З початком збройного конфлікту на сході з радянських часів у сучасність знов повернулася пропаганда. Спочатку вона проникла у випуски новин російських телеканалів, а згодом перебралася і в телесеріали та розважальні ток-шоу. Чи має Україна ресурси протистояти цій пропаганді, та чи на достатньому рівні держава опікується культурою, яка вважається другим ідеологічним фронтом? Про це у програмі «Донбас. Реалії» на Радіо Свобода говорили із Володимиром Нестеренком, відомим також під псевдонімом «Адольфич» ‒ українським письменником, журналістом, кінодраматургом, «контркультурним» діячем.
‒ Чому українська влада не впливає на книговидавництво? Чи підтримує вас держава?
В Росії державна підтримка є, утім, вона не так і потрібна. Народ скуштував смак шовінізму вже давно
‒ Мене особисто ніхто не підтримував. Ніколи від держави я нічого не бачив. З іншого боку, я і не просив, тому що розумів ‒ це марно. По-перше, не прорватися через тих, кому дають, і вони це вміють (отримувати фінансування – ред.) По-друге, мені це не цікаво. В Росії державна підтримка є, утім, вона не так і потрібна. Народ скуштував смак шовінізму вже давно. Там є відповідний попит на це: фантастика різна, альтернативна історія.
«Адольфич»
‒ Що, на Вашу думку, було першим ‒ пропаганда цього шовінізму або погляди людей, під які підлаштувалася пропаганда?
‒ Пропаганда вловила їхні настрої і роздувала їх. Згадайте, якими тиражами Брежнєва видавали. Хто читав його? Ніхто. Тут так само: вони вловили, що людям потрібен шовінізм.
‒ Ви нещодавно виступали у Будинку письменника і говорили про необхідність культурної революції. Якою Ви її бачите?
Якщо 23 роки не займатися чимось, там обов’язково щось заведеться, якщо це не пустеля
‒ Якщо 23 роки не займатися чимось, там обов’язково щось заведеться, якщо це не пустеля. Якщо у нас відбулася значна поломка ладу, справжня революція і нині триває війна – це значні зміни звичайного мирного побуту, в якому жили з 1945 року. Вона вимагає, як і будь-яка революція, своєї культури, щоб з’явилися нові обличчя. У нас обличчя ті самі, зокрема, серед співаків. Жодної пісні нормальної про цю війну, наприклад, я ще не чув. У жодній зі сторін її ще не написали.
‒ Чи можна сказати, що у нас триває війна і на письменницькому фронті?
Роль кожного, хто обманом затягує туди бодай одного добровольця, рівна тому, якби він знищив увесь світ та людей
‒ Роль кожного, хто обманом затягує туди бодай одного добровольця, рівна тому, якби він знищив увесь світ та людей. Якщо це, наприклад, доброволець з якогось російського регіону, він приїхав не стільки гроші заробити, як «захистити росіян на Донбасі». Якщо його там розірве «Градом» на шматки, то у цьому вина того, хто його загітував туди поїхати, хто представляв це не так, як є насправді.
‒ На чому будується ця агітація?
‒ За інструкцією, я думаю, Федеральної служби безпеки.
‒ Але ж мусить бути певна ідея?
‒ Немає там ніякої ідеї. Тобто вона є, але вона не витримує жодної критики. Якщо ми говоритимемо про Прилепіна, то ніякої ідеї у нього немає, окрім жити добре, стати як Максим Горький.
‒ Що, на Вашу думку, є «русским миром», та які його складові?
Концепція полягає у тому, що усі російськомовні повинні орієнтуватися на сучасну Російську Федерацію. Така концепція не витримує жодної критики
‒ Концепція полягає у тому, що усі російськомовні повинні орієнтуватися на сучасну Російську Федерацію. Така концепція не витримує жодної критики. Якщо взяти людину російськомовну, але яка живе далеко, наприклад, у Таїланді: чи повинен він орієнтуватися на владу Росії, чи може вона на нього вплинути? Ні.
‒ Чи логічно тоді, щоб в Україні був власний «русский мир», який будувався б в ланцюжку «російська мова-українець-патріот»?
Який стосунок Москва має до російської мови ‒ не маю уявлення
‒ Російська мова, наприклад, моя рідна. Так само і у моїх батьків. Усі родичі, яких я бачив, спілкувалися російською мовою. Коли я відвідав Москву, мені було 17 років, до цього я спілкувався російською. Тобто який стосунок Москва має до російської мови ‒ не маю уявлення. Оскільки російська мова тут була завжди.
‒ Що тоді робити у такому випадку?
Наша влада повинна знайти якусь об’єднуючу ідею для усіх, зокрема, російськомовних українців
‒ Наша влада, Україна повинні знайти якусь об’єднуючу ідею для усіх, зокрема, російськомовних українців. Оскільки, якби я недолюблював українську мову і не ріс поруч з україномовними, мені б теж не подобалося, що все українською. Однієї об’єднуючої ідеї не було. Усіх об’єднувала корупція, і нині продовжує об’єднувати. Це те, що тримає українську державу.
‒ Чи є місце у такій ситуації українській пропаганді?
Повсталі сепаратисти лише одним тим фактом, що вони керуються з Москви, дозволяють українській пропаганді просто говорити правду. І цього достатньо
‒ Повсталі сепаратисти лише одним тим фактом, що вони керуються з Москви, дозволяють українській пропаганді просто говорити правду. І цього достатньо.
‒ Можливо, потрібно тоді фронтовикам писати книжки спогадів після повернення додому зі сходу?
Треба показати людину на цій війні, оскільки саме війна ‒ найважливіше, що зараз відбувається з українським народом
‒ Мене більше зацікавили б не спогади. Був такий письменник Еріх-Марія Ремарк. У нього був антивоєнний напрямок, післявоєнна проза. Треба, щоб людина описувала не саму війну, оскільки її опишуть спеціалісти, воєначальники, як це зробив Жуков свого часу; треба показати людину на цій війні, оскільки саме війна ‒ найважливіше, що зараз відбувається з українським народом.