Кожна година припинення вогню ‒ це уже плюс ‒ заступник голови Донецької адміністрації

Більше року минуло від моменту підписання Мінських угод, основною метою яких було досягнення миру на Донбасі. Що з цього вийшло, на практиці знають усі жителі регіону: стрілянина на лінії зіткнення майже не припиняється, у той час як сторони часто трактують пункти угод кожна по-своєму. Чи є передумови до справжнього затишшя на Донбасі та чи слід розраховувати на виконання Мінських угод ‒ у студії програми «Донбас. Реалії» обговорювали із заступником голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Віктором Андрусівим.

‒ Чи є виконання мінських домовленостей частиною процесу реформ в Україні?

‒ Те, що у нас з сотень є один-два дні затишшя ‒ я б не кваліфікував як виконання мінських домовленостей. Враховуючи той факт, що ми багато разів бачили, як не виконуються домовленості або виконуються на певний час, щоб вирішити власні проблеми. Я не здивуюся, якщо у них боєприпаси закінчилися і вони їх поповнюють у цей час. Тому судити про виконання мінських домовленостей на даний момент ще рано. Щодо мінської контактної групи, то мене було рекомендовано включити туди, але цього так і не сталося. І в перемовах я жодного разу не брав участі.

Віктор Андрусів

‒ Тобто можна стверджувати, що представників звільненої частини Донецької та Луганської областей там немає?

‒ Представників немає. Ми справді співпрацюємо з українськими перемовниками, надаємо їм усю інформацію, ідеї та побажання. Утім, далі ми не знаємо, що відбувається, і володіємо тією ж інформацією, що і журналісти.

‒ Як людина, яка працює в структурі управління Донецької області, скажіть, чи допомагають Вам мінські домовленості?

‒ На жаль, ні. Легше навіть від того, що вдалося на кілька днів зупинити обстріли: є можливість доїхати до прифронтової зони, покращити гуманітарну роботу, є можливість хоч на якийсь час відновити соціальні заклади. Кожна година припинення вогню ‒ це уже плюс. А у всьому іншому я не бачу виконання мінських домовленостей саме на території Донецької області. І це не вина України.

‒ Як можна зрозуміти, чи інша сторона виконує ці домовленості, можливо, є певний моніторинг?

‒ Мінські домовленості ‒ це чіткий документ, і він передбачає послідовність кроків. І перший крок ‒ повне припинення вогню. Після цього ‒ відведення важкого озброєння. Не можна виконувати, наприклад, десятий пункт, при цьому не дотримуватися першого пункту ‒ припинення вогню. Україна, на жаль, під тиском закордонних партнерів ухвалила рішення виконувати домовленості в односторонньому порядку. А та сторона не виконала навіть перший пункт, тому немає і сенсу моніторити, чи виконуються ними усі інші домовленості. Немає підстав.

‒ Чи готова Донецька обласна військово-цивільна адміністрація проводити переговори з тією стороною?

‒ Ми не маємо права вести будь-які переговори та діалоги з тією стороною. Це питання вирішується на рівні президента України, Верховної Ради, Кабінету міністрів. Єдиними перемовниками є офіційно призначені люди в контактній мінській групі. І Донецька область не може здійснювати жодних кроків у цьому напрямку. Хоча у нас є низка побутових та соціальних проблем, які не можна вирішити без банальної комунікації. У нас є така потреба, але ми, звичайно ж, не будемо вдаватися до таких діалогів.

Новий дрес-код Луганська

‒ Чи визнають люди на Донбасі владу Донецької обласної військово-цивільної адміністрації як офіційну?

‒ Центром Донецької області є місто Донецьк і нині. Єдине ‒ ми не можемо здійснювати звідти владу. Переміщення центру ‒ вимушений захід, який ми трактуємо як тимчасовий. Це означає також, що ми не здійснюємо капітальних будівництв і не перетворюємо Краматорськ на обласний центр.

З людьми у нас тут нормальні робочі стосунки. Є міські та районні голови, які добре працюють, а є і ті, хто погано працює. Ми виконуємо роботу, ми не граємо в політичні ігри. У нас є багато оперативних питань: допомогти людям, відреагувати на їхні прохання, вирішити проблеми із заборгованостями із зарплати. У нас дуже багато проблем щодо перереєстрації підприємств, відновлення їхньої роботи. Українське законодавство не було готове до такої ситуації, тому створюється багато нових постанов і законів, до яких згодом вноситься багато змін. Звичайні робочі процеси: є і хороше, і погане. Не бачу у цьому нічого надзвичайного.

‒ Чи є необхідність надання територіям Донбасу особливого статусу?

‒ Мене дивують дискусії довкола цього питання, оскільки в Україні уже діє закон про особливості самоврядування на тимчасово окупованих територіях. Мені здається, що хтось бере те, що є, користується незнанням людей і залякує їх.

Крім цього, ніхто не має уявлення, коли можна буде досягнути виконання мінських домовленостей, тому що це залежить тільки від однієї людини, а саме ‒ від Путіна. Наразі я не бачу для цього передумов попри те, що ця війна втратила будь-який зміст, на мою думку, і з боку Росії, і з боку терористів. Вони уже і не мають цілей насправді, яких хочуть досягнути. Мені здається, що вони і не розуміють, для чого це все відбувається.

Щастя: рік у «сірій зоні»