Італія посилює міграційну політику через наплив біженців

Рим – Італія донедавна вважалася країною з м’якою імміграційною політикою. Та безпрецедентний наплив біженців з Африки й Азії, факти масової загибелі людей у Середземному морі змушують Рим суворіше протидіяти нелегальній міграції. Уряд лівоцентристів Маттео Ренці намагається самотужки боротися з цим викликом. Опозиціонери-правоцентристи, відомі антиімміграційною риторикою, бойкотують ініціативи прем’єра. А країни ЄС проявляють кволу солідарність у подоланні феномену, закидаючи Італії невміння впоратися із внутрішньою проблемою.

Численні фургони розвозять змучених мігрантів по Сицилії до центрів реєстрації і притулку. Інші фургони курсують на півночі країни біля французького кордону у містечку Вентімілья. Тут уже поліція виловлює найкмітливіших, які самотужки перетнули італійський «чобіт» з намірами прямувати далі в глиб Європи. Біженці окуповують місця на вокзалах, площах і скелястих пляжах, де влаштовують стихійні табори перебування.

Італія посилює міграційну політику через наплив біженців

«Коли ми неодноразово намагаємося проникнути на територію Франції, поліція нас повертає до Італії, − розповідає журналісту чоловік з Еритреї. − Але декому вже вдалося дістатися до Канн чи Ніцци. Ми сподіваємося, що французька влада дозволить нам пройти на їхню територію. Я особисто хочу потрапити до Великої Британії. А багато моїх друзів прагнуть їхати до інших країн».

Африканські мігранти, що хочуть потрапити з Італії у Францію, сплять на березі, червень 2015 року

Від початку року до Італії човнами прибули 59 тисяч мігрантів, звітує міністерство внутрішніх справ. Приблизно стільки ж їх було і у першому півріччі минулого року. Серед біженців домінують вихідці з Еритреї, Нігерії, Сомалі та Сирії. Дев’ять з десяти суден відправляються із Лівії.

За даними Міжнародної організації з міграції OIM, станом на квітень, в Середземному морі загинули у 30 разів більше людей, ніж минулого року за той же період. На шляху до Європи втратили життя понад 1 750 втікачів з Африки.

Кому – туризм, а кому – мігранти

Кількість прибульців стала явно некерованою, лементує місцева влада. Центри притулку та інші структури з прийому та ідентифікації людей вкрай переповнені. Не витримуючи жалюгідних умов перебування і повільних темпів (18 місяців і більше) оформлення політичного притулку, мігранти звідти втікають, намагаються перетнути кордон, а місцеві правоохоронці часто-густо закривають на це очі. Хмизу до вогню додали й останні викриття корупційної діяльності з-поміж керівників окремих центрів притулку.

Критична ситуація з навалою мігрантів хвилює громадську думку в країні. Італійці, відомі гостинністю та відкритістю до чужинців, нині стримано реагують на заклики «прийняти й обігріти ближнього свого». За даними опитування компанії IPSOS, зробленого наприкінці червня, 16% респондентів висловилися за прийом біженців в країні. Майже 70% опитаних невдоволені діями влади, як та долає міграційну проблему.

Ця тема – одна з ключових у внутрішньополітичних баталіях країни. Прорив крайньо-правої партії «Північна ліга» на недавніх місцевих виборах пов’язують саме з новою антиімміграційною хвилею серед населення. Представники ж урядової «Демократичної партії», навпаки, здали позиції. Керівники північних областей Італії, переважно правоцентристи, бунтують проти рішень лівого уряду, який зобов’язує приймати мігрантів. Голови місцевих адміністрацій півночі і півдня налаштовані часом дуже антагоністично.

«Префекти (службовці у підпорядкуванні МВС – ред.) повинні бунтувати, вони мають поважати територіальну владу і представляти інтереси жителів області до кінця. Їм не слід навіть відповідати на телефонні дзвінки з уряду», − заявив керівник північного регіону Венето Лука Дзайя.

Президент регіону Сицилія Розаріо Крочетта відверто не сприймає такої позиції колеги: «Це ж не годиться, коли на півночі кажуть: «не хочемо мігрантів, бо вони псують туристичну привабливість регіону». А сицилійські містечка регулярно приймають тисячі людей із човнів, і що ж нам тоді казати....»

План Ренці

Маттео Ренці

​На тлі суперечливих настроїв у регіонах і невтішних результатів правлячої партії на місцевих виборах прем’єр Маттео Ренці оголосив минулого тижня нову політику з подолання міграційної проблеми. Прибульців з моря слід приймати, але тільки біженців-прохачів притулку і вихідців з країн воєнних конфліктів. Натомість, для шукачів кращого життя, тобто трудових мігрантів, передбачена репатріація. Для цього вирішили збільшити удвічі кількість чартерних рейсів, які доставлятимуть цих людей на батьківщину. Передбачено розширити мережу центрів притулку в регіонах. Також урядові нормативи вимагають спростити і пришвидшити процедуру надання статусу політичного біженця.

