(Рубрика «Точка зору»)
Ризики особливого статусу Донбасу – cаме так, а не інакше трактується Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» у міжнародних перемовинах відносно Донбасу.
Тобто офіційна назва закону вживається виключно для внутрішнього користування в Україні. Погодьтеся, це дуже нагадує модель спілкування з власним народом сучасних політичних російських еліт.
Схоже на те, що сам той закон написаний саме у Кремлі. Про це свідчить та потрійна гарантія повної безкарності в ньому терористам, які, знаючи про це, й надалі продовжують по-звірячому катувати наших військовополонених, відрізаючи болгарками їм руки та ноги, ножами – голови, здираючи шкіру з живих людей та спалюючи їх живцем.
Так, уже в пункті №5 Мінських домовленостей зазначено, що саме амністія терористів, які скоїли важкі злочини на Донбасі, є необхідною умовою проведення там місцевих виборів за українським законодавством.
У самому ж Законі про особливий статус Донбасу про цих закривавлених покидьків їх кремлівські пахани потурбувались у статті №3, яка дослівно звучить так: «Держава гарантує відповідно до закону недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб – учасників подій на території Донецької, Луганської областей».
І нема там насправді ніяких винятків для осіб, які скоїли або не скоїли важкі злочини. Виходить, це зауваження за кремлівськими лекалами також уживається виключно для нашого внутрішнього користування! Амністувати ж насправді заплановано всіх бандюків.
І нарешті, ще 16 вересня 2014 року на закритому засіданні Верховної Ради був ухвалений поданий президентом Закон «Про недопущення переслідування осіб-учасників подій на теренах Донецької та Луганської областей».
Його головною особливістю є те, що амністія діє саме до набуття чинності цього закону. За даними почесного комбата «Донбасу», народного депутата України Семена Семенченка, цей закон так і не був підписаний колишнім спікером Олександром Турчиновим. Не чутно, щоб його підписав і Гройсман. Що це, якщо не таємна індульгенція сепаратистам-терористам на всі їхні подальші злочини?
Та й сам Закон про особливий статус Донбасу, задекларований в 11-му пункті Мінських домовленостей, спрямований фактично на збереження статусу кво «ЛНР» та «ДНР» у конституційному полі України. Про це свідчить аналіз дії його статей. І наслідки цього для Української держави, на жаль, фатальні.
Загроза терористичного пекла в Україні
Як відомо, наші європейські «друзі» наполягають на виконанні Україною того 11-го пункту Мінських домовленостей без будь-яких передумов. Тобто без роззброєння бойовиків, повного закриття кордону на Донбасі з Росією та звільнення всіх наших військовополонених.
Про те, чи погодилось на цю ганьбуукраїнське державне керівництво, ми незабаром дізнаємося, бо ціна його запевнень для внутрішнього вжитку нам уже добре відома.
Є великі ризики відносно того, що все ж таки погодилося. Звісно, що після такого недолугого приєднання територій, що нині підконтрольні угрупованням «ДНР» та «ЛНР», до України лінії розмежування між ними та неокупованою частиною держави будуть скасовані.
Це саме те, що потрібно сьогодні Путіну. Бо якщо СБУ сьогодні критично не справляється із запобіганням терористичних актів в Одесі та Харкові, то не важко собі уявити, що буде коїтися після інтеграції «ЛНР» та «ДНР» із їх повністю амністованими бойовиками.
Численні теракти тоді, можна припустити, відбуватимуться по всій Україні. І мене дивує, чому народні депутати досі не запросили на засідання Верховної Ради голову СБУ для того, щоби той висловився з приводу перспективи відкриття кордонів із тими терористичними утвореннями?
Загроза економічного визиску України
Статті №6, №7 та №8 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» регулюють економічні відносини Києва з Донецьком та Луганськом.
Із них випливає, що фінансування тих окупованих анклавів із держбюджету буде здійснюватися за поданням їхніх органів місцевого самоврядування.
Більше того, в бюджеті України видатки на фінансування окупованого Донбасу будуть захищеними, тобто їхні суми не можуть зменшуватися у зв’язку, скажімо, з важким економічним становищем Української держави.
І останньою краплею, що не залишає жодних сумнівів у тому, де писався той закон, є зобов’язання України сприяти «транскордонному співробітництву» окупованих територій з адміністративними одиницями Російської Федерації»!
І це при ще не закритому кордоні з державою-окупантом! Не важко собі уявити, що особливі видатки з боку Києва та повноводні ріки неоподаткованої контрабанди з боку Москви зроблять через певний час рівень життя на Донбасі якщо не помітно вищим, ніж у середньому по Україні, то вже й не таким-то жалюгідно-низьким, як це сьогодні пророкують наші провладні політики та політологи.
І будь-які їхні порівняння в цьому випадку з Придністров’ям тут недоречні, бо Молдова не брала на себе жодних зобов’язань щодо фінансування того свого окупованого Росією анклаву.
Це, безумовно, викличе парад добре керованого ФСБ сепаратизму та суверенітетів на південному сході України. І ще невідомо, впорається з цим Українська держава чи ні.
А це, своєю чергою, може означати вдалу реалізацію другого (уже не військового) плану Кремля з розколу України та знищення її державності.
Сьогодні керівники «ЛНР» та «ДНР» лякають Банкову та Грушевського тим, що нібито не визнають вибори за українським законодавством. На мою думку, це не що інше, як своєрідне стимулювання ними Києва для найшвидшого гарантування їм 300 голосів для внесення Верховною Радою до тіла Конституції такого бажаного для тих кремлівських маріонеток закону.
Політична карикатура Олексія Кустовського
Отже, зовсім не виключено те, що не сьогодні-завтра ми почуємо гучні заяви ватажків «ЛНР» і «ДНР», Плотницького та Захарченка, що вони погоджуються на проведення місцевих виборів саме за українським законодавством…
І на останок. У преамбулі Закону про особливий статус Донбасу зазначено, що він спрямований у тому числі й на «створення умов для повернення жителів до вимушено залишених місць постійного проживання».
Проте умови, що прописані в тому законі, навпаки, спонукають мене і всіх знайомих мені переселенців не тільки не повертатися додому, а й усвідомлювати, що Донбас уже ніколи не буде українським.
То де все ж таки писався той закон, панове народні депутати?
Ірина Магрицька – внутрішньо переміщена особа
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції