Нині слова «Луганськ», «Донбас» у багатьох асоціюються винятково з воєнним конфліктом. Однак мільйони глядачів по всьому світу дізналися про схід України завдяки науковим дослідженням двох простих хлопців з Луганська. Олександр Крюков та Павло Павлов знімали свої ролики в охопленому війною місті і викладали їх на «Ютуб». Не звертаючи уваги на вибухи снарядів, вони ловили блискавку, запускали саморобні літальні апарати і створювали електрогенератори. Команда «Донбасс.Реалії» зустрілася з луганськими експериментаторами в Києві, щоб дізнатися, як це – займатися наукою під час війни.
Найвідоміші луганчани
«На нашому каналі на тебе чекають грандіозні експерименти і неймовірні відкриття, досліди і винаходи. Тут ми ділимося новими ідеями, що відрізняються від звичного мислення більшості», – так розповідають про свій ютуб-канал Kreosan луганці Олександр Крюков та Павло Рябухін. Почалося все з дурниці – Олександр зняв на відео вибух порожнього балона. Але дуже швидко наукові експерименти двох фізиків-аматорів набули вибухової популярності.
«Я не сподівався, що це так сильно приверне увагу на «Ютубі», – розповідає засновник каналу Олександр Крюков. – Розмістив кілька роликів на технічну тематику, для друзів. І помітив, що вони стали популярні серед інших користувачів інтернету. І після цього я вирішив, що буду знімати ролики спеціально, вже для глядачів».
32 мільйони переглядів! Олександр і Павло ловили блискавки, запускали ракети, підривали конденсатори, влаштовували досліди з мікрохвильовками і радіацією. А ще «добували» інтернет і електрику в Луганську під обстрілами й розповідали мільйонам глядачів правду про війну.
До останнього моменту, поки паніка не почалася в місті, всі думали, що це тимчасово, зараз усе закінчиться
«Бомбили сильно, стіни будинків дрижали. Люди відчували, що щось не так. І до останнього моменту, поки паніка не почалася в місті, і не почали люди бігти, всі думали, що це тимчасово, зараз усе закінчиться, пройде», – згадує Олександр.
Хроніка війни
Але з кожним днем життя в Луганську змінювалося тільки на гірше. Змінився і характер відеороликів, які Павло і Саша викладали на свій популярний ютуб-канал. Якщо раніше вони експериментували з вибухами, то тепер фіксували наслідки вибухів бойових. Їхні фільми стали справжньою документальною хронікою, що показала війну зсередини.
Військові рили свої окопи прямо перед вікнами у жителів. Підвезли нові танки. Всі говорять, що війни не буде, але я бачу зовсім інше!
«Військові рили свої окопи прямо перед вікнами у жителів. Підвезли нові танки. Всі говорять, що війни не буде, але я бачу зовсім інше!» – розповідали хлопці про ситуацію в окупованому місті.
Найбільше в роликах Kreosan вражає безстрашність, з якою автори фіксують найдрібніші подробиці життя в Луганську під владою «ЛНР». Вони знімали прихованою камерою блокпости, пересування військової техніки, самі розмінували снаряди – це відео потім видалили з «Ютуба», сервіс вирішив, що воно занадто небезпечне.
«Ну, страху особливо не було... Може, тому, що наші ролики на вибухову тематику. Ми вже звикли до звуків вибухів, і сильно нас цим не налякати», – каже Олександр Крюков.
Принциповий момент – у роликах про війну Олександр і Павло ніколи не говорять, хто саме обстрілює місто, хто більше винен у руйнуваннях і жертвах. Судять тільки про те, що бачать на власні очі і випробували на собі.
«Я був на роботі, почув вибух, відчув його свої тілом, земля ходила, все тіло стислося, потім другий і, якщо я не помиляюся, третій. Ми з напарником сіли в машину і поїхали звідти. У нас у такій обстановці не було бажання дивитися, хто стріляв, куди стріляв, що там за снаряд був, – розповідає експериментатор Павло Павлов. – Коли таке відбувається не десь далеко, особливого бажання з'ясовувати, хто правий, хто винний, немає. Життя дорожче, ми вже це знаємо».
Відеоблогери навіть зважилися на поїздку в зруйнований у ході боїв Луганський аеропорт, де все літо 2014 року тримали оборону Збройні сили України. Їхали на велосипедах, частково по замінованій лісопосадці – і все для того, щоб показати руйнування своїм глядачам.
«Каменя на камені немає, камера нічого не передає, ні фото, ні відео, а тільки реальні відчуття, що там пройти навіть дуже складно», – згадує Павло.
Вижити в Луганську
Дуже змінився і характер науково-популярних роликів, які викладали на ютуб-канал луганські фізики-любителі. На тлі боїв їхні колись смішні експерименти набули практичної спрямованості. Олександр і Павло стали розповідати і показувати людям, як можна вижити в самому епіцентрі війни.
Єдиним варіантом добути електрику – це було тільки вдома щось збирати. Довелося збирати велогенератор із підручних матеріалів
«Коли не було світла, то ми знали, як можна добути електрику. Коли не було інтернету, а він потрібен, ми теж знали, як його добути. – Розповідає Олександр Крюков. – Більше трьох місяців не було світла в місті. У центрі міста лише від генератора можна було зарядити телефон. Але оскільки бомбили, було практично неможливо і дуже небезпечно їхати в місто. Єдиним варіантом добути електрику – це було тільки вдома щось збирати. Довелося збирати велогенератор із підручних матеріалів. Все вийшло успішно. Потім уже, пізніше, коли з'явилося світло, я вирішив зняти це на відео. Показав, як це все збирав, виклав в інтернет. Багатьом користувачам сподобалося».
Коли електрика з'явилася, Олександр і Павло придумали антену, яка посилювала прийом wi-fi-частот і дозволила відеоблогерам ловити віддалений сигнал з центру міста.
«Ми не знали заздалегідь, де відкриті точки доступу, де їх знайти, – каже Павло Павлов. – У ролику дуже просто все: от взяли, виставили, зловили, підключилися. Насправді ми їздили на скутері, з ноутбуком. По сусідніх вулицях вишукували, де що є, їздили в центр у спокійніший час і, зрозуміло, ми вишукали, де цей напрямок є. Потім робили спрямовану антену, захищали її від дощу… Досить складно було такими речима користуватися, вони як екстрені годяться, але не для постійної основи».
Нові експерименти
Зараз вдома стало спокійніше, і хлопці з «Креосана» розширили географію своїх відеоекспериментів. До Києва приїхали автостопом, щоб потрапити в Чорнобильську зону. Заміряли там радіаційний фон і шукали паралелі з безлюдним Луганськом.
«З Луганська багато людей від'їжджають, і у зв'язку з аварією глобальною люди теж з Чорнобиля їхали. Там час застиг в 86-му році, коли ще був Радянський Союз. У Луганську, можна сказати, що в 2014-му. Місто вимерло», – розповідає Павло Павлов.
Це наш дім, і туди тягне. Як буде можливість, ми туди повернемося. А якщо можливості найближчим часом не буде, будемо тільки в гості навідуватися
У Києві Павло і Олександр побули недовго, пару днів – зняли матеріал для чергового експерименту і поїхали додому, на Луганщину. Правда, поки вирішили влаштуватися на півночі області – на території, підконтрольній Україні. Однак, кажуть, що за найменшої можливості повернуться до рідного Луганська.
«З одного боку, це моє рідне місто, і хочеться продовжувати там жити, але з іншого боку, ми розуміємо, що там небезпечно. Це наш дім, і туди тягне. Як буде можливість, ми туди повернемося. А якщо можливості найближчим часом не буде, будемо тільки в гості навідуватися», – каже Павло Павлов, експериментатор з Луганська.