, згодом її родина переїхала до Білорусі. Від початку 2000-х Алексієвич живе в Західній Європі, а у фаворити Нобелівської премії з літератури потрапила в 2013 році, коли вийшла її книга «Час секонд-хенд». |
На цю ж тему:
|
«В Україні відчувається дух нації, що відродилася» – Нобелівський лауреат Алексієвич «Я хотіла б вірити, що не вдасться російському середньовіччю, яке сьогодні почалося, затягнути українців у старі часи» далі Після Нобелівської премії світ почне читати білоруську літературу? «Щасливі, що це нарешті сталося. Ми дуже давно чекаємо цього – відтоді, як був номінований Василь Биков, Ригор Бородулін, Володимир Некляєв» далі |