Чорний понеділок. Спецслужби Росії готують «російську осінь»?

(Рубрика «Точка зору»)

Коли недавно на очі потрапило мені повідомлення про підготовку російськими спецслужбами операції «російська осінь», яка має на меті дестабілізацію в східних регіонах України, я сприйняв це з певним скептицизмом. Адже, здавалось би, в нас нормалізувалася ситуація. Держава уникла дефолту. Фінансова ситуація відносно стабільна. Ціни «зупинилися». Державні органи хай зі скрипом, але працюють.

Однак події, що сталися у Верховній Раді і біля неї в останній день літа, підштовхують до думки, що «російська осінь» – не така вже й фантастика.

Політичне шоу

Розібратися в київських подіях 31 серпня 2015 року – складно. Можливо, прийдешні історики будуть ламати голову, що тоді насправді відбулося. Чи це була політична комедія, розіграна по нотах, чи імпровізація, чи відверта провокація, чи, можливо, ситуація вийшла з під контролю.

Те, що відбувалося в стінах Верховної Ради, радше, нагадувало комедію. Парламентарії чудово розуміли, що Захід, передусім Німеччина та Франція, вимагають від України виконання так званих мінських домовленостей. Хоча всі також розуміють, що цим домовленостям – гріш ціна. Відповідно до них, Україна має змінити Конституцію, провести децентралізацію влади і в перспективі надати окремим районам Донбасу особливий порядок управління. Певно, є розуміння того, що внесення відповідних змін до Конституції та «усамостійнення» окремих районів Донбасу не приведе до миру. Зрештою, в суспільстві існує негативне ставлення до цих конституційних змін, передусім щодо особливого статусу Донбасу. І на це не можна не зважати.

Низка політичних сил (Радикальна партія, «Самопоміч», БЮТ), які зорієнтовані на підтримку патріотичного електорату, не могли підтримати вказаних змін. Проте можна було обійтися без їхніх фракцій при голосуванні у Верховній Раді. «Блок Петра Порошенка» й «Народний фронт» знайшли собі союзників серед колишніх регіоналів та «Опозиційного блоку». Тобто у них цілком вистачало голосів, щоб протягнути зміни до Конституції в першому читанні.

Тому блокування трибун, палкі патріотичні промови – все це, схоже, було більше зорієнтоване на електорат, а не на те, щоб зірвати голосування щодо конституційних змін. Словом, така собі гарна картинка.

Градус напруги

Проте організатори цього політичного шоу не врахували те, що в суспільстві останнім часом значно зросло соціальне невдоволення. Причин для цього достатньо. Справа не лише у війні. Маємо чи мали зростання податкового тиску, тарифів за побутові послуги, ріст безробіття, падіння курсу гривні, масштабні валютні спекуляції, розгул корупції, яка, схоже, ніяк не зменшилась – радше, навпаки. І все це на тлі дивних реформ, які лише ускладнюють життя багатьох людей. До цього «реформаторства» варто додати недолугу кадрову політику, коли високі державні посади займають люди без належної освіти та досвіду. А ще ми маємо владно-олігархічні розбірки, безвідповідальні й неправдиві заяви наших очільників. І нарешті – зубожіння широких верств населення та збагачення окремих олігархів. Більшість людей, які сподівалися на покращення, зараз страшенно розчаровані. Декого це остаточно дістало.

Проте, схоже, наша влада живе в іншій реальності. Вона далі займається політичними ігрищами, не розуміючи, що грається з вогнем. Україна – це не Росія й не Білорусь. Народ у нас бунтівний. До того ж останнім часом він все більше починає жити в такій собі анархічній реальності, коли зброя вирішує якщо не все, то багато що. Тут достатньо лише іскри, щоб стався вибух.

Такою іскрою й стало обговорення у Верховній Раді змін до Конституції. Навіть якщо ці зміни треба було приймати сьогодні і вже, то можна було хоча б провести серйозну роз’яснювальну роботу. І не підвищувати політичними ігрищами градус напруги. Зрештою, можна було затягнути й заговорити ці зміни. Чи наші парламентарії не вміють такого робити?

Переконаний, більшість з людей, які прийшли до Верховної Ради, коли обговорювалися зміни до Конституції, не дуже розуміли, про що йдеться (якщо взагалі розуміли). Вони вийшли на протест – бо так далі жити не можна.

Не беруся судити, чи цей мирний протест переріс у криваве протистояння спонтанно, випадково, чи все-таки була провокація. І хто її організував. Тут є різні версії. Навіть не знаю, чи колись ми довідаємося правду.

Але факт залишається фактом – у нацгрвардійців кинули бойову гранату. Є поранені, загиблі. Це – страшна тенденція. І якщо її розумно (наголошую – розумно) не зупинити, то нас можуть чекати дуже неприємні події.

Правоохоронець допомагає товаришу, пораненому під час сутички біля Верховної Ради України. Київ, 31 серпня 2015 року

Тим паче, що незабаром відбудуться вибори до місцевих органів влади, які обіцяють бути жаркими. Якщо наші головні політичні гравці не домовляться між собою і не укладуть угоду, щоб більш-менш толерантно вести виборчу кампанію, може статися багато неприємного. У нинішній соціально напруженій ситуації людей не так складно організувати на масові протести – якщо не в масштабах всієї країни, то принаймні в масштабах певних регіонів. Достатнім може виявитися те, що десь вибори пройшли нечесно, їх фальсифікували і таке інше.

Не виключаю, що над цим активно працюють російські спецслужби. І при найменших можливостях вони спробують організувати у тих чи інших містах та регіонах «російську осінь».

Звісно, нинішній чорний понеділок – це ще не кінець чи початок кінця для нинішньої влади, як дехто вважає. Але це серйозна мітка для неї. І якщо не будуть зроблені адекватні висновки, то події для владоможців розвиватимуться не найкращим чином.

Що ж робити?

Передусім перестати обманювати. Не малювати радужні перспективи, а говорити з людьми про реальний стан речей і як вийти з цього стану. Народ не такий у нас дурний, як здається нашим власть імущим. Й перестати розігрувати політичні ігри, які лише збурюють людей.

А взагалі було б ідеально, якби влада хоча б трохи цікавилася реальними потребами людей і думала над тим, як би їм їх не ускладнювати, а хоча б трохи полегшувати життя. Проте, схоже, це зі сфери фантастики.

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

На цю ж тему: