Після фільму «Плем’я», яке отримало близько десяти європейських кінопремій, український режисер Мирослав Слабошпицький звернувся до теми Чорнобилю – зйомки в зоні відчуження заплановані на грудень. Після цього режисер розглядає можливість переорієнтуватися на глобальний ринок – американський менеджер у Слабошпицького вже є.
Перший повнометражний фільм Слабошпицького «Плем’я» міг стати претендентом на Оскар у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою», але український оскарівський комітет вирішив інакше, відправивши в Американську кіноакадемію «Поводиря» Олеся Саніна. Втім, у Європі фільм чекав величезний успіх, зокрема приз від Європейської кіноакадемії, так званий «європейський Оскар», у номінації «European Discovery Award».
В інтерв’ю Радіо Свобода Слабошпицький розповів, про що буде знімати в Чорнобилі та кого він грав у фільмі про Леніна.
– Можете розповісти про новий фільм «Люксембург», над яким зараз працюєте? Ви будете знімати саме в Чорнобилі?
В 90-і роки працював журналістом у дивній структурі «Чорнобильінтерінформ»
– Так, ми будемо знімати у Чорнобильській зоні відчуження. Це буде така собі нео-нуар історія про полісмена. Я маю певний досвід перебування в зоні, тому що в 90-і роки працював журналістом у дивній структурі «Чорнобильінтерінформ», яка існувала при Міністерстві надзвичайних справ.
Мене потрясло, що люди, які туди потрапляють, «підсідають» на це місце, як наркомани на героїн, їм потрібно повертатися туди. Я, наприклад, уже повертався туди в 2012 році і зняв короткометражку «Ядерні відходи». Зараз я знову туди їду і, можливо, коли зніму повний метр, то позбудусь цієї залежності.
– Чи можете зараз розповісти про сюжет?
Єдине, що можу сказати, що це історія про сьогодення, а не реконструкція. Там не буде про те, чому відбулася ця катастрофа
– Про нього нема що багато розповідати. Ми зараз над ним працюємо, а більш зрозумілим все стане ближче до грудня, коли почнемо зйомки. Єдине, що можу сказати, що це історія про сьогодення, а не реконструкція. Там не буде про те, чому відбулася ця катастрофа, чи як вона відбувалася. Це історія про життя звичайних людей на території зони відчуження.
– Там близько тисячі людей зараз мешкає, так?
– Там є «самосели», але ми фокусуємось не на них, а на людях, які там працюють – водії, пожежники, міліція, різного роду спеціалісти, які обслуговують велику інфраструктуру. Ніхто з них там не живе, вони працюють вахтовим методом – два тижні, через два тижні. Всього їх близько 7 тисяч одночасно, якщо я не помиляюся. Саме про цих людей, які туди приїжджають та від’їжджають, про їхнє перебування там, ми знімаємо кіно.
– На дистрибуцію цього нового фільму в деяких країнах Європи вже купили права. Це звичайна практика, коли викупають права ще до того, як зняли фільм?
Фільм продаватиме та ж компанія, яка продавала «Плем’я», це французька компанія Alpha Violet
– Так. Фільм продаватиме та ж компанія, яка продавала «Плем’я», це французька компанія Alpha Violet. Під час Каннського кіноринку, люди, які прокатували мій перший фільм, заключили попередні угоди на дистрибуцію «Люксембургу». Мова йде про Чехію, Грецію, Албанію та країни колишньої Югославії.
Дистриб’ютори були задоволені «Племенем», тому їх зацікавив наступний фільм чувака, який зняв «Плем’я»
Попередня покупка прав на дистрибуцію – це звичайна практика для американських фільмів, але для українських – нечувана історія. Дистриб’ютори були задоволені «Племенем», тому їх зацікавив наступний фільм чувака, який зняв «Плем’я».
– Чи ви отримали державне фінансування для наступного фільму?
– Ми пройшли усі необхідні процедури для його отримання. Але наразі нам достовірно не відомо, чи ми його отримаємо. Там не лише ми, звісно, ціла низка фільмів проходила останній пітчинг. Коли Катерина Копилова очолювала Державну агенцію з питань кінематографу, там відбулася дуже успішна реформа. Завдяки цій реформі і «Плем’я» зняли, і багато інших фільмів. А зараз якось лихоманить цю державну службу, може вони пізніше зберуться докупи.
Ми сподіваємось на державну підтримку, було б дивно, якщо б держава не підтримувала мій фільм. Хоча відверто кажучи, за 40 років, які я тут живу, я звик нічому не дивуватися.
– А скільки може тривати робота над фільмом про Чорнобиль?
– Якщо ми почнемо в грудні, якщо буде сніг, будуть усі гроші, ми будемо повністю готові, то ми зможемо закінчити навесні, або влітку. Але є багато чинників, які важко контролювати, тому зараз складно відповісти.
– Повідомлялось, що кілька місяців тому Ви знімались в Одесі як актор. Було незвично?
– Це було рік тому. Ми знімали не в самій Одесі, а в якомусь селі біля неї, на туристичній базі. Це фільм «Моя бабуся Фанні Каплан», я грав роль молодшого брата Леніна – Дмитра Ульянова. Ми знімали три чи чотири дні, було абсолютно чудово.
З великим трепетом чекаю, як зреагують на мій акторський дебют. У мене там є сексуальна сцена з чарівною одеською актрисою Катериною Молчановою
До речі зйомки цього фільму остаточно завершилися 13 липня і це значить, що українські глядачі все-таки побачать цей фільм. Я з великим трепетом чекаю, як вони зреагують на мій акторський дебют. У мене там є сексуальна сцена з абсолютно чарівною одеською українською актрисою Катериною Молчановою, і мені дуже цікаво, як це все буде виглядати.
– У Вас не з’являлося бажання знімати в Одесі свій фільм? Десь біля моря?
– Я на жаль дуже погано знаю Одесу, я тут всього втретє. Вперше я тут був у 1984 році, мені тоді було 10 років. Я жив у готелі «Аркадія» із мамою. До речі, Одеса – це місто, де я вперше побачив справжню проститутку. Цікаво, чи жива вона досі, їй зараз мало б бути десь 50-60 років.
Я знаю, що в Одесі живе найбільший український режисер Кіра Муратова і дуже сподіваюсь, що вдасться якось побачити її хоч на хвилину, висловити їй своє захоплення. Я знаю це місто лише з її фільмів.
Щодо зйомок тут, наразі в мене історія про Чорнобиль, я знімаю про Чорнобиль. Можливо, з’явиться історія про Одесу.
– Чи є у Ваших фільмах герої, на яких хочеться бути схожими?
– У мене поки що лише один повнометражний фільм, і я не знаю, чи хочеться бути схожими на героїв «Племені». Мій фільм – це правда про те, якими були ми, чи якими є ще якісь люди. А чи треба бути на них схожими, чи навпаки, треба робити все, щоб не бути схожими на них, це глядач має сам вирішити.
– Чи Ви дивилися документальні стрічки про війну, про Майдан? Чи можуть ці трагічні події вплинути на українське кіно?
– Вони вже вплинули. По-перше, наприклад, фільм «Бранці» Володимира Тихого, який отримав на цьому кінофестивалі нагороду в рамках професійної секції Work&Progress. Він є режисером проекту Babylon-13 і ми з ним, до речі, вчилися разом.
Зараз бум документалістики, тому що насправді для документального кіно дуже важливим є те, що відбувається
Можна згадати і «Майдан» Сергія Лозниці, і «Все палає». Зараз бум документалістики, тому що насправді для документального кіно дуже важливим є те, що відбувається. Це може звучати трохи цинічно, але зараз документалістам є що знімати. Кінематографісти втягнуті в ті події – і брали участь у Майдані, і є волонтерами. І вони стали це фільмувати.
– Чи є якісь плани на майбутнє після «Люксембургу»?
Після американської прем’єри в мене з’явився менеджер у Голлівуді. Можливо, я буду працювати над англомовним фільмом
– Після американської прем’єри в мене з’явився менеджер у Голлівуді. Ми маємо за тиждень прочитати від нього 8 сценаріїв, а мабуть, їх буде навіть удвічі більше. Я не впевнений, але, можливо, я буду працювати над англомовним фільмом. Або за своїм сценарієм, або за чиїмось, ще не знаю. Мені було б цікаво попрацювати на глобальний ринок. Там є свої складнощі, в мене поки немає плану чи контракту, я просто розмовляю із менеджером про співпрацю. Ми на початку американського шляху і побачимо, куди він вийде.