Чому Вишеградська четвірка по-різному оцінює агресію Росії проти України?

Прага – Європейський союз переживає свої не найкращі часи. Одна з наймолодших інституцій в Європі на початку 21-го століття опинилась перед обличчям серйозних викликів. Об’єднанню, яке народилось як альтернатива світовим війнам, нині загрожують мирні проблеми – нестабільність євро і розхитана Греція, небувала досі хвиля міграції та конфлікт в Україні. До того ж на вирішення цих проблем Європейський союз багато часу не має.

Чому Вишеградська четвірка по-різному оцінює агресію Росії проти України?

Європейський союз, а нині це 28 країн і понад 500 мільйонів громадян на одному з найбагатших континентів світу, виник на початку 1950-х як добровільне об’єднання країн, які від самого початку заявили, що їхньою стратегічною метою є мир, захист прав і свобод своїх громадян.

Всередині ЄС є також групи за регіональними інтересами – скажімо, Вишеградська група. Як поєднати інтереси Євросоюзу і Вишеградської «четвірки», до якої входять Чехія, Словаччина, Угорщина та Польща?

А зовсім недавно про себе заявила новонароджена, трохи таємна «S-трійка» – ще одна група всередині ЄС, яку довкола себе створює Австрія з Чехією та Словаччиною, але вже без Польщі. Чи будуть вони говорити одним голосом, наприклад у справі допомоги утікачам або стосовно однієї з найбільших проблем сучасності – війни в Україні?

Солідарність з українцями дорого коштує, а відтак бути чи ні санкціям щодо Росії – ось ще один виклик, який випробовує Європейський союз, так би мовити, на міцність. На думку відомого чеського політолога Петра Коларжа, ці проблеми не нові й подолати їх можна.

«Моя думка цілком однозначна: Європейський союз і всупереч тому, що зустрівся з багатьма проблемами, вийде з них, як у приказці: що нас не вб’є, те зробить міцнішими. Більше того: завдяки проблемам, які має вирішити ЄС, виглядає він ще більш об’єднаним. Україна, чи точніше – політика президента Путіна, як не дивно, ЄС згуртувала. Євросоюз не тільки зайняв спільну позицію, але й утримує її, і як ми недавно бачили, зумів домовитись і на продовженні санкцій», – зазначає Коларж.

Саме війна в Україні нині є чи не найгострішою проблемою, яку потрібно вирішувати, і яка чи не вперше після Другої світової війни вимагає від світу чіткої, безкомпромісної позиції. Досі ЄС був єдиним у формулюванні позиції, зокрема, щодо економічних санкцій, хоча, наприклад, із Праги лунали окремі голоси всупереч ЄС. Станом на сьогодні, враховуючи підсумки останньої зустрічі міністрів закордонних справ країн ЄС, Євросоюз говорить одним голосом і причина, на думку чеського політичного оглядача Міхала Романцова, в тому, що це саме дії Росії спонукали Європу до об’єднання.

«Наша позиція щодо української кризи чітко стосується захисту цінностей: Росія розв’язала конфлікт в Україні, порушила європейські стандарти і європейські цінності, – зауважує він. – Ось чому Європа стала на бік України. Складовою цього пакету проблем є й те, що, на думку Європи, Україна повинна демократизуватись, що мають бути створені умови, щоб вона стала демократичною, щоб стала країною права. Якщо так станеться, якщо Україна рухатиметься в цьому напрямку, тоді вона матиме підтримку Європейського союзу».

Польща – лідер у Центрально-Східній Європі

Багато країн поглядають на Польщу – одного з некоронованих лідерів у Європі, не лише Вишеградської «четвірки». Вже лунають голоси про те, що Польща може стати таким самим лідером у Центрально-Східній Європі, особливо що стосується української проблематики, як Німеччина – у Західній. Вагу голосу Польщі особливо в політиці центрально-східного регіону визнає й чеський політичний оглядач Міхал Романцов.

