(Рубрика «Точка зору»)
Мабуть, до якогось прикладу політичної коректності, а також, заангажованості світовими подіями слід зарахувати нещодавню зустріч папи Римського Франциска з Володимиром Путіним, як позитивне намагання папи не так припинити агресію Москви супроти України, як врятувати життя християн, які воюють по обох сторонах. Ще не так давно, у лютому цього року, папа Франциск назвав цю війну братовбивчою, мабуть, маючи на увазі не те, що українці та росіяни брати, а, скоріше, що це війна між двома християнськими народами.
За різними джерелами інформація така: Путін запізнився на майже одну годину, а розмова тривала 50 хвилин. Папа переконував Путіна робити заходи для миру в Україні, розмовляли про гуманітарний стан як на сході України, так і в Іраку, Сирії, а також про захист християн на Середньому Сході. Папа не порушував справи суверенності ні України, ні Криму. Російська преса подала, що зустріч тривала понад годину.
Карикатура Олексія Кустовського
Можна по-різному оцінювати цю зустріч. Навіть найбільш покірні католики мають право критично оцінити цей захід, оскільки папа, за вказівками церкви, не помиляється тільки у питаннях віри. Папа людина і в інших, зокрема світських справах, так само має людські слабості. Оптимісти мабуть вірять, що моральний авторитет папи вплине на агресивність Путіна. Не зважаючи на те, що папа не керує жодними дивізіями, як колись говорив Сталін, то все ж таки папа є духовним авторитетом для 1,2 мільярда католиків. Це могло би заімпонувати Путіну.
З іншого боку, немає сумніву, що Путін вже використав і далі буде використовувати цю і подібні зустрічі для своєї пропаганди, мовляв він не є агресором в Україні, а, скоріше, шукає миру між Україною та російськомовним населенням в Україні і з цією метою навіть зустрічався з папою у Ватикані.
Глава Католицької церкви Франциск (праворуч) і президент Росії Володимир Путін. Ватикан, 10 червня 2015 року
Окремо можна дискутувати також і про різні приписані мотиви папи, чисто моральні, тобто безпека християн, мир, але й також, більш політично кон’юнктурні, тобто налагодження добрих стосунків із Росією задля екуменізму з російським православ’ям.
В кінцевому результаті, найбільш правдоподібною оцінкою буде те, що для України ця зустріч була нульова, тобто без конкретного ефекту на події в Україні. Від зустрічі не буде в Україні ні ліпше, ні гірше. Російська агресія продовжуватиметься. Путін не пройде епіфанію, тобто не зробить з Росії мирного сусіда України. Це не цинізм, це тяжко пережитий досвідчений реалізм.
Карикатура Олексія Кустовського
У квітні цього року минуло 70 років від ув’язнення радянською владою патріарха Йосифа Сліпого, а також провідного духовенства Української греко-католицької церкви. У радянських архівах того часу знаходяться різні документи, не тільки про саму подію арешту, але й про обвинувачення, а також витяги з постанов Львівського собору 1946 року про ліквідацію Брестської церковної унії.
У постанові цього собору читаємо: «Зваживши , що римські папи в історії завжди вели свою себелюбну політику, собор висловлює переконання в тому, що в умовах, коли волелюбні народи всього світу боролись за своє існування, Ватикан цілком стояв на боці кривавого фашизму і виступав проти Радянського Союзу, який зусиллям всіх братських об’єднаних народів захистив наш український народ від рабства і знищення та об’єднав усі наші землі в єдину соборну Українську Радянську державу, а тим самим і визволив нас від національного і церковно-релігійного поневолення».
Про подробиці штучного скликання Львівського собору та трагічну роль у ньому речника радянських безбожників, голову ініціативної групи Української греко-католицької церкви із возз’єднання з Російською православною церквою священика Гавриїла Костельника, багато відомо. Досить мабуть сказати одним реченням, що Львівський собор собором не був взагалі, а був засобом для пропаганди попередника Путіна – Сталіна – для того, щоби знищити ворога безбожницького комунізму – УГКЦ. До речі, в радянських документах дуже часто можна зустріти такі вислови, як «єзуїтські каналії» – так описували речників УГКЦ та Ватикан.
Сьогоднішня Російська Федерація за своїм власним визначенням – це спадкоємець СРСР. До речі, навіть мелодія гімнів та сама. Володимир Путін жалкував за розпадом СРСР та щорічно вшановує своїх попередників, котрі ліквідували УГКЦ та насильно прилучили її вірних і духовенство до сталінської, спотвореної православної церкви Московського патріархату, з якою сьогоднішній Ватикан бажає мати діалог.
Вхід у Києво-Печерську лавру. Серпень 2014 року
Чи загостро сказати, що папа Римський Франциск провів зустріч із чортом? Можливо, але, як єзуїт, Франциск повинен ознайомитись більше докладно з радянськими документами, які яскраво демонструють, як путінські попередники розправлялися з «єзуїтською каналією».
Українці повинні папі Франциску подякувати за його добру волю і старання влаштувати мир в Україні. Водночас, наше провідне духовенство на чолі з верховним архієпископом-патріархом УГКЦ повинні допомогти главі Католицької церкви відкрити свої очі шляхом глибшого ознайомлення з трагічною історією українців-християн та жорстокістю їх, християнських тільки по назві, але безбожницьких по суті, сусідів. Із чортом, як символом зла, не потрібно зустрічатися, бо він використає таку зустріч для себе. Його треба постійно поборювати. Перемога добра над злом залежить від нас усіх, а також від папи Франциска.
Аскольд Лозинський – колишній голова Світового конгресу українців, юрист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода