Мало хто асоціює День Незалежності з подвигом і кров’ю наших Героїв – боєць-доброволець

Київ – Володимир Назаренко (позивний «Сонечко») – ровесник Незалежності України, боєць 25-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь». За плечами бійця – захист Революції гідності у лавах Самооборони Майдану і важкі місяці оборони Дебальцева. У розмові з Радіо Свобода Назаренко висловив думку, що з часом українці відзначатимуть День Незалежності не 24 серпня, а у день перемоги у нинішній війні.

Мало хто асоціює День Незалежності з подвигом і кров’ю наших Героїв – боєць-доброволець

– У мене і раніше, до нинішніх подій на Сході України ставлення до Дня Незалежності було досить таке… скептичне. По-перше, нам незалежність далась досить легко, тому що не було крові, я би сказав, це було зроблено демократичним шляхом. Але я розумів, що це все-таки заслуга наших пращурів, наших предків, які її виборювали. На жаль, мало хто для себе асоціював День Незалежності з кров’ю, з подвигом Героїв.

У більшості випадків 24 серпня – дата, коли Україна проголосила свою Незалежність абсолютно демократичним шляхом. Коли нація не тільки висловила свою волю до незалежності, але і виборола її – я думаю, такий День Незалежності буде по-іншому відзначатись, тому що ми його зараз виборюємо, виборюємо саме українську суть.

– Ви пам’ятаєте День Незалежності річної давності?

– Це для нас були досить складні події у дні 23–25 серпня. Ми щойно в’їхали в зону АТО – для нашого батальйону в’їзд у зону бойових дій був до певної міри ейфорією: ми ж в основному добровольці і нарешті ми можемо воювати після двох місяців сидіння на базі!

Якраз 24 серпня у нас був перший серйозний бій, коли ми потрапили у засідку на так званому Дебальцевському плацдармі. Наш батальйон отримав завдання зачистити село Комісарівка. Але, або ворог знав про наші плани, або ми самі не допрацювали, – під’їзді до села на нас чекала засідка. Для нас такі перші бойові сутички були ніби холодний душ.

– Що тоді відчували?

– Якраз біля Комісарівки у мене з’явився, так би мовити, здоровий страх до бою. Їздив потім «на броні» (на БТР-і чи на танку – ред.) і вже внутрішньо був готовим до будь-якого розвитку подій, бо і міна могла «прилетіти», і снайпери ворожі могли легко «з броні» зняти. Тож 24 серпня минулого року відбулось моє становлення як солдата, я би так сказав. Воно пізніше знадобилось і у Дебальцеві, і у Пісках. Я у Пісках через оптику дивився на Донецький аеропорт.

– 24 серпня минулого року на Хрещатику був військовий парад, а тим часом батальйон «Київська Русь» потрапив у засідку в АТО. А втрати у вас того дня були?

– Були. У другій роті, в якій я служив, того дня був один «ангел» (загиблий – ред.) і семеро поранених. Це був такий серйозний «душ», адже з’явився перший загиблий і перші поранення – ми побачили, що у нас є кров, і після цього змінилось ставлення до бойових виїздів.

– А в чому сутність нинішнього збройного конфлікту на Донбасі, який Ви і Ваші побратими раніше назвали «визвольною війною України»?

– Ця війна почалась не сьогодні, не вчора і не рік тому, і не з перших сутичок українських козаків з царською Росією. Ми пам’ятаємо, як Катерина Друга руйнувала Запорізьку січ і як козаки, захищаючи свою землю під Конотопом, розбили московську кінноту. Ми пам’ятаємо іншу низку подій, коли відбувалися криваві сутички. Врешті-решт Росія над Україною панувала – це ж російський царат запровадив на українських землях кріпацтво, яке історично і ментально українцям не було притаманне, як і інші форми «власності» над людьми. І насправді ця війна почалася з тих часів, маючи різні форми. І те, що відбувається на Донбасі – продовження тієї війни.