Bellingcat знайшов 60 точок зі слідами перетину українського кордону російськими військами

Спільнота волонтерів-розслідувачів Bellingcat, що займається пошуком у відкритих джерелах свідчень російської агресії в Україні, опублікувала на своєму сайті докладний аналіз супутникових карт із зазначенням місць на російсько-українському кордоні, де російські військові і техніка перекидалися з тимчасових таборів в Ростовській області на територію Донецької й Луганської областей України. Цей аналіз, на думку авторів розслідування, дозволяє говорити про масштаб військової допомоги Росії сепаратистам – виявлено близько 60 неофіційних прикордонних переходів, використання яких могло спричинити перелом у військових діях влітку 2014 року.

Bellingcat вже не раз публікувала звіти і розслідування, присвячені російсько-українському конфлікту. Найвідоміші з них присвячені ракетним комплексам «Бук», з яких могли збити під Донецьком «Боїнг» Малайзійських авіаліній. Так, за допомогою OSINT-розвідки (розвідка на основі відкритих джерел – ред.), за фотографіями в соціальних мережах і загальнодоступними супутниковими знімками, активісти групи простежили ймовірні шляхи доставки «Буків» до України з Росії. Під час роботи над цим розслідуванням і пізніше було знайдено кілька місць, де техніка і солдати незаконно перетинали російсько-український кордон. Їх вдалося вирахувати за розкатаними важкою технікою коліями, які помітні на знімках літа 2014 року, але відсутні на більш ранніх супутникових зображеннях. Іноді на знімках помітна і сама техніка.

У новому розслідуванні Bellingcat говориться про 60 точок на карті, в яких присутні сліди незаконного перетину кордону в районі військового конфлікту на сході України. З них понад 20, за оцінками авторів матеріалу, тісно пов'язані з активністю російської армії. Волонтерам проекту Belligcat вдалося виявити два типи слідів перетину кордону: для здійснення обстрілів українських прикордонних позицій з території самої України, а також для перекидання військ до українських населених пунктів вглиб Донбасу.

Часовий період, який охоплює розслідування, – літо 2014 року, від моменту остаточної втрати українськими прикордонниками контролю за кордоном на окупованих територіях до інтенсивних боїв осені того ж року і успішного контрнаступу сепаратистів. Як випливає з опублікованих доказів, перелом у війні був безпосередньо пов'язаний з різко збільшеною в цей період інтенсивністю перекидання техніки і живої сили з Росії до України. Сепаратисти і російська армія могли б використовувати офіційні пропускні пункти, що перейшли під їхній контроль, проте слід зазначити, що деякі з них з липня 2014 року перебувають під наглядом ОБСЄ, що робить перекидання техніки через них неможливим або складним.

Бази і табори

Автори розслідування відзначають, що російська військова присутність біля кордону з Україною добре задокументована завдяки супутниковим знімкам і фотографіям солдатів у соціальних мережах. Основних військових таборів було два: перший біля селища Персіанівське, за 45 кілометрів на північний схід від Ростова-на-Дону, другий – біля села Кузьминка, зо 40 кілометрів від нього на північний захід. Відстань від обох таборів до українського кордону становить близько 45 кілометрів.

Окрім цього, було виявлено кілька менших за розміром таборів – часом буквально за сто метрів від кордону. Один з таких таборів розташований між містами Донецьк (Ростовська область) і Гукове, інший в околицях села Куйбишеве.

Для наочності Bellingcat розділив російсько-український кордон на п'ять зон, «прив'язавши» кожну до найближчого населеного пункту в Росії. У розслідуванні наводяться супутникові знімки з усіх п'яти зон і фотографії з акаунтів російських солдатів у соціальних мережах, зроблені як у Ростовській області, так і на територіях, контрольованих угрупованнями «ДНР» і «ЛНР».

П'ять зон, на які умовно розділили кордон автори розслідування Bellingcat

Зона 1: Донецьк, Ростовська область Росії

У прикордонних російських районах Ростовської області і сьогодні можна побачити тимчасові військові табори з розміщеною на них військової технікою – для цього достатньо ввести координати, зазначені авторами розслідування, в рядок пошуку сервісу Google Maps. Кількість техніки в цих таборах – вантажівок, артилерії, вертольотів – послідовно збільшувалася протягом усього серпня 2014 року, відзначають автори розслідування.

Тимчасові російські військові табори в околицях Донецька (Ростовська область). Координати на карті, зліва направо, згори донизу: 1, 2, 3, 4:

Оскільки офіційний пункт пропуску Ізварине-Донецьк з 14 липня перебував під спостереженням ОБСЄ, перекидання техніки і військ найчастіше здійснювалася дещо північніше – в районі селища Сєвєрне. Саме там, за основною версією дослідників Bellingcat, до України були перекинуті «Буки», один з яких здійснив фатальний постріл по «Боїнгу-777» Малайзійських авіаліній:

На цих знімках є лише сліди військової техніки, яких з наближенням осені ставало все більше. Саму техніку можна побачити на інших фотографіях, наприклад, на супутникових знімках сервісу TerraServer. Ось ділянка російсько-українського кордону поблизу українського села Микишівка. В інтервалі з травня до серпня 2014-го тут з'явилася широка ґрунтова дорога, якої раніше не було:

А ось та ж ділянка ближче. На знімку Google Earth (ліворуч, зроблений 27 серпня) знову всього-лише розкатана технікою дорога. Праворуч на знімку Terraserver (зроблений 11 вересня) більша частина місцевості закрита хмарами, але в одному з просвітів чітко видно вантажівки, що стоять точно на російсько-українському кордоні:

Якщо простежити по карті, куди веде накатана колія, то з'ясовується, що закінчується ця дорога якраз в одному з тимчасових військових таборів біля кордону (точні координати. Усього Bellingcat виявила близько 20 таких «неофіційних» прикордонних переходів в районі російського Донецька. Чотири з них (координати, на фото нижче – згори донизу: 1, 2, 3, 4) особливо чітко помітно на супутникових знімках, якщо порівняти зображення, зроблені в травні (ліва колонка) та в серпні (права):

Прокладені військовою технікою дороги через російсько-український кордон

Зона 2: Довжанське

Довжанське – це ще один офіційний пункт пропуску на російсько-українському кордоні, який з середини літа 2014 року перебував (принаймні, офіційно) під наглядом ОБСЄ. З російського боку в цьому районі на супутникових знімках теж можна знайти тимчасові військові табори, хоча і в меншій кількості, ніж в районі розташованого на північ Донецька Ростовської області. Були такі табори і у армії України, на її території – наприклад, під населеними пунктами Зеленопілля і Червонопартизанськ. 11 і 14 липня вони були атаковані, при цьому загинули десятки українських солдатів. Невдовзі після цього Україна остаточно втратила контроль над кордоном у цьому районі. Для того, щоб уникнути звинувачень в обстрілі з російської території і представити атаки як організовані самими сепаратистами, артилерія перекидалася на українську територію з сусідньої Ростовської області в районі населених пунктів Павлівка, Клуникове, Маяки та інших.

Ось, наприклад, як виглядала ділянка в районі села Павлівка 8 травня 2014 (ліворуч) і 8 серпня (праворуч):

Сліди від важкої військової техніки в цьому місці помітні на знімках Google Maps і донині. Неподалік, у місті Свердловську Луганської області, вперше за час конфлікту були зафіксовані танки Т72-Б, які були на озброєнні у російських військах, але офіційно ніколи не експортувалися і не використовувалися в інших країнах.

Зона 3: Куйбишеве

Російське село Куйбишеве розташоване на захід від Довжанська. Саме тут, але вже на українському боці, у липні 2014 року розгорнулися важкі бої, які, ймовірно, і стали непрямою причиною загибелі малайзійського «Боїнга» – якщо вважати, що він був збитий випадково, а справжньою метою сепаратистів був український військовий літак. Контроль над цим районом був украй важливий як для України, так і для сепаратистів з двох причин, відзначають автори розслідування Bellingcat. Українським військовим потрібно було перекрити перекидання озброєння і солдатів з Росії, одночасно відкривши коридор для постачання власних сил, ці ж чинники в дзеркальному відображенні були важливі для сепаратистів.

Контроль над цією територією за літо 2014-го переходив від одних до інших кілька разів і остаточно закріпився за сепаратистами після 14 серпня. Куйбишеве примітне тим, що тут з російської сторони, як і в околицях Донецька Ростовської області, супутникові знімки дозволяють виявити велику кількість тимчасових таборів з дислокованою в них військовою технікою.

