(Рубрика «Точка зору»)
Те, що Володимир Путін пропонує росіянам, як плату за продовження свого довічного президенства, прораховується дуже просто – гармати замість масла. Власне, це вже було у часи колишнього тоталітарного СРСР. Але злодійська путінська «дзюдохерія» – це все ж не колишній Радянський Союз. І ми всі скоро станемо свідками того, як у «великої» Росії розв'яжеться пуп від боротьби з найрозвиненішими країнами світу.
У Росії є не так вже і багато варіантів, які б вона могла для себе вибрати: піти шляхом Північної Кореї, при цьому повністю ізолювавшись від зовнішнього світу; боротися й далі із Заходом за «право» відчувати себе в своїх очах наддержавою. Але другий варіант веде до гарантованого розвалу Російської Федерації.
Складається враження, що сьогодні Росія перевіряє Захід на міцність. Але чим це може закінчитися для Кремля?
За великим рахунком, основна помилка західних політичних еліт полягає у тому, що вони довгий час сприймали Путіна як політика, а не як кадрового кагебіста, яким він був у дійсності.
Путін же ніколи політиком так і не став, будучи завжди чиновником, у якого при цьому гіперболізовані до краю власні амбіції, котрі аж зашкалюють.
Та він ніколи і не намагався інтегруватися в загальносвітовий політикум, оскільки ніякою культурою влади (та й культурою взагалі) не був наділений. Путін лише пробував імітувати якусь політичну культуру.
Адже його «освітньо-виробнича» практика потурала розвитку в нього всіляких навичок, котрі сприяють пристосуванству, маскуванню та хамелеонності.
Проте, ці параметри «адаптації» дозволяли йому довгий час залишатися в тіні, не відкидаючи зайвих відблисків.
Навіщо Путін встряг у конфлікт із Заходом?
На даному етапі конфлікт із Заходом є тактичним рішенням Путіна, оскільки стратегія, яка полягала у тому, щоб водити Захід за ніс, з тріском провалилася.
Тому путінська кагебістська зграя нині усі поточні рішення і заходи реалізує з однією метою: відтягнути якнайдалі у часі свій неминучий крах. Наївно сподіваючись на те, що ось раптом далі обов’язково трапиться диво, і вони (нескінченно блефуючи) таки візьмуть гору.
Великою мірою те, що нині коїть Путін у світі, є наслідком ліквідації в Лівії довічного диктатора Муаммара Каддафі.
Адже кажуть, що, коли Путін побачив кадри народної «любові» до Каддафі, то йому аж стало погано. І мабуть, у той самий момент він внутрішньо твердо вирішив для себе, що не хоче пройти цей неприглядний шлях.
А вже другий Майдан в Україні міцно закріпив у його свідомості потужний комплекс страху незворотньої розплати за неприкрите розграбування Росії. Адже Путін дуже боявся рецидиву Болотної площі 2012 року по всій Російській Федерації.
Власне, саме від страху не тільки за своє політичне, а й фізичне виживання, кремлівський карлик непродумано вліз в геополітичне протистояння із Заходом, який за всіма параметрами багатократно перевершує економічні, політичні, військові і ресурсно-мобілізаційні можливості путінської Росії.
Чи варто було слухати поради лаврових
Ну а всякі лаврови, чуркіни та інші «експерти» з «нагинання» під себе міжнародної спільноти, лише роз’ятрювали цей путінський комплекс величезної власної неповноцінності і страху за власну персону. Який при цьому паралельно було накладено на гіпертрофоване бажання стати визнаним лідером світової геополітики. Сили якого всі боялися, і хотіння якого усі б беззаперечно виконували.
Саме спроба Путіна просунути Росію на те місце у світовій геополітиці, котре колись займав СРСР, створила для Російської Федерації ситуацію, за якої вона гарантовано програє.
Бо не маючи совітських ресурсів, ні матеріальних, а головне інтелектуальних, Путін втратить не тільки те, що захопив, а й те, що йому колись дозволили мати, сподіваючись, що це підштовхне російські еліти до просування Росії по цивілізаційному шляху розвитку.
Та чи готовий Путін вибрати шлях Північної Кореї? Адже нині, з кожним місяцем, Російська Федерація стає все більш і більш закритою державою, а «великий кормчий» Пут-Ін-Сен все більше перетворює Росію на КНДР.
Можна зробити припущення, що на якомусь етапі протистояння із Заходом Путін вирішить «відскочити» і почне будувати в Росії суспільство, яке буде повністю замкнуте саме на себе.
Звісно, що реалізувати це буде не так вже й просто. Але якщо, наприклад, створити для росіян патріотичний «внутрішній інтернет» та директивно зобов’язати кожного підданого дивитися телебачення не менше, ніж дві години на добу (а головне уважно прослуховувати усе те, що їм віщає з екрану Дмитро Кисельов), то цей процес може непогано піти.
Далі: обов’язково потрібно буде заборонити росіянам їздити за кордон. Спочатку це може бути у вигляді настійних неформальних рекомендацій, а вже потім, на офіційному рівні, прийняте рішення, що тимчасово (а це може виявитися і назавжди) поїздки за кордон відміняються у зв’язку з необхідністю акумулювати всю валюту для потреб Російської Федерації.
А потім з телеекранів громадянам Росії дохідливо розкажуть, що для них куди більш корисним буде відпочинок у «російському» Криму, ніж на відомих світових курортах.
Хоча тут можливі і деякі інші варіанти. Адже, враховуючи занадто велику територію для будівництва за північнокорейським шаблоном, де тотальний контроль над населенням буде здійснити важко, а той і неможливо, оскільки регіони будуть робити спроби відпасти (з національних чи економічних причин), не виключено, що відбудеться первинний розпад.
А потім вже на якомусь шматку колишньої Росії почне реалізовуватися Північна Корея зі своїм «кормчим».
У «дзюдохерії» Путіна закінчується запас міцності
Схоже, що Російська Федерація «опівнічнокореюється». У Росії, як і в Північній Кореї, жорстоко карають за інакомислення, якщо раптом хтось наважиться сказати не так, як скаже партія.
Так само поєднує сьогодні Росію з КНДР і те, що це (в тій чи іншій мірі) – держави-концтабори, де раби з захватом моляться на свого потворного «божка». Єдина лише відмінність, що, якщо в КНДР така ситуація вже давно повністю стала доконаним фактом, то Росія лише йде до неї семимильними кроками.
Також, не виключено, що Путін чекає на той час, коли санкції США і ЄС вже будуть настільки жорсткими, що вже ніхто не зможе нікуди виїхати з Росії. Та, власне, цей процес вже розпочався. Адже анексія Криму закрила шляхи для польотів звідти у всіх напрямках, крім поки що російського Кавказу.
Образно кажучи, ізолювати Росію потрібно так же само, як необхідна ізоляція буйного здоровенного божевільного для того, аби він нікому не нашкодив.
Путін потрапив у політичний цугцванг, і що б він робив чи не робив, все одно на нього чекає програш. Але зараз він гарячково шукає вихід там, де його просто не може бути. І тому він стає ще більше небезпечним.
Путін робить усе для того, щоб до 2017 року проект Росія був взагалі анульований. Бо у «дзюдохерії» Путіна, як до того і в «джамахірії» Каддафі, вже закінчився запас міцності.
Тому питання лише у тому, чи встигнуть довести Путіна до Міжнародного кримінального суду в Гаазі, чи іменний пояс від його кімоно російському народу доведеться використати не зовсім за призначенням.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода