(Рубрика «Точка зору»)
Будьмо максимально відвертими – вітчизняний соціум часто насміхається з російських реалій в таких випадках, де й в Україні справи не дуже кращі. Згадаймо хоча б випадок з млинцями, котрі мешканці сусідньої країни поїдали прямо з лопати. Це викликало величезну хвилю жартів в Україні, але незабаром довибори у Чернігові показали, що наші люди, в чергах за корбанівською гречкою, нічим не ліпші.
Ранок починається з курсу рубля
Таких порівнянь можна знайти не так уже й мало, але вони яскраво демонструють не стільки подвійні стандарти, а те, що українцям теж цікаво: «а що там у москаликів?», як росіян цікавить: «чё там у хохлов?» більше, ніж проблеми всередині країни. В багатьох співвітчизників ранок починається не з кави, чаю чи зарядки, а з перевірки курсу рубля та цін на нафту.
Війна створює спільну для воюючих держав дійсність, яка насправді ніяка не дійсність і зовсім не спільна. Радше дві деформовані реальності, які спрямовані на те, аби показати, що суперникові живеться гірше. Але те, чого не можна втратити за таких обставин у жодному випадку – відчуття дійсності, яке дозволяє тверезо оцінювати ситуацію, а не витати у веселкових фантазіях.
Цікавість російською тематикою спричинена, певною мірою, тим, що українці живуть в передчутті краху путінського режиму. Ось уже з рік очікують «з дня на день» його падіння. Просто очікувати цього марно, потрібно докладати зусиль. І таким зусиллям може бути розвиток успішної України, котрій наплювати на Російську Федерацію.
Сама побудова сильної України та остаточний вихід із орбіти впливу сусіда-агресора не знищить сучасний російський режим, проте послугує каталізатором перетворень в тій країні. Звузить рамки «русского мира» та поле для геополітичного маневру Пу.
В українському сегменті інтернету щодня з’являється публіцистика та аналітика, присвячена Росії. Часом її стає навіть більше, ніж внутрішньої. А ще ж є тисячі текстів про те, «що думає Путін?», де псевдоексперти (цей особливий вид путінферштеєрів від інтернету) щоразу запевняють, наче їм відомо кожнісінький крок російського президента, знають його, як облупленого, все прорахували і несуть істину в маси. Такі тексти отримують тисячі републікацій і врешті-решт виявляються черговими мильними бульбашками, варламовщиною чистої води в стилі «запам’ятайте цей твіт, долар коштуватиме сорок один».
Перевести погляд всередину країни
Натомість справжня аналітика, яка стосується українських реалій, малоцікава аудиторії. Важливіше – «що там у москаликів?», ніж справи всередині країни. Стан реформ? Поступ в євроінтеграції? Децентралізація? Переоснащення армії? Боротьба з корупцією? Все це автоматично сприймається як суцільна «зрада». Проте на даному етапі погляд потрібно перевести всередину країни, на внутрішні проблеми, аби вникати в кожен нюанс. В кожну дрібну деталь, адже диявол ховається саме там.
Часи, коли все було, просто минули. За пізнього Януковича не складало надмірних зусиль зрозуміти, що будь-який законопроект влади – якщо не бутафорія, то чергова спроба закручування гайок та укріплення режиму.
Тепер же мова іде про набагато серйозніші речі, системні реформи, де сила-силенна тонкощів. Поки що українське суспільство програє в цій боротьбі, адже виборче законодавство влада протиснула всупереч наполягань експертів. Децентралізація іде за подібним сценарієм: аби швидше. Так, часу для того, аби здійснити необхідне, щоб швидше рушити в потрібному напрямку, все менше, але саме українцям жити потім відповідно до недолугостей, які влада закладає в законопроекти. Тому боротися потрібно за кожну деталь, якщо народ справді налаштований на еволюційний розвиток, а не живе ілюзією, що все можна виправляти лише на Майдані. Не слід доводити до революцій, можна вирішувати проблеми одразу або й завчасно, передбачаючи їх.
Сміятися з абсурдності російської дійсності не зашкодить, аби не збожеволіти від новин з фронту. Проте Російська Федерація – не та країна, якій варто приділяти стільки уваги. Та й сміятися над божевільними – правило поганого тону. Тому перед тим, як глянути вкотре «що там у москаликів?» і «який курс рубля?», варто прочитати щось із «як у нас з реформами і куди вони рухаються?», а також поцікавитися: «чим я можу допомогти в цьому напрямку?»
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода