Браян Уітмор
(Рубрика «Точка зору»)
Протистояння Заходу з Росією, яке включає в себе балансування на межі війни, боротьбу за вплив у країнах Східної Європи та їхнє майбутнє, є новою реальністю. Насправді це протистоянні стає дедалі більш звичним й інституціалізованим. Нині ми є свідками нового порядку та початку так званої Тривалої війни.
Голова Об’єднаного комітету начальників штабів США заявив, що Вашингтон може розглянути питання створення бази для ядерної зброї середньої дальності в Європі. А міністр закордонних справ Великої Британії повідомив, що його країна розгляне можливість побудови цієї бази на власній території.
Браян Уітмор
За останній тиждень російський військовий літак пролетів над військовими кораблями НАТО у Балтійському морі; російський винищувач пролетів на відстані трьох метрів від американського літака-шпигуна над Чорним морем; а американські та російські морські офіцери зустрілися для обговорення того, як уникнути випадкового зіткнення у морі чи в повітрі.
Тим часом, Пентагон оголосив про свої плани розмістити важку техніку у Балтійських країнах, а Москва пообіцяла відповісти прискоренням розгортання ракет «Іскандер» у Калінінграді та зміцненням російського війська у Білорусі.
Ласкаво просимо до нової реальності. Після більше ніж року конфлікту в Україні протистояння між Росією та Заходом вже є чимось звичним, і дедалі більш інституціалізованим.
Це не нова Холодна війна, принаймні, поки що ні.
Росія не є наддержавою, яка має глобальний вплив. Вона не керує блоком країн, чий вплив можна порівняти з впливом Заходу. Однак, Росія використовує існуючу владу дуже ефективно.
Кремль також не є життєздатною альтернативою для західного ліберального демократичного капіталізму. Однак виклик, який російський президент Володимир Путін кинув Заходу, має ідеологічний компонент, що посилює негативну реакцію на глобалізацію та універсалізацію ліберальних західних цінностей.
Отже, хоча ми й не перебуваємо у стані Холодної війни, яка, зрештою, була продуктом певного періоду історії, ми перебуваємо у ранніх стадіях того, що має стати Тривалою війною.
Росія може не бути наддержавою. Але вона не є й країною, яку можна легко ізолювати чи нейтралізувати. Нещодавні заходи Європи та США демонструють розуміння того, що з Москвою треба домовлятися систематично та постійно.
Конфлікт Заходу з Росією, каже Майкл МакФол, колишній американський посол у Росії, «не вирішиться протягом тижнів або місяців, це завдання триватиме роками, навіть десятиліттями».
На кону не що інше, як доля міжнародного порядку, який виник після закінчення Холодної війни.
Виклик безпеці
Цим займався Борис Єльцин, Володимир Путін і Дмитро Медведєв.
Кожен керівник Кремля з 1991 року намагався переконати Захід переосмислити архітектуру європейської безпеки так, щоб зменшити вплив НАТО та надати Москві ексклюзивну сферу впливу у пострадянському просторі.
Кожному з них відмовили. Реакція на цю відмову – є головним у нинішньому виклику, який Москва кинула Заходу.
Європейський порядок, що встановився після закінчення Холодної війни, як зазначають аналітики Іван Крастєв і Марк Леонард в американському часописі Foreign Affairs, заснований на припущенні, що «економічна взаємозалежність, міжнародні правові інститути та взаємодія у внутрішній політиці один з одним» були «основним джерелом безпеки».
Вважалося, що ця модель пошириться за допомогою розширення НАТО та Європейського союзу, а також збільшення авторитету глобальних інституцій, як, наприклад, Міжнародний кримінальний суд і Світова організація торгівлі.
«До недавнього часу більшість європейців вірили, що їхній порядок відповідав універсальному бажанню та міг би бути моделлю для решти світу. Росія зруйнувала це припущення минулого року, коли вторглася в Крим», – написали Крастєв і Леонард.
Кремль давно переймався тим, що європейський порядок був потенційною загрозою російському суверенітету. І саме цей страх – більше ніж слов’янська спорідненість із Сербією – був основною причиною того, що Москва засудила втручання НАТО у косовський конфлікт.
Але побоювання Росії стосовно власного суверенітету мають зворотній бік – зневагу до суверенітету інших. Зокрема, Москва боялася, що новий світовий порядок, встановлений після закінчення Холодної війни, не дозволить їй втручатися у політику своїх сусідів.
Це було головною причиною опозиції Кремля проти розширення НАТО, а пізніше – ЄС.
«Протягом 20 років Російська Федерація офіційно – не у приватному порядку чи таємно, а саме офіційно – ототожнює власну безпеку з обмеженим суверенітетом своїх сусідів», – сказав науковий співробітник Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House) Джеймс Шерр під час лекції в Академії оборони Латвії.
У розмові з Радіо Свобода Шерр зазначив, що до анексії Криму Росія вичікувала та більш-менш грала за правилами Заходу. Хоча вона й промацала ґрунт під час кібератаки на Естонію у 2007 році та п’ятиденної війни з Грузією у 2008 році.
«Вони тиснули та гралися з правилами, але не виходили за встановлені межі. Таким чином, ключовим особам на Заході було зручно ігнорувати мінливий настрій Росії, зростання її гіркоти й, у той же час, її впевненості. Тепер росіяни розгорнули наступ на правову основу системи безпеки світу, яка встановилася після Холодної війни», – сказав Шерр.
Враховуючи відданість Москви виклику, який вона кинула Заходу, США та Європа змушені або захищати існуючий порядок безпеки, або віддати Росії власну зону впливу у пострадянському просторі.
«Захід зробив величезні політичні, економічні та моральні інвестиції у систему безпеки, встановлену після Холодної війни. Треба бути дуже короткозорим і неосвіченим, щоб ігнорувати все це», – сказав Шерр.
Виклик ідеології
Представляти, захищати та відстоювати права етнічних росіян у всьому світі є обов’язком Москви. «Русский мир» – це «особлива цивілізація», де правила Заходу, його норми та цінності не мають жодної ваги. Західна цивілізація є декадентською, вона перебуває у занепаді.
На відміну від Радянського Союзу, Росія не пропонує альтернативної моделі західному лібералізму. Замість цього, ідеологічна складова виклику, який Москва кинула Заходу, полягає в її запереченні.
У розмові з Радіо Свобода професор Нью-Йоркського університету Марк Ґалеотті назвав це «реакцією проти глобалізації цінностей».
Москва представляє собою потужний коктейль, що об’єднує культурну зневагу, антиглобалізм, євроскептицизм, культурний консерватизм та антиамериканізм.
«Ціла ідеологія «путінізму» заснована на цивілізації. Вона заснована на самобутності. Вона заснована на протистоянні ліберальному постмодернізму, але у карикатурному варіанті – на протистоянні правам геїв», – сказав Шерр.
Цивілізаційному виклику Путіна симпатизують члени БРІКС, групи, яка об’єднує Росію з державами, що розвиваються, – Бразилією, Китаєм, Індією та Південною Африкою.
Із однодумцями серед європейських лівих партій, як наприклад правляча грецька партія «Сіріза», та правих партії, як французький «Національний фронт», Росія вбиває такий собі клин поміж західними країнами.
Росія навіть має підтримку серед лідерів у Європі та на її периферії, у тому числі прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана та турецького президента Реджепа Тайїпа Ердогана.
Можливо, це й не єдина ідеологія або по-справжньому життєздатна альтернатива західному лібералізму. Але наразі це потужна перешкода, що має певну силу.
Крім того, ця ситуація підтверджує пророцтво покійного політолога Семюела Гантінґтона, яке він зробив у своїй основоположній статті «Зіткнення цивілізацій» у 1993 році. Він написав, що майбутня лінія розлому світової політики, ймовірно, налаштує Захід проти решти світу.
Тож настав час Тривалої війни. Вона обіцяє бути затяжним конфліктом із різними рівнями інтенсивності, який буде вестися на кількох фронтах.
Тривала війна включатиме в себе балансування на межі війни на східному кордоні НАТО. Вона включатиме в себе протистояння через майбутнє колишніх радянських республік, як, наприклад, Україна, Грузія, Молдова, та через вплив на колишні югославські країни, як, наприклад, Сербія, Чорногорія та Македонія.
Це буде битва за серця та розуми, яка вестиметься на радіохвилях і в кіберпросторі.
І вона триватиме досить довго.
Браян Уітмор – редактор Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, автор англомовного блогу «Вертикаль влади»