Фотографії і координати (на фото нижче – зліва направо, згори донизу: 1, 2, 3, 4) тимчасових баз російської армії під Куйбишевим. На свіжих знімках в Google Maps від деяких з них залишилися тільки сліди, в той час як інші, як і раніше, використовуються:

Один з найпомітніших прикладів «польового» прикордонного переходу, влаштованого Росією в цьому районі, – околиці хутора Ольховський. Торована через поле широка дорога послідовно збільшувалася починаючи з 8 серпня і закінчуючи початком жовтня:

Схожі сліди були знайдені Bellingcat і в інших місцях неподалік, наприклад, в районі хутора Нова Надія.

Зона 4: хутір Краснодарівський

Хутір Краснодарівський розташований в Матвієво-Курганському районі Ростовської області на північний захід від Куйбишева. Більшу частину липня і серпня 2014-го державний кордон у цьому районі перебував під контролем України. У липні великий табір української армії в розташованій поруч Амвросіївці був атакований – як показало одне з попередніх розслідувань Bellingcat, за допомогою незаконно перекинутої з Росії техніки і солдатів. Окрім того, всього за 40 кілометрів від Краснодарівського розташований Іловайськ. Тут українська армія зазнала однієї з найболючіших поразок за всю війну, а російські солдати залишили масу свідчень своєї участі в боях, розміщуючи фотографії в соціальних мережах. Одним з основних місць дислокації російських військових у цьому районі, за даними Ради національної безпеки і оборони України, став табір між Краснодарівським і селом Побєда. Російська військова техніка і накатані нею дороги через кордон чітко помітні на супутникових знімках цієї місцевості від вересня 2014-го (праворуч на фото нижче) – якщо порівнювати їх із зображеннями, зробленими 16 липня того ж року (ліворуч):

Накатані військовою технікою сліди ведуть вглиб України, в село Кумачове, а звідти розходяться в різні боки. Основний шлях лежить до села Мережки і Шевченко Донецькій області України. На супутникових знімках тут можна побачити залишки атакованих українських військових таборів і воронки від снарядів, що вказують на південний схід як напрям, звідки вівся обстріл. Сліди ведуть до російського села Марфінка. Усього на ділянці кордону між Краснодарівським і Побєдою виявлено понад 10 місць, де є сліди перекидання військової техніки з Росії до України. На врізках ліва частина – це збільшені фрагменти місцевості, сфотографовані 16 липня, права – 14 вересня:

Хто залишав такі сліди? Одна з військових колон, яка рухалася на схід в районі українського села Бурне, потрапила на супутниковий знімок TerraServer 3 вересня. Колона включала в себе близько 40 одиниць техніки – артилерійських установок, БТРів і танків:

Про російське втручання в український конфлікт у цьому районі можна судити не тільки зі супутникових мап. 26 серпня Україна повідомила про затримання на кордоні з Росією біля селища Дзеркальне 10 російських десантників. Росія заявила, що вони заблукали і потрапили на територію сусідньої країни «випадково». Дзеркальне розташоване всього за 4,5 кілометри від того самого села Мережки, одного з місць, куди ведуть накатані через кордон дороги з тимчасових таборів російської армії. Про велику кількість «зелених чоловічків», схожих на своїх кримських товаришів, які бозна-звідки з’явилися всього за один вікенд, говорили в інтерв'ю агентству Reuters і очевидці з сусіднього з Бурним села Колоски. В іншому репортажі Reuters можна знайти фотографії пошкодженої російської військової техніки, що рухається з боку України до Краснодарівського. Як на цих фотографіях, так і на знімках, викладених російськими солдатами (наприклад, якимось Славою Ситниковим) з табору під Краснодаровским, техніка замість офіційного маркування позначена характерними білими колами:

Російські солдати і техніка з білими колами у таборі на хуторі Краснодарівскій

Як зазначає у своєму розслідуванні Bellingcat, кількість «неофіційних» переходів через кордон в «Зоні 4» у порівнянні із зонами 1-3 невелика, однак, саме перекидання техніки та військових у цьому районі зіграла вирішальну роль у створенні «Іловайського котла», при спробах вийти з якого, за різними даними, загинули від 300 до 900 українських військових.

Зона 5: хутір Максимов

Остання зона, про яку йдеться у розслідуванні, найзахідніша – вона розташована на кордоні з Маріупольським районом Донецької області в районі російського хутора Максимов. Максимов розташований зовсім неподалік від головного офіційного пункту пропуску на трасі Одеса-Ростов-на-Дону. Цей район досить довгий час залишався під контролем України – до кінця серпня, коли в результаті контрнаступу сепаратистів їм вдалося зайняти Новоазовськ і підібратися впритул до Маріуполя. З цього моменту обстріли окраїн міста почастішали, в результаті потрапляння снарядів «Граду» в житлові будинки на околиці міста 24 січня 2015 року загинули десятки мирних жителів. Як сепаратистам вдалося прорвати оборону української армії під Новоазовськом, якщо врахувати, що прямого шляху з підконтрольних їм на той моментів районів до Маріуполя не було? Висновок, зроблений авторами розслідування Bellingcat, збігається з офіційними заявами української влади: тут, як і в багатьох інших епізодах конфлікту, не обійшлося без безпосереднього втручання Росії.

Знайти докази такого втручання на маріупольському напрямку було складніше, ніж в описаних раніше випадках. Основна причина – техніку і війська Росія могла спокійно перекидати асфальтовано дорогою через захоплений сепаратистами прикордонний пункт пропуску «Новоазовськ-Весело-Вознесенка». Проте фотографії самого прикордонного переходу, зроблені до і після наступу сепаратистів під Маріуполем, дозволяють побачити сліди бруду, які ведуть із сусіднього до КПП поля на російську територію. Ґрунтовка, що виходить прямо до КПП, є і на більш ранніх знімках, але до вересня 2014-го вона істотно розширилася:

Міжнародний автомобільний пункт пропуску «Новоазовськ - Весело-Вознесенка» до і після наступу сепаратистів під Маріуполем

Сліди військової техніки, що йдуть через російсько-український кордон, були знайдені і в полях північніше за офіційний пункт пропуску, біля західного краю хутора Максимов:

Найімовірніше, йдеться у розслідуванні Bellingcat, саме в Максимові розташовувався тимчасовий російський військовий табір. Фотографії російських військових з відповідними географічними мітками були знайдені, наприклад, в акаунті якоїсь Світлани Робмаєвої, дружини чи подруги одного з солдатів, а також в акаунтах самих військовослужбовців. Кілька доріг через кордон, які з'явилися за літо 2014 року, можна побачити і на знімках з району українського села Щербак в шести кілометрах північніше Максимова:

15 серпня, за даними української сторони, в цьому районі кордон перетнула колона з 10 танків. 27 серпня Україна офіційно визнала втрату контролю над селом Щербак та іншими навколишніми населеними пунктами. Саме тут, в Щербаку, за даними Bellingcat, розташовувалася основна база російських військ, завдяки яким сепаратисти отримали контроль над Новоазовськом і відтіснили українську армію впритул до Маріуполя.

Учасники проекту Bellingcat не тільки знайшли місця незаконного перетину російсько-українського кордону російською військовою технікою, а й спробували вирахувати, як перекидання озброєнь корелюються з активізацією боїв всередині «ДНР» і «ЛНР». Окрім уже згаданих Іловайська і Новоазовська, військові колони з Росії могли направлятися, наприклад, в район боїв за Луганський аеропорт. Автори розслідування дійшли висновку, що практично всі великі поразки української армії в липні-вересні 2014 року були викликані безпосереднім втручанням у конфлікт Росії – навіть якщо солдати, які перекидалися разом з технікою, і не були офіційно кадровими військовими, а були «відпускниками». Саме російське втручання, відзначають автори матеріалу, було переломним для війни, дозволивши угрупованням «ДНР» і «ЛНР» повернути втрачені за першу половину року позиції і відсунути лінію фронту до тих рубежів, які і виявилися в підсумку закріплені в «мінських угодах».

Усі пункти незаконного перетину російсько-українського кордону російською технікою і військовими, знайдені Bellingcat, – інтерактивна карта:

Незважаючи на «режим тиші», що встановився на Донбасі, Росія, можливо, продовжує перекидати до регіону або до його кордонів військову техніку. Ще одна група, що займається розслідуваннями за відкритими джерелами в інтернеті, InformNapalm, повідомила у вівторок про масове перекидання російської військової техніки з Абхазії. Раніше активісти вже знаходили докази використання на Донбасі російської військової техніки з військових частин у цьому сепаратистському регіоні, проте цього разу метою може бути Сирія – саме в Новоросійську, за деякими даними, здійснюється навантаження на десантні кораблі озброєння для сирійського президента Башара Асада, який воює з повстанцями.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода

На цю ж тему: