Українці після Голодомору мали закупити для росіян-переселенців патефони – історик

Київ – У київському Меморіалі пам’яті жертв Голодоморів відкрили виставку про штучні переселення росіян та білорусів на Схід України після Голодомору 1932–33 років. Експозицію складають засекречені партійні документи, у яких детально змальовано цей процес. Співробітники музею переконані: інформація про насильницьку асимілятивну політику Радянського Союзу може частково пояснити сепаратизм на Сході сучасної України.

Українці після Голодомору мали закупити для росіян-переселенців патефони – історик

Штучні переселення та насильницька асиміляція росіян та білорусів на українських землях починаються одразу після Голодомору 1932-33 років. Найбільш активну частину українського населення знищили, однак земля потребувала догляду – і отримала нових мешканців, розповідає завідувач науково-дослідного відділу Меморіалу, історик Ніна Лапчинська. У 1939 році Всесоюзний перепис зафіксує зміну етнічного населення території України, а набагато пізніше дослідники Голодоморів чутимуть, що «ніякого голоду не було» вже від «місцевих» на Сході. Усе це – наслідники переселення – так само, як і сепаратистські настрої на сучасному Донбасі, вважає Ніна Лапчинська.

Росіян вивозили з Горківського краю, Чорноземної області (яка нині розбита на Курську, Воронезьку і Тамбовську) у Харківську, Дніпропетровську та Одеську області. Усього було 329 ешелонів переселенців – це близько 23 тисяч сімей. Прийом новоприбулих, за приписом ЦК, мала організувати місцева влада в Україні.

«Для цього українські селяни мали вичистити хати, побілити їх, відремонтувати подвір’я (бо подвір’я померлих розбирали на дрова), прибрати трупи. Було наказано підготувати житла, реманент, щоб переселенці могли одразу взятися до роботи. Їм також надавали пільги – звільняли від сільгоспподатку, м’ясоподатку на два роки тощо», – розповідає Ніна Лапчинська.

Переселенцям видавали зерно, яке вилучали в українців

Переселяли не лише родинами, а й цілими колгоспами, каже дослідниця. Коли колгосп переїжджав, то мав здати зерно, а потім за квитанцією отримував зерно на місці – те саме, яке вилучали в українців під час Голодомору.

Між місцевими та переселенцями виникали конфлікти, адже для перших ніяких пільг не було. «В одному з документів навіть є свідчення про те, що треба було закупити для переселенців патефони за рахунок коштів місцевих колгоспів», – розповідає Ніна Лапчинська. Для росіян відкривали спеціальні російськомовні класи, завозили пресу та книги російською. Окрім того, українці, які виїхали під час Голодомору і змогли повернутися, з’ясовували, що їхні домівки зайнято. А віддавати будинки місцевим було заборонено.

Ця виставка – логічне продовження попередніх проектів Меморіалу пам’яті жертв Голодоморів, пояснює Яна Гринько, наукова співробітниця музею.

«Ми започаткували цикл виставок «Злочини радянського тоталітаризму». Цій виставці у нас передувала експозиція, присвячена визвольній боротьбі 20-х років. Після першого голоду в країні відбулося близько чотирьох тисяч повстань. А геноцид – це відповідь на будь-який спротив. Голодомор 1932-33 років був потужним ударом по українській самостійності. Тут же ми говоримо про насильницьку асиміляційну політику: виморити частину українського населення і на її місце заселити людей, з національною ідеєю якого не треба буде боротись», – розповідає вона.

Виставка, присвячена штучним переселенням на українських землях створена за підтримки Державної архівної служби та Галузевого державного архіву СБУ.