Довкола питання про право на політичний притулок, що регулює Дублінська конвенція, в Італії частково пояснюють труднощі у приборканні феномену нелегальних мігрантів. Згадана конвенція, яку свого часу підписав кабінет правоцентриста Сильвіо Берлусконі, наказує країнам, до яких вперше прибули втікачі, опікуватися ними, а іммігранти в тій же країні повинні подавати й прохання про надання притулку і жити там аж до отримання громадянства. Документи мігрантів не можуть надсилатиcя до інших країн ЄС.

Нинішній італійський уряд каже, що Дублінська угода застаріла і потребує поправок. Саме на цей документ посилається, зокрема, французька влада, коли відмовляються впускати на свою територію шукачів притулку з Італії.

Мігранти відпочивають на центральному залізничному вокзалі Мілана, Італія, червень 2015 року

Пітер Сазерленд, спеціальний представник генерального секретаря ООН з питань міжнародної міграції, попереджає, що змінити чинні правила дуже важко.

«Текст чинної Дублінської конвенції може бути удосконалений, але у перебігу внесення доповнень час збігатиме швидко, і результати дії документу можуть бути невтішними. Слід триматися дуже обережно, адже буде важко досягти прогресу в обговоренні змін до угоди», − зауважив Сазерленд в інтерв’ю італійському RadioAnch’io.

Баталії довкола іммігрантських квот

Експерти переконані, що мобільність мігрантів Європою блокують саме Дублінські нормативи, які в південних країнах ЄС практично недієві. Почувши волання Італії та Греції, на плечі яких ліг основний тягар масової імміграції з Африки та Азії, Єврокомісія у травні запропонувала розподілити між країнами Євросоюзу 40 тисяч біженців.

Та, окрім Великої Британії, Данії й Ірландії, які мають імміграційні пільги, проти обов’язкових квот з прийому втікачів виступили країни Східної Європи: Польща, Литва, Естонія, Чехія, Словаччина та Угорщина. На засіданні Ради ЄС у Брюсселі у червні гарячі дебати тривали до пізньої ночі. Рим та Афіни наполягали на «обов’язковому» прийомі біженців, а так званий східний фронт лідерів відстоював розподіл квот на «добровільній» основі.

У підсумку ухвалили доволі обтічне рішення: мігрантів розподілять за згодою країн. Експерт Марчелло Сорджі вважає, що, окрім складної ситуації в ЄС стосовно ухвалення будь-яких нагальних рішень, у питанні з мігрантами Італія поводиться двозначно, і тому втратила довіру найближчих партнерів, зокрема, Франції та Німеччини. Ці країни також були проти італійського рецепту розподілення квот.

«Італія обіцяє селекціонувати мігрантів на шукачів притулку та нелегалів, які прагнуть потрапити до Європи. Про це говорять, але цього не роблять. Досі італійці випускали біженців утікати далі Європою, роблячи вигляд, що неспроможні вчасно ідентифікувати цих людей. Тепер же Італія вже не може цього дозволити», − підсумовує оглядач видання La Stampa Марчелло Сорджі.

Голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер назвав результат засідання у Брюсселі скромним. Подібної думки дотримується і спеціальний представник генерального секретаря ООН з міжнародної міграції Пітер Сазерленд:

«Результат брюссельської зустріч дуже скромний. Слід було ухвалити рішення про обов’язкове розподілення квот між країнами. Я не задоволений рішенням. Але остаточні підсумки можна буде підбивати, коли побачимо, як же на практиці країни втілюватимуть рішення щодо прийому мігрантів за бажанням. Навіть ті країни, які поза системою прийняття мігрантів, Велика Британія, Ірландія і Данія, мають долучитися, бо вони несуть моральний обов’язок».

В Італії саміт у Брюсселі назвали майже провальним, хоча прем’єр-міністр Маттео Ренці з вимушеним оптимізмом заявив: «Це перший крок, щоб сказати, що, нарешті, вироблена спільна європейська політика щодо міграції, і це не є проблема окремих держав. Згодом Єврокомісія спільно з Радою ЄС вирішать, які країни і скільки мігрантів мають прийняти. Головний принцип у тому, що тепер це не лише проблема Італії чи Греції, а проблема усієї Європи, і я з цього задоволений. Та одночасно свідомий того, що попереду ще багато чого слід робити».

Все вказує на те, що проблема нелегальної міграції до ЄС стане однією з найголовніших і найгарячіших тем на порядку денному об’єднаної Європи. Але як цьому зарадити, Євросоюз достеменно не знає.