У найгарячіші цикли війни на сході України існувало десь близько 40 добровольчих батальйонів. Нині – близько 20 і переважна частина з них вже влилася до Збройних сил України, Нацгвардії або стали підрозділами МВС України. Поза офіційними структурами залишаються хіба що Добровольчий український корпус «Правого сектору» та батальйон «ОУН». Щоби краще зрозуміти, що думають самі добровольці, які беруть участь у бойових діях на сході України, а також про перспективи добровольчого руху, Радіо Свобода розмовляло з колишнім активістом Майдану Андрієм Янченком, який був командиром добровольчого батальйону «Київська Русь» у період із травня 2014-го по травень 2015 року.
Андрій Янченко
– Яке майбутнє було б оптимальним для українських добровольців, для добровольчих батальйонів?
Легалізація в першу чергу, бо зараз немає не те, що статусу ніякого у хлопців, у них немає навіть захисту соціального – ні у них, ні в їхніх сімей
– Як на мене, то перша оптимальна перспектива щодо вирішення цього питання було б входження до структур Збройних сил або створення окремої силової структури. Можливо, це як резервна армія, але, знову ж таки, у нас така ситуація, що існуючі структури Міноборони, МВС – далекі від ідеалу і далекі від нормальної роботи. Тому, я вважаю, що найкращий варіант – або реформування самого Міністерства оборони як такого і входження в Міністерство оборони. Тобто, легалізація, в першу чергу – легалізація. Бо зараз на даний момент немає не те, що статусу ніякого у хлопців, у них немає навіть захисту соціального – ні у них, ні в їхніх сімей.
– Що бійці-добровольці можуть дати, влившись у лави ЗСУ чи Нацгвардії? Що вони можуть дати українській армії, крім бойового духу? Що ще?
– Бойовий досвід! Крім бойового духу – бойовий досвід! Річ у тім, що зараз дуже багато хлопців звільняються, які були мобілізовані, і навіть ті, що були добровольцями, але проходили по мобілізації, і з них багато звільняються з лав… Чому? Тому що існують соціальні питання і хлопці з добровольчих батальйонів – у них трохи по-іншому саме мислення! Вони могли б свій бойовий досвід передавати, знову ж таки, легально вступаючи в Збройні сили, коли б стали командирами різних ланок у підрозділах, але офіційно, з офіційним статусом.
У нас була мотивація, в першу чергу моральна і духовна. Ми воювали за свою Батьківщину, ми воювали за свої домівки, воювали за свої сім’ї
Справа в тому, що підрозділи регулярної армії і підрозділи добровольчих батальйонів (навіть тих, які під Міністерством оборони) – вони зовсім по-іншому воювали. По-різному! Вони по-різному ставилися до ведення бойових дій. І мотивація була зовсім інша. У нас була мотивація не матеріальна, в першу чергу, а моральна і духовна. Ми воювали за свою Батьківщину, ми воювали за свої домівки, воювали за свої сім’ї. А хлопці, які в регулярних підрозділах (на той момент, коли починалася війна) вони були зібрані на 10, на 40 днів на курси, а потім їх заперли цілком на війну. Тому різне ставлення до Батьківщини, різне ставлення до війни. Для них це просто війна – виконання свого службового обов’язку, а для інших – це війна, яку б я справді назвав «Вітчизняною війною».
– Тобто, так виходить, що було б для держави дуже шкода змарнувати такий серйозний людський ресурс, людський капітал, таких людей, які зброєю добровільно захищали Батьківщину, здобули цей досвід. Чи не так?
Досвіду у хлопців з добровольчих батальйонів більше, аніж у регулярної армії. Тому що добровольчі батальйони воюють не по книжках, тому втратити цей досвід – це катастрофа
– Відверто кажучи, це не просто шкода, це була б катастрофа! Тому що досвіду – його забагато не буває, а у хлопців з добровольчих батальйонів його більше, аніж у регулярної армії. Значно більше. Тому що добровольчі батальйони воюють не по книжках, не по стандартах. Дотримуючись законів війни, але вони не мислять шаблонно, як мислять генерали, полковники, ті, що зараз керують цими операціями. Тому втратити цей досвід – це не просто шкода. Це – катастрофа.
– Які перспективи для командирів цих батальйонів. Це також очевидно золотий кадровий ресурс – хтось пішов у політику, хтось ще кудись. Як Ви бачите перспективи командирів батальйонів – цієї еліти добровольчого руху?
Нам треба замінити тих генералів і полковників, які вже заскорузлі в своєму «совковому» мисленнях і мотиваціях
– Я не сказав би, що це еліта, не можна сказати, що в добровольчому русі є еліта. Добровольці – неважливо, на якій ти посаді був, але досить керування бойовим підрозділом, особливо, коли саме нестандартне керування, нестандартні рішення, нестандартні накази – не шаблонно. Це безцінне! І саме таких людей треба ставити в керівництво. Але для того нам треба ними замінити тих генералів і полковників, які вже заскорузлі в своєму «совковому» мисленнях і мотиваціях.
Бо там воюють не тільки хлопці, у яких середня освіта або вища. Академіки воюють, політики воюють, політологи. І цих хлопців потрібно задіювати – одних для розвитку обороноздатності, інших – для розвитку держави
В ідеалі їх треба було б задіяти не в політичному плані, а саме спрямувати на підняття обороноздатності держави. Це великий відсоток командирів всіх ланок, хлопців, які мислять більш глобально. Вони не мислять своєю хатою, вони воюють з ширшої мотивації. Бо там воюють не тільки хлопці, у яких середня освіта або вища і нічим до війни не займався. Академіки воюють, політики воюють, політологи. І цих хлопців потрібно задіювати – одних для розвитку обороноздатності, інших – для розвитку держави. Тому що в них мотивація зовсім інша.
У них мотивація не споживацька, вони хочуть щось створювати. А створювати треба державу! Тому що Майдан зробили, Майдан відбувся, а теж саме в державі залишилося. Практично теж саме, тому що більшість свідомих громадян, хлопців, дівчат вони пішли куди? Вони пішли воювати. А держава все одно – вона є, її треба відновлювати, її треба відроджувати.