Рим – До Києва сьогодні прибуває заступник міністра закордонних справ Італії Бенедетто Делла Ведова. Мета дводенного візиту − обговорити напрямки українсько-італійської співпраці в економічно-торговельній сфері. Йдеться про підготовку змішаної урядової комісії, перше засідання якої відбудеться восени. Вперше за історію двосторонніх відносин ця комісія працюватиме на рівні міністрів закордонних справ, раніше її очолювали чиновники нижчого рангу. Докладніше про завдання комісії та настрої італійських інвесторів у розмові з Радіо Свобода розповів посол України в Італії Євген Перелигін.
Your browser doesn’t support HTML5
Українські підприємці не знають, як виходити на євроринок – посол в Італії
− Що стало приводом чи передумовою для підвищення статусу українсько-італійської комісії з економічної співпраці?
− Не привід, а швидше створилася відповідна база для цього, адже за останній рік контакти на вищому рівні між Україною та Італією, на відміну від попередніх років, стали постійними. Досі подібну комісію на рівні голови італійського МЗС мала лише Росія. Президент України Порошенко і прем’єр Яценюк у постійних зустрічах з італійськими керівниками наголошували, що Україна також важливий економічний партнер Італії. Не згадуючи, що в Європі Італія для України − третій партнер після Німеччини та Польщі. Тому ми почали говорити про підвищення статусу згаданої комісії.
− На чому буде зосереджена її діяльність?
− Це один із секторів енергетики – енергоефективність: італійські компанії готові їздити до України та передавати досвід економного споживання електроенергії за своїми технологіями. Другий напрямок − сільськогосподарський ринок, тобто вирощування продуктів за італійськими технологіями. Також йдеться про банківську та фінансову діяльність. Якщо вже два великих італійських банки (Unicredit та Intesa San Paolo) присутні в Україні, то вони готові розвивати новітні банківські технології у нас. І четвертий напрямок роботи – це розвиток малого та середнього бізнесу в Україні. Італійці вважають, що їхній досвід у цьому можна застосувати в Україні, де 10-15 осіб можуть тримати малі підприємства. Це будуть бізнес-проекти та підтримка уряду у цих напрямках.
− Пане посол, Ви вважаєте, що історія італійського бізнесу в Україні доволі плачевна. Чому і що саме не влаштовує інвесторів з Апеннін?
− До минулого року дійсно ситуація була такою, що не заоохочувала бізнес Італії працювати прозоро в Україні. Рік тому після зустрічі керівників України та Італії ми почали працювати над тим, щоб зняти більшість надуманих проблем, які має італійський бізнес в Україні. Коли через кордон Італія експортує до України товар всесвітньо визнаних марок Delonghi чи Indesit, а наші експерти кажуть, що він не відповідає місцевим стандартам і треба його залишити на складі... Але потім продукт продається, і ми знаємо як. Виникає запитання: навіщо так робити? Щоб не пускати італійський товар чи його таки брати і потім нелегально продавати? Або Gruppo Danieli, що поставляє на 600 мільйонів євро металургійного обладнання у Дніпропетровську, працює, сплачує податки, а їм нараховують 100 мільйонів боргу. Вони виграють суд першої інстанції, однак податкова у 2013 на початку 2014 року продовжує апеляціями перешкоджати їхній роботі. Кондитерська компанія Ferrero Rocher не може зареєструвати свою марку в Україні, підробки продаються, а до суду справа так і не доходить. Проблеми мали банки Unicredit та Intesa San Paolo, які видавали кредити українським компаніями, а кредити не поверталися, суд умиває руки. Така критична маса була накопичена на середину 2014 року. Тоді ці банки − найбільші італійські інвестори в Україні − почали шукати покупців, щоб продати свій бізнес в Україні.
− Критичну ситуацію довкола згаданих банків вдалося подолати?
− П’ять місяців тому Нацбанк відкликав свою регуляторну норму і визнав діяльність Unicredit в рамках євростандартів. Іntesa San Paolo припинила пошук покупця, Unicredit зробив докапіталізацію суттєвими грошима. І ці два банки залишаються в Україні. Попри економічні складнощі з реформами, не лише МВФ та Світовий банк, але й приватні комерційні банки як Unicrеdit вірять в Україну − це значить, що й інші можуть приходити сюди. Ми як посольство працюємо нині не на збільшення товарообігу між Україною та Італією за схемою «купив-продав». Ми працюємо на збільшення обміну технологічних поставок. Нам потрібні технології, які дадуть можливості виробляти якісний євротовар.
− Наскільки значним є інвестиційний потенціал Італії, яка щойно виходить з економічної рецесії?
− Італія за свою історію економічного розвитку ніколи не робила великих інвестицій за кордон. Для них пріорітетом у зовнішній економічній співпраці завжди була торгівля. Великі інвестиції цій країні не притаманні ще з часів венеційських купців. Італійці – одні з лідерів у світі за кількістю малих і середніх підприємств, тому об’єктивно не можуть бути країною-інвестором. Але за чисельністю інвестицій італійці на провідному місці в Україні. Мале підприємство зробило малу інвестицію в Україну: відкрило ресторан чи фабрику з обробки дерева або шкіри. Тому інестиції − це пріорітет для нас. Ми хочемо, щоб крупні компанії ENI, ENEL в енергетичній сфері або фірми з виробництва сільгосппродукції прийшли в Україну зі своїми технологіями.
− Деякі італійські підприємці косо дивляться на Україну, мовляв, їхній бізнес сильно потерпає внаслідок економічних санкцій проти Росії. Чи такі вже великі втрати несе італійська економіка через ці обмеження?
− Питання про збитки від санкцій, на жаль, стало питанням внутрішньої політичної боротьби. Нині агрументи крайньо правої партії «Північна Ліга» або правих із партії «Вперед, Італіє!» такі: чинна влада призвела до того, що ми потерпаємо від санкцій, оберіть нас − і наші підприємці зможуть торгувати та розширювати свій бізнес. У МЗС Італії відбулася конференція щодо санкцій, де депутати, урядовці сказали чітко: наші втрати від санкцій перебільшені. Якщо ми дивимося тільки на зменшення товарообігу з Росією, то є збитки. Але одночасно італійський товар у виробництві та експорті збільшено і його експортували в інші країни з плюсом у кілька відсотків. Загальний експорт збільшився, то це свідчить, що в Італії змінилися клієнти-покупці. В Росії з огляду на знецінення національної валюти, економічну кризу просто зменшився і попит на італійські товари. Якщо у санкційному списку є молочні продукти, шинка та рибні делікатеси, а жаліються виробники сфери високої моди, то при чому тут санкції? Це говорить про те, що купівельна спроможність росіян зменшилася.
− Але у ділових колах країни антисанкційні настрої доволі поширені...
−Серед підприємців поширені настрої не конфронтації, а вони хочуть працювати у Європі з усіма – і з Україною, і з Росією... Звичайно, санкції дещо заважають. Але серйозний бізнес розуміє, що така урядова політика і вона є єропейською спільною політикою зобов’язань. Ми зі свого боку прагнемо надати італійцям альтернативу. У мене була зустріч із губернатором регіону Венето, котрий жалівся на проблеми підприємців області, які не можуть мати прибутку через обмеження торгівлі з Росією. Я йому сказав, що італійські товари споживає переважно європейська частина Росії, це менший ринок, ніж український. Якщо вам потрібні інші ринки збуту, ми вам пропонуємо. У нас в Україні і за кордоном, зокрема в індустріальних містах Італії, будуть проводитися бізнес-форуми.
− А чи помітна в Італії присутність українського бізнесу? У громаді ширяться чутки про завод із виробництва сиру на півночі країни, який нібито належить Арсену Авакову.
− Я також чув, але офіційно чи неофіційно не можу вам підтвердити цієї інформації про завод Авакова чи Ахметова, чи будь-кого іншого в Італії. Я про це нічого не знаю. Але проблема присутності українського бізнесу в Італії полягає в іншому: переважна більшість наших компаній або не знає, або не хоче виходити на ринок по-європейськи. Тобто зробити дослідження ринку, що потребує коштів, побудувати мережу виробництва і займатися цим. 92 відсотки комерційних запитів, які приходять в Італію з України приблизно такі: ми виробляємо такий товар і хочемо його вам продавати. Добре, якщо запит оформлений англійською мовою, я вже не кажу про італійську, немає жодного. Проблеми з наочним матеріалом, а де каталоги, де продукція? Один з механізмів потрапити на місцевий ринок − це активна участь у виставковій діяльності на території Італії. Починаючи від машинобудування і завершуючи винними чи іншими аграрними виставками. А присутність українських компаній на таких профільних виставках надзвичайно низька. Ми ще не навчились пропонувати свій товар, свої можливості по-європейськи.
−Україна у цьому плані виняток чи так само малоактивні на виставках, скажімо, Молдова або Грузія?
−Ні, ми не є винятком. Молдовські чи грузинські компанії також малопомітні. Я би дивився на досвід балтійських країн. Їм також важко просувати свою продукцію в Італії. Для участі у профільних виставках вони кооперуються між собою, і проводять бізнес-форуми трьох балтійських країн. Ми б могли використати ті італійські компанії чи європейські, які вже працюють в Україні, щоб разом презентувати якісний товар Made in Ukraine, зроблений за німецькими чи польськими технологіями. Сюди можна завозити і виключно національні досягнення. Адже Італія − це той рідкійсний випадок, коли експорт України набагато перевищує імпорт з Італії, у нас позитивне сальдо. Від торгівлі з Італією Україна виграє набагато більше, бо поставляє в Італію більше, ніж бере. Це продукція металургії, хімії, зерно та сільгосппродукція. У нас товарообіг сільгосппродукцією сягає 800 млн євро за рік.
− І воєнний конфлікт в Україні не погіршив цих показників?
− Ці показники українсько-італійського потенціалу я даю у цифрах минулорічної торгівлі, коли в Україні впало виробництво, йде війна, один регіон окупований, інший дестабілізований, та ще й той, який поставляє на експорт металургійну, хімічну продукцію, а торговельний обсяг між Україною й Італією не впав. Тобто, потенціал є, його слід правильно використати.