У Празі завершилася європейська подорож виставки ікон українських митців на підтримку медиків-добровольців, які рятують життя українських бійців на передовій. Ікони, написані на дошках зі скринь від набоїв, розповідь про шпиталь і його потреби та спів одного з найкращих українських кобзарів мали можливість побачити і почути жителі Польщі, Німеччини та Чехії. Однак через відсутність участі української держави в організації поїздки, яка могла б представити високе мистецтво й дух воюючої України, побачили презентацію, головним чином, представники не дуже заможної української діаспори. До європейських покупців, які могли б надати військовим лікарям значну фінансову підтримку, відомості про виставку не дійшли.
Your browser doesn’t support HTML5
Проект, що об’єднав високий мистецький та громадський дух України, має на меті фінансування щоденної роботи лікарів-добровольців Першого добровольчого мобільного шпиталя ім. Миколи Пирогова, говорить голова Наглядової ради шпиталю Геннадій Друзенко.
«Це – унікальний проект, який поєднує біль сьогодення з тисячолітньою українською традицією. Ми бачимо, що це – неовізантінізм, схожі образи ми бачимо на вцілілих фресках Святої Софії, Михайлівського собору, чи Лаври. Це – артоб’єкти, які є свідками нашої тяглости в історії і в той же час одного з поворотних моментів в історії України. Думаю, згодом вони матимуть право стати одним з добрих символів цієї війни, цієї трагедії і цієї величі українського духу», – сказав Геннадій Друзенко.
Один із найвідоміших українських кобзарів Тарас Компаніченко, який супроводжував виставку в турне європейськими містами, наголосив на тому, що проект представляє Україну, яка могла б бути цікавою інтелектуальним елітам на Заході.
«Часто презентують таку Україну, яка не є конкурентоспроможна для інтелектуальних кіл. І тому мені здається, що це дуже важливо в таких середовищах, як Прага, наприклад, привезти артефакти тієї, чи іншої епохи, а не просто релігійний живопис, чи релігійні пісні», – говорить знавець української музичної традиції.
На думку Тараса Компаніченка, такі презентації можуть донести те сприйняття війни, яке існує в українській традиції, і яке робить нинішнє гуманне і жертовне ставлення українців до жахів війни, зрозумілим для освіченого і культурного європейця.
«В українській традиції багато пісень про рани, про кров, про загальнолюдські трагедії на тлі воєнних дій. А не тільки про возвеличення своїх героїв і занехаяння ворогів. Цей ренесансний етос, що ворога потрібно поважати – це дуже важливий момент. В цих піснях, епосах, превалюють загальнолюдські трагедії, які зрозумілі всім, в них мало патосу», – пояснює кобзар.
Але через відсутню медійну та організаційну підтримку української держави з виставкою мали можливість ознайомитись переважно закордонні українці. Ширші кола європейської громадськості про неї просто не дізналися. За європейське турне виставки, що тривала під гаслом «Купи ікону – врятуй життя» вдалося зібрати лише близько 5 тисяч євро. Більшість із ікон, написаних відомими українськими митцями, Олександром Клименком, Софією Атлантовою та Наталією Волобуєвою, виявилися не по кишені представникам української діаспори.