Для киян, що відпочиваючи чи в справах гуляють майданом Незалежності, революція закінчилась: на вулицях давно не побачиш наметів, вогнищ із шин та барикад. Утім у чеській Празі, майже в центрі Євросоюзу, куди прагне Україна, триває «Празький майдан». Катерина Скрипник, яка 12 років тому переїхала з Луганська, приходить сюди щонеділі. Вона збирає та передає речі на фронт, розповідає туристам про події на рідному Донбасі та відмовляється асоціювати себе, російськомовну, з пропагандистським «русским миром».
Your browser doesn’t support HTML5
«Проблема Донбасу – байдужість» – колишня луганчанка в Чехії
– Я не можу сказати, що була великою патріоткою, я не володію українською мовою. Але в той момент, коли в моєму місті почали вивішувати російські прапори і почали лунати жахливі речі про Путіна, – «Введи війська!», – я не могла бути байдужою. В луганську жила уся моя родина, батьки, двоюрідні сестри – усі виїхали. Батьки живуть зараз у Білорусі. Родина однієї з сестер – у Львові, інша переїхала до Києва. Вони, безумовно, підтримують те, що я роблю. Вони мною пишаються.
– «Празький Майдан» уже рік збирається в центрі столиці Чехії. Чим активісти займаються?
Збираємо підписи на підтримку України, плетемо сітки, проводимо культурні акції, виставки. Ми привезли сюди показати фільм про Україну і українські події для іноземців у Празі
– З «Празьким Майданом» я познайомилась через друзів, які робили цю акцію вперше рік тому. Написали про це в інтернеті, запросили мене теж, бо знали, що я була свого часу на київському Майдані, їздила туди. І для мене Україна – дуже важлива частина життя, я до того, що відбувається, не можу байдуже ставитись. За рік я стала однією з активістів «Празького Майдану», ми виросли в некомерційну організацію. Допомагаємо і співпрацюємо з кількома добровольчими волонтерськими центрами в Україні. Збираємо підписи на підтримку України, плетемо сітки, проводимо культурні акції, виставки. Ми привезли сюди показати фільм про Україну і українські події для іноземців у Празі. У нас зараз рівно 27 активістів у нашій некомерційній організації. Більшість – це чехи. Те, що люди роблять у вільний час і за власний кошт для країни, в якій багато хто з них навіть не був ніколи – це викликає у мене захват. Дуже люблю і ціную цих людей.
– Яку для себе роль Ви там знайшли?
– Все починається з того, що хтось, припустимо, спізнюється і ми дзвонимо: «Ну де ж ти, де?». Тому що сюди треба привозити багато речей і робити це дуже швидко. Це, все-таки, центр Праги, площа, паркувати машини тут не можна. Це організаційний момент із якого все починається. А моя роль часто – обдзвонити і підготувати. А робота, в принципі, триває упродовж всього тижня. Тобто треба прослідкувати, щоб у нас було достатньо листівок. Ми маємо «настінку»: це інформаційні речі, які ми розвішуємо. Це такі невеличкі плакати, які ми стараємось регулярно оновлювати, щоб розказувати, що відбувається актуального. А це треба роздрукувати, подбати про ручки, скоч. Далі збираємось і ставимо це все. Це щоразу займає близько години. В цей момент до нас приходять люди, з якими ми спілкуємось.
– Ви приїхали з Луганська колись. Що скажете про «особливість регіону» чи популярні раніше заклики «почути Донбас»?
Якби в той момент, коли проходили лише перші акції, вони вийшли з українськими прапорами і зупинили тих людей, які приїхали з Росії робити переворот, – того, що зараз коїться, не було би
– Мабуть, певним чином, є помилка керівництва України. Проте її скоїли, думаю, ще багато років тому – діалог треба було вести давно. Але те, що до влади прийшов Віктор Янукович – також помилка. Все потрібно було робити раніше. А велика проблема Донбасу, на мою думку – байдужість. Якби в той момент, коли проходили лише перші акції, вони вийшли з українськими прапорами і зупинили тих людей, які приїхали з Росії робити переворот, – того, що зараз коїться, не було би. Але в той момент їм здавалось, що то дурниці і нічого страшного не буде. Мовляв, я не той ідіот, який буде зараз прапором на вулиці махати, мене це не стосується. Через те, що вони залишились вдома туди приїхали війська.
– Як українка в Чехії відчуваєте різницю ментальностей та ставлення до війни на Донбасі?
Немає логіки, агресію виправдовують: «а Америка зробила ось таке, чому нам не можна?». Я думаю, люди з таким менталітетом неспроможні протистояти пропаганді
– Більшість європейців, думаю, не вірять безкінечній пропаганді. А люди, які в Україні чи в Росії вірять – це наслідок Радянського Союзу. Вірять єдиному джерелу інформації, не уміють порівнювати, аналізувати. І ось чому я так думаю: за рік я часто дискутувала з росіянами, які зупинялись тут біля «Празького Майдану». Їх спосіб аргументації і обґрунтування точки зору – це жах. Немає логіки, агресію виправдовують: «а Америка зробила ось таке, чому нам не можна?». Я думаю, люди з таким менталітетом неспроможні протистояти пропаганді. Більшість росіян не знають іноземних мов, вони мають кілька каналів – штучно відрізали можливості отримувати альтернативну інформацію. В підсумку маємо такий результат.