«Мені в магазині досі навіть сигарети не продають без документів» – кіборг «Лицар»

Артем Рибаков і Ганна Міцул

Миколаївські десантники 79-ї бригади сержант Сергій Танасов з позивним «Танас» та старший лейтенант, командир 2-го взводу Ігор Багнюк з позивним «Лицар» розповіли про те, що можна вижити після снайперського пострілу в голову, і як дитячі малюнки «раптово» піднімають настрій.

– Ми були разом першого разу, з середини до кінця жовтня 2014 року, 10 діб. І вже другого разу Сергій через травму не зміг поїхати. Вдруге я поїхав старшим, тимчасово виконував обов’язки командира роти, наприкінці листопала-напочатку грудня, коли йшли останні бої за старий термінал.

Я – наймолодший командир 79-ї бригади. У другому взводі, можливо, є троє людей, молодших за мене. Мені 22. Не буду приховувати, мені в магазині досі навіть сигарети не продають без документів. Тому доводиться носити з собою посвідчення.

Після 9-го класу вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна, потім – в Академію сухопутних військ у Львові. І за розподілом потрапив у 79-ту бригаду, командиром взводу.

Пішли ми з-під Криму, й коли вже їхали в Донецьку область наприкінці травня, тоді за наказом 2-й взвод залишився на охороні пункту бригади. Всі роз’їхалися, а я залишився сам з командним пунктом.

Не могли придумати мені позивний, і на нараді командир бригади сказав: «Ну якщо ти на залізних конях, значить, будеш «Лицар». Бо тільки у тебе одного три залізних коня. Будете на них скакати».

В аеропорту найсвітліше було, коли «передачки» туди приходили, посилки, воду, їжу, цигарки передавали. Ми розуміли, що нас все одно не забувають, допомагають. Листи від дітей, малюнки, оті ангелики – якось раптово настрій піднімали.

А травму де отримав, навіть не знаю. Десь, мабуть, неправильно стрибнув чи впав не так. Довелося вправляти плече.

«Вразила «прозорість» людей: без фальші, без масок, без «понтів» зайвих» – «Танас»

– «Веселощі» почалися одразу, як Крим від нас «пішов». Півроку «Лицар» побув командиром взводу. БТРи нам дали, і вперед.

На війні швидко вчаться – «Танас»

Мене по життю всі кликали «Танас». А коли ми у новий сектор переїхали, йдемо з покійним Андрієм, а в нього був позивний «Німець», підходимо, і полковник до нас: «Позивні ваш?» Відповіли: «Німець» і «Танас». Він так подивився на нас і каже: «Ти будеш «Німцем», а ти будеш «Французом».

Але коли почався аеропорт, то командир штатний звертався постійно «Танас», і Андрій каже: «Давай я заберу свій позивний назад». Так Андрюха «Німцем» знову став, а я – «Танасом». Тож в районі Донецького аеропорту ми вже були під старими позивними.

Знаєте, в аеропорту за декілька годин «втягуєшся». Ми так звикли один до одного. Дуже вразила «прозорість» людей: без фальші, без масок, без «понтів» зайвих. Бо ж ніхто не знає, скільки йому ще суджено там пробути, і взагалі, вийде він, чи вивезуть його.

На РЛС вже не вірили, що ми до них прийдемо, а ми встигли – «Танас»

У нас було багато хлопців, призваних з резерву. Хтось був трактористом, хтось – вчителем, хтось реально вантажником. А там всі стали бійцями з великої букви.

Мені пощастило. Це була удача або доля. Снайпер у голову «бахнув» і влучив у каску, буквально сантиметр від краю. Добув до кінця, не поїхав, залишився з хлопцями. Міняти не було на кого.

Наслідки – травмовані хребці, шийні зв’язки. Потім два місяці провів під крапельницями й з уколами. Це була перша травма, але не остання.

Другий раз поранення отримав у Водяному. Там хлопці вночі в оточення потрапили, «сепари» близько підійшли й «зажали» їх в одній кімнаті. Тоді ми вночі прийшли вибивати. Нормально відпрацювали, але я порвав зв’язки. Вже потихеньку відновлююсь.

У бойовиків уже закінчується ресурс і мотивація – «Танас»

Про найтяжчі випробування

​«Танас»: «Було погано, коли перший взвод розстріляли, вони зайшли в аеропорт, вискочило два «сепарських» танки і підбили наших два БТРи».

​«Лицар»: «Коли вкінці листопада починався штурм, «Німця» поранили. І на наступний день нам сказали, що його прооперували, стан у нього важкий, але стабільний. Аж раптом хтось з бійців мене запитує: «Командир, а що, дійсно, Андрюха помер?» Я по рації вийшов на командира: «Дозвольте уточнити, дізнатися, що і як». Після 30 секунд паузи він розказав, що Андрія прооперували, але відірвався тромб, серце не витримало і він помер.

​«Танас»: «Я під крапельницею лежав. Ми вночі переписувалися, а вдень штурм почався. Потім, коли дізналися, що Андрій загинув... Мабуть, це і було найважче. А ще гірше, що я навіть на похорони не зміг потрапити. Хлопці поїхали, а я лежав. Напевно, це були найважчі похорони для мене.

Брат він наш бойовий, з нами усю першу кампанію, літню, пройшов. Ми просто не могли повірити, що його немає. Ми так багато разом пройшли, що й не віриться навіть досі».