«Гадаю, що Польща амбіції лідера має й утримує їх увесь цей період після падіння комуністичного режиму, – каже він. – Однак тут настала одна суттєва зміна: Польща свого часу прагнула напряму співпрацювати з Вашингтоном. Вершиною цієї співпраці стали спільні дії в Іраку. Тобто тоді США поставили Польщу на рівень, який займала Британія. І тепер знову Польща намагається зайняти провідну позицію в контексті Центрально-Східної Європи. Думаю, що це є гра, яка підходить Польщі. Центр інтересів Польщі є як в області балтійської Європи, так і на Сході Європи, що безпосередньо торкається України. І тут, думаю, що Європі сильна Польща, впевнена в собі європейська Польща потрібна».

На думку Петра Коларжа, позиція Польщі на європейській арені особливо зміцніла завдяки її чіткій політиці щодо України, але єдності ЄС це не загрожує.

«На мою думку, Польща є дуже важливою центральноєвропейською країною ЄС, вона має свої прагнення. З іншого боку, я вдячний Польщі й радий, що поляки вміють чітко формулювати свою політику щодо України і Росії. Думаю, що навіть останні президентські вибори в Польщі, маю на увазі, що президентом вже не буде пан Коморовський, що це не означатиме принципову зміну польської політики як всередині ЄС, так і у ставленні до Росії й України», – зазначає Петр Коларж.

«Славков-3»

Як про елемент певної нестабільності в ЄС почали віднедавна говорити про подію, яка відбулась на початку цього року. Без зайвого розголосу в моравському містечку Славков, більше відомим в історії як Аустерліц (саме тут у 1805 році відбулась відома битва трьох імператорів – Франції, Австро-Угорщини та Росії), зустрілись прем’єри трьох країн – Австрії, Чехії й Словаччини, говорили про співпрацю, перспективи спільних регіональних економічних проектів.

Важливо при цьому, що дві з країн зустрічі «Славков-3», чи «S-З», як її вже називають, Чехія й Словаччина, належать до Вишеградської «четвірки». Чи можна розглядати «Славков-3» як якусь альтернативу Вишеграду?

Словацький політолог, керівник Словацької асоціації із зовнішньої політики Олександр Дулеба не вбачає у цьому проблеми. «Я не бачу це як загрозу Вишеградській «четвірці», – зауважує він. – По-перше, потрібно усвідомити, що, в принципі, і в Празі, і у Відні, і в Братиславі є соціально-демократичні партії, і основна мотивація для цієї зустрічі – це партійна схожість урядів. По-друге, Вишеградська «четвірка» і те, що її відокремлює від інших угрупувань, – це те, що вона є неформальною структурою. Австрія – не знаю в чому причина – мабуть є свої культурні, політичні фактори, але Австрія не стала внутрішньою частиною цього інформаційного поля, який створювала Вишеградська «четвірка».

«Славков-3» – не загроза «Вишеградській групі», а тільки один із шляхів пошуку інших форм співпраці, вважає також Петр Коларж.

«Ні, це справді не становить жодної загрози, це лише пошук інших механізмів, як посилити регіональне партнерство. Про це також ішлося нещодавно у Братиславі на конференції GLOBSEC-2015. Там чеський прем’єр Богуслав Соботка однозначно і чітко висловися за подальшу співпрацю «Вишеградської групи». Тобто «Славков-3» – це тільки пошук інших можливостей посилення регіональної співпраці і з Австрією, яка у «Вишеграді» не представлена. Але це країна, яка для нас є політично й економічно важливою», – каже Петр Коларж.

Але все ж не можна не помітити, що в питанні сприйняття російської загрози, оцінки війни в Україні Чехія та Словаччина часом ближчі до Австрії, а не до Польщі. Хоча саме механізм «Вишеградської групи» допомагає Центрально-Східній Європі говорити більш-менш спільним голосом і цим самим посилювати і єдність цілого Євросоюзу в українському питанні.