Батько митрополита Андрея Шептицького завжди пам’ятав про своє коріння

Львів – 29 липня в Україні та світі вшановуватимуть 150-річчя від дня народження митрополита Андрея Шептицького. Пам’ятники провіднику церкви відкриють у Львові та Івано-Франківську. А ось є місце на Львівщині – село Шептичі, звідки походить давній рід українських бояр Шептицьких. Там народився тато митрополита УГКЦ Андрея – граф Іван Шептицький. Чи пам’ятають Шептицьких у Шептичах? Яким був граф Іван Шептицький?

Батько митрополита Андрея Шептицького завжди пам’ятав про своє коріння

Неподалік Рудок Самбірського району, де у костелі похований польський драматург Олександр Фредро, батько Софії – мами митрополита Андрея Шептицького – розташоване село Шептичі, останнє, з якого дороги далі немає. Тут про Шептицьких «пам’ятає» хіба стара церква. У людській пам’яті, тим часом, майже нічого не залишилось, ніщо не нагадує, що у цьому селі народився у 1836 році Ян-Кантій Шептицький – дідич Іван Шептицький, тато майбутнього митрополита. Не пам’ятають, що звідси пішов рід галицьких бояр Шептицьких.

Нині тут залишилось 60 хат, село ледь животіє. Від панського палацу – жодного сліду, знищила радянська влада, як і фільварок (господарство) Шептицьких.

Церква в селі Шептиці, 22 липня 2015 року

Місцева мешканка Софія Станішевська дещо пригадує з дитинства: «Отам був фільварок Шептицьких. То був пан, у нього люди працювали. Дім був великий у них, казала мама, але невідомо, де був панський будинок. Казали, що Шептицький допомагав ставити церкву», розповіла літня жінка.

У церкві, яка до Другої світової війни була греко-католицька, а нині православна, зберігся унікальний іконостас XIX століття. Він нагадує віденську школу малярства. У записах церковних книг ХVIII-XIX століть, з яких видерті окремі сторінки, не знайшла прізвища Шептицьких. А перша письмова згадка про рід Шептицьких є у документах Галицько-Волинського князівства. Князь Лев – син короля Данила – у 1284 році видав грамоту предкові Шептицького з правом на володіння селами і власність на землі у Самбірській волості, зокрема у селах Шептичі і Вощанці, де у 1686 році народився майбутній Київський митрополит греко-католицької церкви Атанасій Шептицький. У документах XV-XVI століть згадані шляхтичі Шептицькі, рід яких подарував Києво-Галицьких митрополитів – Варлаама, Атанасія, Лева Шептицьких. У 1740 році митрополит Атанасій і його рідні отримали графський титул. Митрополити Лев і Атанасій збудували Святоюрський собор у Львові.

Іконостас ХІХ століття

«Дослідники відтворили генеалогічне дерево Шептицьких. Там переплітаються українські і польські прізвища. До ХІХ століття, до народження батька митрополита Андрея – Івана Шептицького, це була сформована багата родина», – говорить науковець Ірина Гах.

Якщо про Софію Фредро-Шептицьку, маму митрополита, є досить багато архівних матеріалів, зокрема збереглись її листи і вона сама описала своє життя, то про тата – Івана Шептицького їх обмаль. Граф і графиня вінчались у 1861 році. Подружжя оселилось у Прилбичах, що на Яворівщині. У своїх спогадах Софія характеризує чоловіка як людину мовчазну, дещо замкнену в собі, не публічну, шляхетну, порядну.

Іван Шептицький – книгоман і архівіст

Ще в молоді роки Іван Шептицький дуже цікавився історією, своїм походженням, греко-католицькою церквою, дуже любив працювати з архівами, читати.

«Родинне гніздо побудував у Прилбичах і утримував його Іван Шептицький. Коли граф одружився з Софією, його статки оцінювали у кілька мільйонів крон. Родина володіла 15 тисячами моргів землі. Не знаю, який рід польський міг би відмовитись від такого спадку, навіть якщо там у далекому минулого було яскраво виражене українство. Він багатством своїм не поступався родовитим польським сім’ям цього часу. Його цінністю були ліси. Протягом усього часу всім своїм хлопцям Іван Шептицький дав освіту. Не забуваймо, що освіта була платна. Ота шалена праця, на свою родину, працьовитість була притаманна Івану Шептицькому. Синам давав тільки вищу освіту», – говорить дослідниця.

Іван Шептицький з синами Романом і Юрієм

Родина для графа Івана Шептицького була найважливішою. Він робив усе, щоб діти росли в релігійній атмосфері, у любові, в аристократичному, інтелектуальному, культурному середовищі. Попри те, що граф був постійно зайнятий урядовими справами, у Прилбичах він створив родинний музей, де були портрети короля Яна Собеського ІІІ, митрополитів Шептицьких, колекція золототканих слуцьких поясів, а ще збирав і упорядкував родинний архів, де були документи з XVI століття, у книгозбірні налічувалось 6 тисяч книг. А ще батько Андрея Шептицького колекціонував військову амуніцію і зброю. Граф Шептицький знав польську, українську, французьку, німецьку мови, ймовірно, що й латину, бо сам впорядковував архів. Частина прилбицького архіву зберігається у бібліотеці Вернадського у Києві.

Церковні книги

Граф відстоював інтереси українців

Іван Шептицький займався політикою, був депутатом Галицького сейму, членом палати панів Австрійського парламенту у Відні. Разом із сином Казимиром (майбутнім блаженним УГКЦ Климентієм Шептицьким) відстоював інтереси українців. А ілюструє це один із листів тата до сина. Казимир засідав у Віденському парламенті і батько нагадав, щоб не забув про справу пенсійного забезпечення працівників приватних закладів. «Та справа дуже нагальна, адже тисячі сімей і бідаків очікують її вирішення і сподіваються від тебе, що її порушиш і проведеш. Ти здобув би цим десятки тисяч сердець», – писав граф.

Іван Шептицький займався земельним господарством, лісовим, торгівлею. А ще створив у Прилбичах гуральню. Селяни мали не лише працю, але ще й з водогону текла вода по дерев’яних діжках і їхня худоба могла пити. У маєтку Шептицького людей вільно наймали до роботи. Дбав граф і про умови праці робітників і їхній побут. Бо навіть збудував для працівників будинки. Завдяки старанням графа вдалося збудувати кам’яну дорогу, і селяни з Прилбич могли доїхати у Судову Вишню і Яворів. Шматки цієї дороги досі ще є місцями. Іван Шептицький був фундатором школи деревного промислу у Янові наприкінці ХІХ століття, де майстри виготовляли яворівські дитячі дерев’яні забавки і це ремесло збережено донині.

Ці землі належали Шептицьким

Андрей Шептицький дослуховувався до думки і порад тата, вже будучи навіть галицьким митрополитом. Бо досвід тата з ведення бізнесових справ був величезний. Інтронізація на митрополичий престол Андрея Шетицького у Львові була призначена на 15 січня 1901 року, але він переніс дату на 17 січня, щоб були присутні його тато і брат Казимир, які були зайняті важливими справами у сеймі.

«Іван Шептицький товаришував із Михайлом Куземським, членом Руської ради, з питань давньої історії він спілкувався з археологом Іваном Шараневичем, професором Олемьяном Огоновським, мистецтвознавцем, діячем «Просвіти», з греко-католицьким священиком Омельяном Петрушевичем, який добре знався на історії української літератури. Для графа не були байдужими питання та інтереси українців у палатах сейму, він постійно цікавився українцями. Оцей дух українства був постійно у родині Шептицького», – наголосила Ірина Гах.

Зі споминів Софії Фредро-Шептицької відомо, що чоловік був категорично проти того, щоб син Роман (Андрей Шептицький) пішов у василіанський монастир греко-католицької церкви. Оскільки бачив розум і мудрість сина, знав, що він може зробити кар’єру у світському житті, як і знав про те, в якому занепаді перебуває УГКЦ і яким важким буде шлях його сина. Навіть, коли вже зрозумів покликання Романа, то щоби цілковито пересвідчитись у виборі і покликанні, наполіг, щоб спершу син здобув освіту. Власне правничі, філософські, економічні студії дуже стали потім у пригоді митрополиту у його діяльності. Пересвідчившись у щирості сина, тато благословив його у монаше життя і допомагав, як лиш міг.

А на 75-річний ювілей Іван Шептицький почув про рішення піти у монастир і від другого сина Казимира (блаженного Климентія Шептицького). Іван Шептицький помер у 1912 році, його дружина Софія вісьмома роками раніше.

Родинний палац у Прилбичах, все, що створив і зібрав Іван Шептицький, знищила радянська влада. Вона всіма способами старалась стерти з пам’яті людей, кі жили на землях Шептицьких, спогади про цей давній рід. І їй це вдалося, зокрема у Шептичах, яке забуте в історії краю, церкви, культури.