У переповненому залі столичного Будинку вчителя презентували другий том видання «На полі чести», в якому містяться численні спогади та статті написані за життя вже покійного дисидента, філософа, правозахисника Євгена Сверстюка.
Your browser doesn’t support HTML5
Євген Сверстюк – «дивак у світлому вбранні»
«Дивак у світлому вбранні», «чоловік праведний», «людина з Божою ласкою» – так про Євгена Сверстюка згадують у своїх спогадах його рідні та друзі. Донька Віра пригадує: перед смертю батько сказав, що медицина закінчилась і це добре, адже тепер почнеться вічність. Дружина ж пригадує, що у його житті було дуже багато збігів і чудес.
«Маленьким у 7 років він осліп. Батьки все кинули в жнива, поїхали в місто, але лікарі тільки розвели руками і сказали: пізно, дитина втратила зір. Але хтось порадив їм бабу-шептуху і вона читала молитви, прикладала навхрест лезо ножа і дитина прозріла. Або ще одне чудо. Згоріла церква, а разом з ними і документи про народження. Його малописьменний батько придумав записати його на рідню в Польщі і цим зробив йому величезну послугу, адже Євген не був мобілізований до лав так званих «яструбків», – пригадує історії дружина Валерія Андрієвська.
Багаторічний друг і упорядник книги спогадів «На полі чести» дисидент Василь Овсієнко відзначає незламну віру Євгена Сверстюка. Свою передмову до книжки він так і назвав – «Чоловік праведний».
«І як чоловік праведний він знав, що його чекає радість», – вважає він.
А от народна артистка України Ніна Матвієнко навпаки пригадує, що боялась Сверстюка і перед зустріччю з ним довго думала про що говорити.
«Кожного разу підходила і питала його дозволу на ті чи інші речі. Навіть політичні. Не могла йому збрехати нічого. Але найбільше любила говорити з ним про Шевченка» – пригадує співачка.
До останньої хвилини свого життя Євген Сверстюк залишався в строю. Він став гірше почуватися ще на початку осені 2014-го. Проте не припиняв активної роботи. У вересні поїхав на Львівський книжковий форум, наприкінці жовтня – до Туреччини, по святих місцях, виступав на урочистостях з нагоди 25-річчя свободи Української греко-католицької церкви і навіть продовжував працювати над газетою «Наша віра», редактором якої він був з 1989 року. Останній номер газети він вичитував, вже будучи у лікарні.
Євген Сверстюк помер 1 грудня у Києві від затяжної хвороби на 86-му році життя. Похований на Байковому кладовищі неподалік могили Василя Стуса та багатьох інших видатних українців.
Євген Сверстюк – політв’язень радянського режиму, український письменник, філософ, президент Українського ПЕН-клубу, член ініціативної групи «Першого грудня», автор одного з найважливіших текстів українського самвидаву: «З приводу процесу над Погружальським».
У 1959, 1960, 1961, 1965 роках за виступи проти дискримінації української культури та у 1972 за промову на похороні Дмитра Зерова його звільняли з викладацької роботи за політичними мотивами. Також Сверстюка переслідували за участь у «Самвидаві» і протести проти арештів і незаконних судів. У січні 1972 року його заарештували і в березні 1973 року засудили за статтею 62 частиною першою Кримінального кодексу УРСР за виготовлення і розповсюдження документів «самвидаву» до семи років таборів та п’яти років заслання.
У своєму останньому інтерв’ю для Радіо Свобода Євген Сверстюк зазначав, що Україна зараз проходить надзвичайно відповідальне випробовування для свободи та незалежності українців, яке треба з гідністю здолати.