Український театр нарешті почав реагувати на сучасні події – критик

В українському театрі сьогодні бракує благодійних проектів, але він уже почав реагувати на сучасні події, про це в ефірі програми «Молодь плюс» розповіла голова ГО «Театральна платформа», театральний критик Ірина Чужинова. Водночас, за її словами, зазвичай це роблять недержавні театри, «театр Франка – це, мабуть, приємний виняток з правил», – каже критик. Саме неакадемічна сцена, вважає Ірина Чужинова, і рухає галузь вперед. На думку критика, Україну врятують не політичні гасла, а саме культура.

– Від нового театрального сезону я чекаю прем'єр, але насправді вже не перший рік чекаю змін контекстів українського театру, чогось незвичного, того, чого не було.

Більшість театрів у нас державні, ми звикли, що кращі чи гірші, але прем'єри будуть. Це поточна робота театрів. А я чекаю нових проектів з точки зору організаційної, ідеологічної. Чекаю, чим закінчиться ініційований Британською радою конкурс для молодих режисерів спільно з театром Франка. І має вийти прем'єра за сучасним британським драматургом Девідом Гарровером «Ножі у курках». Це перша спроба такої копродукції.

Яким буде новий театральний сезон?

Звичайно, чекаю, як розпочне сезон театр «Золоті ворота». Це дійсно феномен! Минулого року його очолив молодий режисер Станіслав Жирков. Молода команда не мала нічого, окрім захаращеного репетиційного приміщення, яке вони очистили, і кількох ставок. І театр «Золоті ворота» з 4 вистав, які були спочатку, тепер має в репертуарі понад 20. Для мене це феномен і відповідь на питання, як, куди ефективно вкладати гроші в українському театрі.

Якщо говорити про ефективність вкладених засобів і віддачі від цих коштів, то це, мабуть, 1000%. При мінімумі вкладених грошей отримуємо максимум віддачі, бо нестачу коштів покриває молода енергія колективу театру. Остання прем'єра сезону минулого – це «Королева краси» Мартіна Макдонаха, всім раджу подивитися. Попередня вистава «Вій 2.0» за Наталею Ворожбит, сучасним чудовим українським драматургом. Це теж була подія міста Києва, такий театральний must have.

Звичайно, не можу не чекати Гогольфест. З року в рік він демонструє титанічні зусилля з того, як можна перетворювати українську культуру, як можна змінювати контекст. Влад Троїцький принципово не йде на домовленості з владою, тобто не має жодної державної підтримки або має її мінімально. І продовжує робити цю титанічну справу, так піднімати людей. Відкриття минулорічного «Гогольфесту» так надихає, коли розумієш, що в Україні є стільки молодих, натхненних облич, і вони можуть разом щось робити.

«Гогольфест» у Києві (архівне фото)

І Фестиваль молодої української режисури «Театральна платформа» цього року знов-таки робить це попри, а не завдяки. Ми маємо підтримку Києва, на щастя, але оскільки ми неприбуткова ГО, то можете собі уявити, як важко працювати з державними грошима. Але ми теж намагаємося змінювати контекст, пропонувати щось нове, розставляти акценти і підкреслювати ті форми, які тільки народжуються в українському театрі, але за якими майбутнє.

– Чи більше зараз ставлять спектаклів про сучасні події?

– Хотілося б бачити ці п'єси сучасних українських драматургів, нової драми. Буде тиждень актуальної п'єси в цьому році, і я сподіваюся, в нас відкриються нові імена. Але наразі є проект Дена та Яна Гуменних і Галини Джикаєвої, присвячений переселенцям («Сіра зона»). І він їздить Україною. Відкрився новий альтернативний простір на вулиці Нижньоюрківській в Києві. Його важко знайти, але його варто відшукти на карті. Там вже йшли 2 вистави про сучасні події – «АТО» і «Кордони і відстані». Це зсув у свідомості, оскільки український театр почав реагувати на сучасні події.

Актуальне мистецтво: вистави про переселенців та війну

Український театр намагається працювати з волонтерами, це дуже правильно і корисно, зокрема, для театру, оскільки ця енергія, яка зараз вирує у волонтерському середовищі, здатна змінювати країну. Є проект, не присвячений АТО, але присвячений проблемам онкохворих дітей, який почали Ірма Вітовська і Ростислав Держипільський. Ось таких, благодійних проектів, які можуть збирати гроші, мобілізувати людей, робити добре і вкладати свої сили в корисні соціальні речі, бракує в українському театрі. Український театр починає цим займатися. Але він займається цим, як правило, поза стінами національних державних установ. Театр Франка – це, мабуть, приємний виняток з правил. Хотілося б, щоб державні театри також підтримували незалежні ініціативи.

– В такий час соціальних потрясінь люди більше звертаються до мистецтва чи, навпаки, менше?

​– Є 2 складові. Фінансова, звичайно, всі ми переживаємо не найкращі фінансові часи. Але здається так. Театр дає можливість глядачу поговорити про якісь сутнісні речі, про які, хочеться вірити, почали замислюватися більше. Бо ми доволі весело прожили ці 20 років, багато святкували, співали, були веселою українською нацією. Та катастрофа, яка сталася і з Кримом, і зі Сходом України, вина за неї лежить і на театрі.

Гастролі Івано-франківського театру на сході. Коли люди на сході почули ірмоси, старовинні українські народні пісні, обрядові пісні, вони підходили до акторів і казали: ми цього не чули і не знали, а це ж наша культура. І ми тепер розуміємо, чому ви такі, а ми не такі. Чому вам є за що стояти і боротися, а нам нема за що. Ця культурна експансія, яка мала відбутися за ці 20 років, на жаль, не відбулася. Ми відкупалися грошима. Якби ж сходу і Криму більше пропонувати української культури, налагодити повноцінне гастрольне життя українських театрів…

Ірина Чужинова

Всі живуть в резерваціях, не мають змоги переїхати до іншого міста, не кажучи про такий шлях, як зі Львова до Луганська або Донецька. Найближчі роки ми маємо виправляти це. Бо культура м'яко, але настійливо пояснює людині, що це за країна, для чого вона є і чому. Політичні гасла тут не врятують, тут врятує лише культура, національна самобутність. І якщо ми будемо розвиватися повноцінно, то українська культура буде цікава і світові. Можна входити на Захід і пропонувати Україну.

– Є в театрі проблеми, які може і повинна вирішити держава?

– Все, що може і має робити держава в цій сфері, – це просто надавати можливості. Більше в мистецтво вона не має втручатися, інакше ми отримаємо тоталітарну систему, де держава надиктовує, що має транслювати сцена.

Але без механізмів і державної підтримки неможливий розвиток галузі. Мають бути механізми грантового фінансування, український театр має перейти на проектне фінансування, коли театр не отримує просто гроші на рік, бюджет, і розпоряджається ними, а все ж є конкурс проектів. Держава має запропонувати ці механізми, зробити доступ до коштів відкритим, урівняти в правах державний і недержавний сектор, оскільки зараз громадський сектор не має доступу до коштів громад. Ми маємо закон, за яким мають оголошуватися конкурси, і через конкурсну систему ГО також можуть претендувати на бюджетні кошти, але за фактом цих конкурсів просто не існує.

В усьому світі недержавний театр, неакадемічна сцена рухає галузь, мистецтво вперед. Експеримент народжується в маленьких аудиторіях, підвалах, сценах на горищі. В таких приміщеннях, як на Нижньоюрківській, де об'єдналися молоді режисери і актори, або «Гогольфест», що існував у промзоні на Видубичах. У таких місцях і народжується театр завтрашнього дня, театр майбутнього.

Бо національний театр демонструє мистецтво високого зразка, але воно – академічне, класичне, розраховане на найширшу аудиторію. А в театру авангардного, маргінального сьогодні, на жаль, нема цієї можливості держпідтримки. За міністра Євгена Нищука вперше в житті українського театру була перша грантова програма від Мінкульту. Запустили на півроку, зараз її вже немає, бо в нас новий міністр. Треба просто надавати можливості, а митці, ідеї і творчі сили обов'язково знайдуться.

Новий сезон в театрі Франка відкрили виставою про мрію