Ризький саміт не принесе Україні добрих новин щодо безвізового діалогу з ЄС. Успіхом буде, якщо ми отримаємо бодай конкретну дату скасування віз – наприклад, 1 січня 2016 року. Проте, приклад Молдови, громадяни якої отримали право безвізового в’їзду в Європейський Союз рік тому, показує: масової втечі не буде.
Чому Україна не отримає безвізовий режим на саміті в Ризі?
Вочевидь, відсутність у ЄС політичної волі скасувати візовий режим для українців має подвійне підґрунтя. По-перше, справді йдеться про технічні параметри та показники так званої компатибільності (узгодженості – ред.), що забезпечує співпрацю двох прикордонних систем. Крім гасел і прапорів, інтеграція в Європу має, нарешті, означати і тісну співпрацю правоохоронних систем, підключення України до бази даних Інтерполу тощо. Тобто йдеться про буквальну і повну реалізацію вимог, виписаних у «Плані з візової лібералізації». Як і про боротьбу з корупцією, незалежність судів і права людини. Будьмо відвертими: наразі Україна ці вимоги ще не виконала.
По-друге, зволікання Європейського Союзу пояснюється тривогою щодо майбутнього України й наступних фаз російської агресії. Корумпованість української бюрократії дає підстави прогнозувати, що за хабар будь-хто (а передусім сепаратисти, терористи, злочинці) зможе отримати біометричний паспорт, а отже – без перешкод в’їхати в ЄС. Додається ще й фактор внутрішніх біженців і переселенців: цим людям важко обжитися на нових місцях, знайти роботу, збудувати нові соціальні зв’язки, тож чому умовний житель Волновахи має обрати для місця свого нового проживання Львів чи Ужгород, а не, скажімо, Стокгольм чи Дрезден?
Плачевна ситуація української економіки і відсутність державної підтримки переселенців спонукають європейських політиків вважати, що в разі поглиблення кризи чи нових воєнних дій тисячі біженців намагатимуться нове життя починати в Євросоюзі, а не в Україні. Медійна картинка підживлює такі страхи, але загалом вони мають нераціональну природу. І приклад Молдови підтверджує це.
Річниця відкритого кордону для Молдови
З минулої весни громадяни Молдови можуть їздити в Європейський Союз на короткий термін (90 днів) без віз. Приклад цієї країни для нас винятково важливий, адже суттєво відрізняється від досвіду балканських держав, що також ідуть шляхом євроінтеграції. Перш за все, слід звернути увагу на те, що Молдова теж була радянською республікою (інфільтрація політичних та бізнесових кіл радянсько-російськими агентами зашкалює). Ще одним актуальним для нас фактором є те, що Молдова також має невиліковну хворобу у вигляді самопроголошеного Придністров’я, російських військ та біженців. Але безвізовий режим їм таки дали. Лунають думки, що маленька Молдова була своєрідним тестом для ЄС: мовляв, якщо досвід скасування віз буде позитивним, то можна запроваджувати його і в гігантській (у порівнянні) Україні.
Жінка проходить паспортний контроль в аеропорту Кишинева, Молдова
А досвід Молдови виявився успішним. Як показує прискіпливий аналіз польського «Центру вивчення Сходу» (OSW), за цей рік Молдова не стала безлюдною, не спостерігалося навіть жодної виразної «хвилі» міграції. А справа в тім, що більшість громадян, які хочуть емігрувати в ЄС, прагнуть легальної праці й гідного життя, а не перебіжок лісами й переховування в нелюдських умовах. Як зазначають аналітики Каміл Цалус та Марта Ярошевич, аж 90% (!) молдован, що виїжджали протягом останнього року до ЄС, повернулися назад вчасно. Перевищили термін перебування чи не повернулися всього лише 2379 людей! Жодних проблем, пов’язаних із тим, що жителі Придністров’я також можуть мати і часто мають молдовські біометричні паспорти, Європейський Союз не відчув. Цей позитивний і оптимістичний для України приклад переконливо показує, що брюссельські бюрократи даремно бояться відкривати кордон перед нашою країною.
Що далі?
Переважна більшість українців, які хотіли б виїхати, уже давно це зробили. За кордоном живуть і працюють мільйони українців. У португальських, італійських чи польських містах українську мову можна почути на вулицях частіше, ніж на Донбасі. Ба більше: українці працюють чи вчаться за кордоном, переказують своїм сім’ям в Україні гроші, не полишаючи надії повернутися на Батьківщину, збудувати тут власний будинок чи відкрити бізнес. На відміну від мігрантів з Африки й Азії, українців у Європі цінують за працьовитість і порядність, а ментальна й банальна антропологічна різниця не є такою виразною, тож мешканці Західної Європи щодо нас мають менше застережень.
Більшість експертів сходяться на думці, що дива на ризькому саміті не трапиться. Це означатиме, що ЄС в безвізовому діалозі з Україною бере паузу ще мінімум на півроку, щоб пильно стежити за розвитком подій на Сході, економічною ситуацією й потоком внутрішніх біженців.
Що робити в цій ситуації Україні? Перш за все, не ставати героєм старого анекдоту про єврея, що молив Бога про виграш у лотерею, але лотерейного квитка не купував. Слід чітко і повністю виконати всі вимоги з «Плану дій щодо візової лібералізації». Тоді восени в Європейського Союзу не залишиться поля для маневру, шансу на ховання голови в пісок і можливості звинувачувати Україну в невиконанні якихось дріб’язкових деталей чи формальних зобов’язань. І цілком можливо, що новий 2016 рік під ялинку принесе нам фрагменти розібраного шлагбаума, що протягом років закривав кордон.
Андрій Любка – письменник
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода