(Рубрика «Точка зору»)
Російський режим сам загнав себе у безальтернативний коридор продовження війни з Україною. Припинити цю криваву військово-політичну авантюру Москва вже не зможе, з таких причин:
1. Санкційне придушення російської економіки не буде зупинено, навіть у випадку цілковитого виходу російських військ з окупованої частини Донбасу, бо санкції рівною мірою запроваджено і через окупацію та анексію Росією Криму.
2. Якщо російські регулярні частини та російські банди підуть з Донбасу, то Росія зіштовхнеться з масовим бандитизмом та мародерством на своїй території, бо сама заохочувала їх до звірства.
3. Кремлівська пропаганда переконала російського обивателя у справедливості та переможності цієї війни – її припинення означатиме поразку не лише Володимира Путіна, а самої «російської ідеї», що рівнозначно національній катастрофі.
4. Російський самодержець над усе боїться допустити усвідомлення росіянами перемоги України у цій війні, а перемогою буде сам факт збереження України, навіть без тимчасово окупованих територій. Ніякі проміжні варіанти, як то: федералізація України, надання російській мові рівного статусу з українською, конституційне закріплення позаблокового статусу України, російського обивательського кровожера не влаштують. Йому треба лише цілковите поглинення України Росією.
5. Злочини, скоєні Росією (саме як країною і народом, а не як «режимом») за ці два роки в Україні є безпрецедентними за весь час після Другої світової. Країна, яка скоїла ці злочини, не має права на існування. Щоб зберегти себе як народ, росіянам доведеться відмовитися від нинішньої форми своєї державності та від усіх міфологем, що підживлювали її у російській свідомості. Разом з тим росіяни не спроможні збудувати інакшої державної системи, ніж самодержавна. Програвши цю війну вони втратять Державу Російську.
Отже – війна триватиме. Військові експерти сходяться на думці, що спроба прориву «кримським коридором» відбудеться близько до Дня незалежності. Тридцять п’ятий «гуманітарний конвой» вже зайшов до Донецька та Луганська. Свіжі кадрові російські військові частини – теж. По всій лінії фронту наростає інтенсивність артилерійських обстрілів, різко активізовано роботу диверсійно-розвідувальних груп та підривну роботу в українському тилу.
Рілля
У цей час в українській політиці ще домінує тема місцевих виборів та змін до Конституції. Найбільшими «каменями спотикання» є питання «особливого статусу окремих районів Донецької і Луганської областей» та можливість проведення місцевих виборів на територіях цих областей, які перебувають під контролем української влади. Названі два «камені» «маскують» кілька підступніших обставин.
Вертикаль префектів, що здійснюватимуть виконавчу владу, є ідеальним інструментом привласнення земель сільськогосподарського призначення – ріллі. Місцеві громади не отримають необхідних ресурсів для здійснення самоврядування, перед усім майнових і фінансових. Об’єднання громад не наближає владу до громадянина, а віддаляє її, суто просторово – сільради у багатьох випадках переїдуть далі від малих сіл, а самі сільські громади втратять право розпорядження своїми ресурсами.
Самотність абсолюту
Такий приземлено утилітарний підхід до конституційної реформи став можливим внаслідок того, що після Революції гідності провідні українські політики у своїй більшості діють, спираються на старі корупційні середовища, а не на тих, хто цю революцію здійснив. Волонтерський та добровольчий рух, активні громадянські самоорганізовані патріотичні спільноти залучаються до участі у державному управлінні лише фрагментарно, і то переважно з рекламною метою – щоб «перетягнути» частину суспільної поваги до них на владу. За тією ж схемою, коли до партійних виборчих списків включалися «зірки журналістики», або громадські телеактивісти.
Як бачимо, ці «фокуси» не допомагають, бо рівень довіри до влади продовжує доволі стрімко знижуватися.
Інтенсивність інформаційного середовища робить громадян дедалі поінформованішими, а відтак дедалі критичнішими до влади, що намагається абсолютизувати сама себе, шляхом внесення змін до Конституції. Парадоксальним чином російська агресія зміцнює українське суспільство, яке водночас усвідомлює, що українська влада вкотре не відповідає його потребам.
Цю обставину добре розуміють західні союзники України, які дедалі відвертіше говорять про непереборність суперечностей між рівнем суспільного розвитку України і архаїчністю її державних інституцій. Таким чином нинішня українська влада втрачає як внутрішніх, так і зовнішніх союзників, формуючи у такий спосіб Третій Майдан. І це на тлі наростання агресії Росії проти України.
Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода