Київ – У Києві вперше показали вистави львівської майстерні «Слово і голос» – театру, що працює з українською пісенною традицією, від ритуальних та сакральних пісень до класичних романсів. Співзасновниця майстерні, співачка та акторка Наталія Половинка переконана, що традиційний спів здатний врятувати світ від «згубного руху у тотальний комфорт». Радіо Свобода поговорило з виконавицею про втрачене розуміння звичаїв, навчання у Єжи Ґротовського і те, як давні пісні пояснюють війну і смерть.
Your browser doesn’t support HTML5
Солдати на Сході виборюють культурні кордони – співачка Наталія Половинка
«Я дещо міфічний персонаж в українській культурі, – жартома говорить про себе Наталія Половинка. – Ніхто не може точно сказати, хто я взагалі така: акторка, співачка чи ще щось». Насправді ж спів, за її словами, невіддільний від гри та прагнення духовного розвитку. Наталія Половинка викладала у США та Великобританії, а своїм учителем виконавиця вважає польського режисера Єжи Ґротовського, який пов’язував театральні практики з ритуальними, з яким вона познайомилась під час стажування в центрі Ґротовського в Італії, за кілька років до його смерті.
Наталя Половинка
«Точка, якої він сягнув на старості – це дуже невелика і правдива зона мистецтва. Він повернув мені усе, що я знала в дитинстві, усе, за чим плакала, коли була підлітком, і не могла пояснити. Усе це я знайшла у нього: що саме отак треба жити і співати. Правдиве знання ми одразу впізнаємо. Ґротовський дав мені «точку сборки», яка допомогла мені пізніше поєднати у собі академічну музику, духовні наспіви і театр», – пригадує Наталія Половинка.
Утім, такому знанню потрібно присвятити життя, каже співачка. «В останній день у центрі ми сиділи за столом цілу ніч, при зачинених вікнах і просто бесідували. Здавалося, так само Сократ сидів зі своїми учнями. І коли один з нас сказав: «Так, я хочу працювати над цим усе життя», Томас Річардс, один із лідерів групи, відповів: «Тоді ви маєте усвідомлювати, що вам доведеться йти не проти течії, а проти водоспаду». І тоді подумала: «Ого, аж так». Виявилось, саме так. І нормально», – усміхається Половинка.
«Ще 10 років тому носіїв традиції було більше. Зараз їх майже не лишилось»
Серед українського театру акторка почувається самотньо – і водночас радісно. Каже: усвідомлює, що має працювати саме в Україні. Колись Мередіт Монк, композитор і одна з найвідоміших представниць нью-йоркського авангарду, пропонувала Наталії Половинці лишитись в Америці для співпраці. Половинка відмовила.
Не можу бути за кордоном більше двох місяців. Мередіт тоді зітхнула і сказала: «Якби ви погодились, я б забезпечила вам можливість у будь-яку мить вертатись в Україну». Була дуже здивована, що я не погодилась лишитися
«Я дуже сильно прив’язана до цієї землі, не можу бути за кордоном більше двох місяців. Мередіт тоді зітхнула і сказала: «Якби ви погодились, я б забезпечила вам можливість у будь-яку мить вертатись в Україну». Була дуже здивована, що я не погодилась лишитися», – розповідає співачка.
Перший особистий великий проект Наталії Половинки з’явився на початку 2000-х – це була «Майстерня пісні», заснована спільно з режисером Сергієм Ковалевичем у Львові. Спершу не мали навіть репетиційної бази, вистави готували на кухні, а готовий театральний продукт створювали вже у студії Ґротовського у Вроцлаві. Щоб отримати приміщення, довелося змусити себе піти по кабінетах чиновників, пригадує Наталія Половинка. Але, на щастя, «вмовляння» тривало недовго – близько року. «Майстерня пісні» згодом перетворилася на «Слово і голос». Тепер це не лише театр, але й школа та дослідницький центр.
Вивчити і заспівати пісню – неважко, а от дійти до точки, звідки ця пісня постала – це нелегке завдання
Шукати пісенний матеріал нескладно, каже Наталія Половинка, нині записів не бракує. «Трудність у тому, що ми втратили до них ключі, не маємо, як відчитувати ці пісні. Ще у 2000-х було інакше, ми могли «з повітря» взяти підходи до них, від бабць щось підслухати, а сьогодні автентичних носіїв традиції залишилося дуже мало. Але існує інший спосіб прочитання, доступний у будь-який час, він пов'язаний із духовним запитом, потребою особистого розвитку. Вивчити і заспівати пісню неважко, а от дійти до точки, звідки ця пісня постала, – це нелегке завдання», – каже вона.
«Наші діти – це вже інший тон»
Коли мені кажуть, що «нагорі уже все здали», я кажу: подивись на наших дітей. Це вже інший тон, тон живої віри, тиші і переконаності
У кожного співака є досвід особливого співжиття з піснею, розповідає Наталія Половинка. У неї теж є знаковий твір – пісня «Ой з-за гори з-за лиману». «Вона спершу відкрила мені знання про смерть і була пророчою – невдовзі померла близька мені людина. Але згодом я зрозуміла, що ця пісня про перехід через смерть. Там такий текст, що корабель потопає, а в останніх рядках: «а матрос парус напинає». Ось ця воля жити попри все. На Майдані я на власні очі знову побачила, про що ця пісня. Так і було, ці хлопці, поодинокі матроси, «напинали паруси» у повній безнадії. Ця енергія нікуди не поділася. Коли мені кажуть, що «нагорі уже все здали», я кажу: подивись на наших дітей. Це вже інший тон, тон живої віри, тиші і переконаності», – розповідає співачка.
У нас лише на поверхні плаксиві сюжети, але насправді ми дуже радісний народ. І не йдеться про ура-патріотизм, який стихійно зараз гуляє в повітрі. Ми маємо пробивати оцей смог зневіри і розчарування
Зараз «Слово і голос» планують поїхати з виступами на Схід, однак Наталія Половинка переконана, що допомагати солдатам можна не лише на фронті. «Ми маємо тут робити завтрашній день, щоб їм було куди вертатися. Вони зараз виборюють наші культурні кордони, а ми маємо захистити нашу можливість завтра жити в мирі», – вважає виконавиця. Завдання музикантів, акторів, художників наразі – це «наполягати на житті». Каже: українці – дуже життєствердна нація. «У нас лише на поверхні плаксиві сюжети, але насправді ми дуже радісний народ. І не йдеться про ура-патріотизм, який стихійно зараз гуляє в повітрі. Ми маємо пробивати оцей смог зневіри і розчарування. Ми, митці, якраз маємо цю здатність».