Підступні дії Росії під Іловайськом змінили нашу свідомість – полковник Федічев

Гості передачі «Ваша Свобода»: полковник Валентин Федічев, директор департаменту соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони; Ігор Козій, військовий експерт Інституту євроатлантичного співробітництва.

Інна Кузнецова: Ситуація на сході України є дуже серйозною і напруженою. Так вважає секретар РНБО Олександр Турчинов. За його словами, концентрація російсько-терористичних сил відбувається дуже близько до лінії зіткнення. Сценарій схожий до того, як кажуть фахівці, який розігрувався в серпневі дні минулого року.

Ваша Свобода / Чи тільки Росія винна у військових втратах України?

Все ж таки основна провина вчорашнім звітом Генштабу за втрати українських військ покладається все ж таки на Російську Федерацію як агресора. Кажуть, що висновки були зроблені.

Але чи лише одна Росія винна у тому, що відбулося, скажімо, в серпневі дні минулого року?

Ігор Козій

Ігор Козій: Я відповім на це запитання дуже просто. Як колись мене навчав мій батько-військовослужбовець, коли казав, що за кожного вбитого чи пораненого на полі бою відповідає в першу чергу безпосередній його командир.

Тому все списувати на ворога – це дуже простий сценарій. Це примітивний сценарій, сценарій недолугий. Сценарій, який фактично зайвий раз підкреслює, що це мої командири, а це вони, солдати.

Я вже казав, і не один раз, що за помилку солдата солдат сам особисто платить своїм життям, а за помилку вищого офіцера, яким є генерал, платять десятки, а іноді і сотні солдатів. Тому звинувачувати тут не треба тільки одну Російську Федерацію. Однозначно тут треба дивитися, наскільки взагалі здатні сьогодні офіцери вищого рангу планувати, проводити, здійснювати ефективну операцію, яка дозволила б провести ефективне досягнення мети і в той же час з мінімальними втратами, які іноді трапляються на полі бою.

Візьміть США. Так, вони несуть втрати, а хіба вони такі масштабні, як у нас під Іловайськом?

– Пане Федічев, Ви були заступником керівника АТО, брали участь безпосередньо у боях. Говорити у студії – це одне, а брати участь у боях – це зовсім інше. Як воно бачиться звідти? І як воно бачиться з військового кабінету зараз?

Валентин Федічев

Валентин Федічев: Пройшов рік, у тому числі після іловайських подій, свідками яких я був, перебуваючи у штабі АТО. Фактично ці події я не лише спостерігав, а на півночі Луганської області в районі Лутугина брав у них участь. Тому за рік у мене був час, щоб оцінити, що ж відбулося у той час.

Я хочу звернути увагу всіх. Ми всі вже звикли казати, що то були Збройні сили не готові до війни. Але ми чомусь розуміємо, що не готові ЗСУ – це не готовий молодший офіцер, це не готовий сержант, це не готовий рядовий.

– Тобто не готовий був генерал чи десять генералів, так?

Валентин Федічев: Ми вчилися, на жаль. На жаль, на той час ми не воювали більше 20 років. І те, що відбувалося, ми були на стадії ілюзій стосовно Російської Федерації.

От уявіть собі, ми ще в 2012-2013 роках із ними розмовляли, як із братами по зброї, а в 2014 році, коли ми від них почули, що вони нам готові надати допомогу і вивести з оточення, хоча б не сприяти цьому, а не заважати цьому, і потім розстріл із відстані 300-500 метрів, то це фактично була для нас не зрада, бо зрадити інша держава не може, а це була просто зміна нашої свідомості щодо них.

Зараз можна уважно читати той документ, який підготував стосовно іловайських подій Генштаб. Повірте його готували офіцери дуже ретельно. Вони брали дійсно документи, вони аналізували події. І якщо його колись, через 20, 50, 100 років, будуть вивчати воєнні історики, то навряд чи вони скажуть, що готували його офіцери непрофесійно.

Українські військовослужбовці несуть пораненого під час боїв біля Іловайська. 10 серпня 2014 року

– Але, з іншого боку, цей документ розкритикувала так звана «диванна сотня», як кажуть у мережі «Фейсбук». Хоча це так само військові експерти.

Валентин Федічев: Дуже легко критикувати, якщо сам не брав у цьому участь. Невипадково кажуть, що кожен почуває себе героєм, дивлячись на бій збоку. Зараз це актуально і стосовно того документу, який підготував Генштаб.

Я і в той час, і зараз кажу, що, безумовно, відповідальність (і мій колега у цьому має рацію) за кожну краплинку крові несе командир. Це дійсно так. Але завжди присутня третя сторона. І ця сторона – ворог, який діє не за тими правилами і не так часто, як ми думаємо, що він буде діяти.

– Ситуація складна. Про це говорив і пан Турчинов. І президент України вчора підписав указ, яким вводить в дію рішення РНБО про невідкладні заходи щодо нейтралізації загроз державній безпеці. Очевидно, якщо це рішення ухвалювалося раніше, а указ був підписаний лише вчора, то саме через загострення. Тобто очікуються якісь надзвичайні дії найближчим часом?

Валентин Федічев: Вони не лише очікуються. Ми зараз їх спостерігали. Якщо буквально дві доби тому ми казали, що 127 обстрілів, у тому числі з використанням важкої зброї, це на рівні дебальцевських подій лютого цього року. Тобто до вступу в силу Мінських домовленостей. На другий день таких обстрілів уже було 150. Більше того, 15 з них з реактивних систем залпового вогню. Більше того, ще тиждень тому ми казали, що противник все ж основну кількість обстрілів проводив переважно вночі, то зараз він не намагається приховувати, що він...

– Яка його мета, як Ви вважаєте, на сьогоднішній день?

Валентин Федічев: З точки мети, ми аналізуємо і ті висловлювання, які роблять військові експерти Російської Федерації, і в нас є аналіз свій цих подій, поки що ми кажемо про, з одного боку, систему залякування України, досягнення противником, Російською Федерацією, своєї мети. А мета в них одна: не допустити зближення України з європейським співтовариством.

– Наскільки Україна готова до можливого наступу? Чи не понесе українське військо такі ж самі втрати, як це було минулого року?

Ігор Козій: Ви, самі собі не усвідомлюючи, поставмли дуже широке питання. Давайте розберемося. Завжди, якщо ми намагаємося оцінити Збройні сили, беремо три компоненти – моральний компонент, оснащення зброєю і технікою, підготовка військ, штабів.

Про що ми сьогодні кажемо? Моральний компонент. Я кажу, що моральний компонент сьогодні дуже високий! Дуже високий, однозначно високий. Компонент, який, вибачте, любого ворога з боку Російської Федерації покладе на лопатки. Тут навіть сумнівів немає.

Давайте візьмемо оснащення зброєю. Ми що, отримали сучасну зброю ЗСУ? Ми можемо сказати, що у нас є на озброєнні, вибачте, безпілотні літаки, які здатні носити бомбовий заряд на своїх, як це, наприклад, у США? Ми маємо в кожному відділенні протитанкові комплекси? Що ми маємо? Ми маємо те застаріле, яке, на жаль…

– Що ми можемо зробити?

Ігор Козій: Ми можемо сьогодні в цих умовах протистояти тому контингенту напроти нас. Це однозначно.

Питання полягає в тому, що останній компонент – він іноді може зіпсувати наявність перших двох. Останній компонент – це підготовка штабів і саме вишкіл війська. На жаль, ми отримали…. Як просто приклад. Ввели бригаду морської піхоти під Маріуполь. Два дні проходить ДРГ взяло одну людину. Зникає одна людина. Ясно було, що це свідомо робилося для того, щоб просто проаналізувати стан цієї бригади. Що, для когось це була несподіванка? Ні! А чому людей до цього не підготували? Чому ми не взяли цю ДРГ, а, навпаки, вони взяли нашого солдата, витягнули з окопу. Це питання на тактичному рівні.

Валентин Федічев: Приклад. Сьогодні під Горлівкою ДРГ противника чисельністю до 20 осіб намагалася вторгнутися на територію, яку ми контролюємо, атакувати один із наших взводно-опорних пунктів. Вона отримала відсіч і змушена була відступити.

Ми про морську піхоту ще повинні казати наступне. Вона вже показала, що це боєздатний підрозділ, який здатний захищати Маріуполь.

Більше того, події навколо Старогнатівки, в якій брала участь 72-а окрема механізована бригада наша, якраз і продемонструвала, що ми не лише вже навчилися відбивати наступи, а це був наступ, це була розвідка боєм, фактично чисельність батальйонно-тактичної групи противника ми оцінюємо до 400 осіб, до 10 танків, до 10 БМП, плюс їх підтримувало декілька дивізіонів важкої артилерії, розпочався вогонь з 120 міліметрових мінометів, потім було продовжено зі 122 міліметрових гаубиць, але бій закінчився тим, що противник не лише був відбитий, а ми просунулися до 3 кілометрів на територію і зайняли важливі у тій місцевості висоти.

Але тут ми вже кажемо про систему управління. Справа в тому, що при організації відбитті розвідки боєм противника, ми знали про це угруповання. А це дія розвідки. По-друге, ми встигли попередити ОБСЄ, що в разі, якщо противник буде наступати, ми застосуємо важку артилерію. Третє. Це теж стосується управління. Ми встигли цю важку артилерію зосередити на вогневих позиціях. І саме вогонь артилерії дав нам можливість спочатку зупинити противника, а потім повернути його, щоб він почав відступати з важливих для себе висот.

Це ми кажемо просто про інші ЗСУ. Якщо рік тому основна ударна сила була – добровольчі батальйони з високою мотивацією, то зараз, по-перше, ці добровольчі батальйони стали частиною або ЗСУ, або Нацгвардії, більше того, вони відведені на другі, треті позиції для виконання своїх функціональних обов’язків.

– Ми спілкувалися з одним з учасників боїв за Іловайськ, колишнім бійцем батальйону «Донбас». Його звати Максим, позивний – «Лекс». У нього є кілька запитань до керівництва держави.

Максим: Начальник штабу був такий – «Філін». Зараз він очолює «Донбас-Україна», ЗСУшний. Він тоді кинув батальйон. Тобто, коли нас відсікли, він попереду на техніці з білими прапорами не залишився, а кинув батальйон, а ми там умирали у тому Червоносільському. А йому зараз Муженко і танки дає, і все, і батальйон, і зброєю забезпечує. А нам кулемета не можна було випросити, а тут – на тобі: і танки нові, і все решта. От, будь ласка – людина кинула свій батальйон, а зараз очолює інший!

Росія просто перетнула кордон, вдарила у спину. І конкретно російські війська, регулярні частини. Чому наші генерали не розрахували те, що Росія може взяти і перетнути кордон, їхні війська?

– Ось такі два закиди.

Ігор Козій: Вже було сказано: сторона – ворог. Ще у 1992 році (підкреслюю: 1992 рік!) молоді майори, випускники академії Фрунзе, коли переходили до лав ЗСУ, казали відкритим текстом: не думайте, що все буде так просто. Особливо після поділу Чорноморського флоту це питання, загострення ситуації з Росією, було просто очевидним.

Інша справа, політики (не розумію, через які міркування) фактично випробовували наш вищий офіцерський склад, який просто не був здатний чинити супротив. Ну, як його можна чинити, коли, вибачте, начальник Головного оперативного управління вживає спиртне і дуже серйозно. Причому це вища посадові особа, до речі! І таких речей упродовж всієї цієї історії було дуже-дуже багато. Повірте мені.

Коли казали, що буде, казали, що можливі виклики, казали, що треба готуватися – ні, приймається рішення… Нехай дадуть відповідь: чому розформували 254-у луганську і чому розформували, вибачте, дивізію, яка була в Артемівську? Росія – брат?

Валентин Федічев: Пан Янукович – не лише президент України, а й Верховний головнокомандувач на той час ЗСУ. Ми кажемо про той час. Більше того, все суспільство українське спостерігало основну позицію: війни не буде найближчих 7-10 років. І суспільство з цим погоджувалося. Чому я так кажу?

– Якщо говорити про дезертирів, про пиятику, то це зараз є? Наскільки?

«Лекс» говорив про те, що командир їхній втік з добровольчого об’єднання, а прийшов тепер і керує. Як оце?

Валентин Федічев: Таких випадків будь-які ЗСУ можуть привести десятки і сотні. Навіть американці. Але ми не кажемо, що на підводному атомному човні американського флоту була подія, коли люди спалили одну людину. Це було десь 10 років тому. Притаманні збройним силам ці порушення військової дисципліни всім. І таких проявів десятки і сотні. Але ми кажемо про здатність або нездатність цілком Збройних сил України виконувати поставлені перед ними завдання.

– Ми можемо сказати, що на сьогоднішній день ЗСУ готові і здатні виконувати поставлені завдання?

Валентин Федічев: ЗСУ це демонструють. Вони не лише про це кажуть. Це події, у тому числі от сьогодні під Горлівкою, вчора і позавчора в районі Старогнатівки. Вони демонструють, що ЗСУ виконують поставлені перед ними завдання.

Ми кажемо про умови їх виконання. Так, у нас основна частина військослужбовців мобілізовані. Але їх навчили воювати. Так, ми кажемо, що у нас зброя застаріла. Але ми навчилися нею користуватися. І ми зараз кажемо: ми навчилися її ремонтувати. Наприклад, 22 числа зараз буде відправлення відремонтованої нашим військово-промисловим комплексом зброї.

– Будемо сподіватися, що ця зброя буде використана, якщо її доведеться використовувати, якнайкраще.