Немає «хороших» та «поганих» хабарів – це все корупція – американський екс-прокурор

Немає понять «хороший хабар» та «поганий хабар» – корупція шкодить державі в будь-якому випадку. У цьому переконує колишній федеральний прокурор Міністерства юстиції США Богдан Вітвіцький. Він за чверть століття роботи спеціалізувався саме на розслідуванні фінансових злочинів. Вітвіцький радить Україні перейняти практику суду присяжних, аби антикорупційні процеси були дійсно справедливими.

Немає «хороших» та «поганих» хабарів – це все корупція – американський екс-прокурор

– Базуючись на міжнародному досвіді, варто творити рух суспільний і урядовий одночасно у трьох різних ділянках. Насамперед має бути розуміння, чому корупція є такою шкідливою для суспільства. Я два з половиною роки працював (в Україні – ред.) при Американському посольстві як радник з юридичних питань, був у Києві у 2007-2009 роках. За ці останні 7-8 років є величезна зміна у суспільстві щодо розуміння: корупція надзвичайно шкодить не лише конкретним людям, але й усьому суспільству.

Я говорю про зміну, що базувалась на подіях Євромайдану. Дуже багато людей під час і після Майдану згадували, що протестували, в тому числі, і проти жахливого рівня корупції. Вони розуміли: корупція – не особиста справа, не коли ви мене корумпуєте, а я – вас. Це шкодить усій країні. І таке усвідомлення – перший компонент змін, що вже є, певною мірою.

– Водночас часто можна почути, що люди не до кінця розуміють, чим є корупція. Мовляв, є «хороший, потрібний хабар» та «поганий хабар». Як вирізнити корупцію?

­

– Я також не раз чув в Україні за останні кілька років, коли приїжджав на зустрічі та конференції, що деякі спікери говорили про «хорошу» і «погану» корупцію. Це дуже «мильне явище», немає такого поняття як «хороша корупція». Корупція – це зловживання публічними ресурсами для непублічних цілей. Найчастіше мова йде про гроші, проте це не завжди лише фінанси – це також нерухомість, інформація. Скажімо, члени уряду володіють знаннями, яких не має загал. Тож коли вони користуються тією інформацію не з державних питань, а приватних – це також корупція.

– Яку зарплату слід встановлювати службовцям, які боряться з корупцією, або й самі, традиційно, з нею асоціюються в українському суспільстві? І чи повинна оплата залежати від загального рівня життя?

– Я розумію, чому в людей можуть бути застереження чи критика щодо рівня зарплат службовців. Проте якщо вони не мають гідної зарплати, то стають більш схильні піддатись корупції. Нагадаю, що одній із небагатьох країн, якій вдалось радикально знизити корупцію – Сінгапур.

Я розумію, що це невелика країна, навіть місто-країна. Але все-одно Сінгапур колись мав дуже високий рівень корупції і владі вдалось радикально його знизити. Зокрема, вони почали багато платити службовцям. Настільки багато, серед високопосадовців бувають зарплатні у розмірі мільйона доларів на рік. Це величезні суми, і навіть президент США не заробляє стільки, а, здається, близько 450 тисяч доларів.

– Зважаючи на економіку України – це нереальні суми.

– Ніхто не пропонує, щоб в Україні службовцям платили мільйон доларів. Але з іншого боку, абсурдно думати, що можна платити поліції, прокурорам чи суддям мінімальну суму і водночас вимагали чесно виконувати завдання. В усіх, так скажемо, «нормальних країнах», де корупція є контрольованою і епізодичною лише, а не системною – службовці мають відповідну платню. Не «лексусову» (розкішну – ред.), як у Сінгапурі, проте гідну зарплату.

Ось приклад із власного досвіду. Перед тим, як я став федеральним прокурором у США, працював у великій приватній юридичній фірмі на Вол-Стріт. А коли я перейшов звідти у прокуратуру – я заробляв менше половини тих грошей, які мав у фірмі. Я це зробив добровільно, бо робота в прокуратурі більш цікавила. Зарплатня в прокуратурі була для мене достатньою, але і там була не «лексусовою». Тобто я ніколи в своєму житті не мав Mercedes чи BMW. Але я і без того був задоволений, мав нормальну машину з чотирма колесами, і міг нею їздити, куди треба було. Я не був жебраком, моя дружина багато років працювала вчителькою, тож ми обоє – службовці. Ми могли нормально жити – і так в усіх країнах, де корупція під контролем. А усі країни мають корупцію, це ілюзія, що десь її немає. Але засаднича різниця полягає в тому, що буває системна корупція, а буває – епізодична і контрольована.

– В Україні часто лунають звинувачення у корупції, проте значно менше випадків доходять до розгляду в суді. В чому особливість антикорупційних справ?

– Я знаю, що в Україні немає традиції суду присяжний. Я знаю, що у вашій Конституції є така система, що у випадках, коли можуть засудити до довічного ув’язнення, то може бути лава присяжних. Але це напіврадянська лава: складається з двох-трьох цивільних та двох суддів.

Я переконаний, щоб суспільство повністю довіряло судовим процесам в антикорупційних справах, потрібна лава присяжних, яка повністю скрадатиметься з пересічних членів громади. Так водиться у багатьох країнах, це дає загальну довіру до процесу. Щоб суспільство не думало, що поскаржились когось, бо він є політичним опонентом.

– Ви були одним із кандидатів на посаду голови Антикорупційного бюро в Україні. Чи слідкуєте за його першими кроками? Зокрема, триває набір детективів – чи будуть вони достатньо незалежними, аби боротись із корупцією?

– Щодо детективів не можу сказати, бо не знаю остаточно, як вони поводитимуться. З того, що я чув, підбір людей в бюро триває, але не маю особливої інформації про це. Сподіваюсь, відбір є уважним, а підготовка – якісною, це є критично важливим.