(Рубрика «Точка зору»)
Різні аналітики та експерти ще довго обговорюватимуть чергове божевілля Путіна, але вже зараз очевидно одне – російський вождь намагається себе врятувати черговою війною. П'ятнадцять років тому він почав сходження на престол з війни – на початку в Дагестані, потім у Чечні, нею він і закінчить. Дивує не так невміння цієї людини вести політику, скільки його кровожерливість і хамство, яке він демонструє всі ці п'ятнадцять років.
Я б багато чого віддав, щоб знати точну кількість росіян, які б знали, що таке «друг Росії» Сирія і особливо хто такий 50-річний сирійський диктатор Башар Хафез аль-Асад, лікар-офтальмолог за освітою, удостоєний звання маршала сирійської армії. Сім'я аль-Асадів (справжнє прізвище – аль-Вахш) – типова для Сходу династія, що прийшла до влади 45 років тому в результаті перевороту і яку підтримав СРСР. Для Кремля того часу це був подарунок у антиізраїльській політиці: палестинців було недостатньо, щоб протистояти Тель-Авіву, а сирійці були доречні. За свідченням історика і журналіста Леоніда Млечина, міністр оборони СРСР Дмитро Устинов у відповідь на постійні прохання старшого аль-Асада про допомогу нагадував, що за роки співпраці з Сирією Дамаск отримав радянського озброєння на 8,5 мільярда рублів, що у ті часи було величезною сумою.
Ідеологічно партія «Баас», керівником сирійського відділення якої був старший аль-Асад, близька до Комуністичної партії Радянського Союзу. Панарабська партія, що має відділення в Палестині, Іраку, Сирії, Ємені, Судані і навіть в Йорданії була улюбленою в Москві, незважаючи на те, що по-суті представляла східну деспотичну ідеологію, закамуфльовану під соціалізм. Інших радянські керівники не знали і не хотіли знати – їм важливіше мати під рукою ворогів їхніх ворогів, а в програмі «Баас» антиамериканізм був провідним ідеологічним пунктом. Гасла партії «Баас» були такими ж недолугим, як і у Комуністичній партії Радянського Союзу – «Єдність, свобода, соціалізм». Про соціалізм при феодальному ладі можна говорити тільки з усмішкою.
Друга невідома росіянам деталь – підтримка сім'ї аль-Асадів. Старший – Хафез брав участь у двох військових переворотах у себе вдома, а після вдалого – в 1970 році став диктатором. Після його смерті пост диктатора обійняв син Башар, який на другий день після смерті батька отримав звання генерал-лейтенанта і посаду верховного головнокомандувача. Сирійський парламент змінив Конституцію, щоб 34-річний Башар зміг стати президентом, а в червні на референдумі він був обраний главою країни з результатом 97,29 відсотка. Він був єдиним кандидатом і на наступному референдумі в 2007 році з результатом ще кращим, ніж попередній – 97,62 відсотка. Більше референдумів не було, швидше за все, через непотрібність.
Щоб зрозуміти, на чому тримається диктатура, потрібно знати, що населення Сирії – трохи більше 22 мільйонів, з яких араби складають 90 відсотків. Другий за чисельністю народ – курди. На третьому місці сирійські туркмени, їх близько 100 тисяч. З національних меншин найбільше черкесів, вірменів і ассирійців. Близько 86 відсотків населення Сирії – мусульмани, 10 відсотків християни – католики, православні та парафіяни Вірменської апостольської церкви. З мусульманського населення 82 відсотки складають суніти, решта – шиїти: алавіти та ісмаїліти. Сім'я аль-Асад з алавітів, Хафез походив з алавітського племені кальбійа, мати з іншого алавітського племені – хаддадін. Меншість тримає в страху країну вже 45 років.
Зараз, коли російські політики, зокрема й Російська православна церква, почали закидати інформаційний простір поясненнями про те, що Сирія – братська країна, ще й тому, що є батьківщиною християнства, в Кремлі лукавлять у своїй безграмотній душі. Сирійське християнство ближче народам Кавказу, ніж російському православ'ю, яке прийняло візантійство не тільки як імперську ідеологію влади кесаря, але і її православ'я – із золотом та іншою мішурою, яка так полюбилася ієрархам Російської православної церкви. За підсумками дослідження міжнародної благодійної християнської організації «Open Doors» за 2015 рік, Сирія займає 4 місце в списку країн, де найчастіше утискають права християн. Однак і тут Кремль і Російська православна церква брехливо пояснюють, що це справа рук не аль-Асада, а його збройної опозиції.
Маховик російської пропаганди запущений і тепер Російська православна церква називає участь російської армії в Сирії «священною боротьбою». Це при десяти відсотках християнського населення виглядає не просто блюзнірством, але й небезпечно. Вслід за давньогрецьким Херсонесом, тепер «сакральною» називають Сирію. Директор російського Центру вивчення країн Близького сходу та Центральної Азії Семен Багдасаров проголосив, що «територія Сирії – це місця, з яких православ'я прийшло в Росію». Полковник Радянської армії Багдасаров, мабуть, як і багато російських політиків, не читає книг і не збирається давати пояснення щодо того, що зараховує російське православ'я до давньосхідного, до Сиро-яковитської церкви.
Розгубленість російської пропаганди можна пояснити черговою невдачею Путіна в Україні. Зараз Кремль відчуває всі ті неприємності, що вже трапилися 30 років тому з СРСР – агресія в Афганістані в 1979 році, початок після проведеної Олімпіади в 1980 році санкцій, катастрофічне падіння ціни на нафту. І навіть «Боїнг» був тоді – південнокорейський, збитий в 1983 році. Кремлівські невдачі з жахливою послідовністю повторюються кожні 20-30 років, але жодне радянське керівництво, ні тепер російське не роблять висновків і наполегливо продовжують наступати на ті ж граблі. Коли півтора роки тому аналітики писали про «кримський капкан», вони намагалися вгадати, куди заведе злість і безграмотність майора КДБ Путіна. Тепер він влучив у «сирійський капкан» і, як зазначив історик і письменник Віктор Суворов, «їм Грузії було мало, їм України мало, вони ще полізли до Сирії. Все це добром не закінчиться. З Афганістаном хоч був спільний кордон, можна було вивезти поранених, привезти боєприпаси. А в Сирію як будете возити? Це безумство, це агонія режиму».
Кремль залишився наодинці зі своєю пропагандою – сам придумує брехню, сам в неї вірить. Але, здається, зараз почнеться серйозна «ломка» у більшої частини росіян, які повірили Путіну, будівельнику «руського світу», зокрема й в Україні, який насправді посилає війська воювати за арабів, за мусульман. У радянській ідеології було простіше пояснювати населенню – «братньою допомогою», «інтернаціональною допомогою», проте за останнє десятиліття більша частина росіян підхопила вірус пропаганди під назвою «русский мир». І навіть полковнику Багдасарову буде важко пояснити, якийсь такий «русский мир» в далекій арабській країні.
Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)
Думки, викладені у рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»