Посольство України в США на день пам’яті загиблих у Другій світовій війні запросило радянських ветеранів із України, Молдови, Білорусі. Більшості із цих солдатів уже за 90, утім воєнні будні вони пам’ятають, як сьогодні. Їм важко зрозуміти логіку та методи сьогоднішньої війни в Україні, між тим, вони кажуть, основне на війні – знати хто твій ворог. Українські ветерани, які здебільшого виїхали до США під час розвалу Радянського Союзу, поділились своїми спогадами та враженнями від сьогодення з «Голосом Америки».
Лев Ланда почув перші звуки війни у 17-річному віці на Подолі у Києві.
«Це був гарний сонячний день, і ми побачили, що літають літаки над містом. Чого вони літають, ми ще не знали. А потім була промова Молотова і ми дізнались, що почалась війна. Ну і потім мене призвали на так званий торговий фронт, як неповнолітнього», – пригадує ветеран.
Його відправили у танкове училище, після прискореного курсу навчання у 43-му році він потрапляє на Перший український фронт. На своєму танкуЛев Ланда допомагав звільняти Київ та Львів, південні райони Польщі, брав участь у спецопераціях в Берліні та Празі.
«У танку повинен бути злагоджений екіпаж, щоб один одного добре розуміли, тоді можна досягти успіху в бою», – ділиться досвідом Лев Ланда.
По чехословацькому радіо 8-го травня він дізнається, що війна закінчилась. Це був один з найрадісніших днів його життя. Сьогоднішню війну в Україні пан Лев переживає дуже боляче.
«Дорогі мої земляки, танкісти, які зараз перебувають у танкових військах,любіть свою країну і захищайте її», – звертається ветеран до українських військових.
На церемонії в українському посольстві Лев Ланда слухає представника Державного департаменту США і сподівається, що американська армія, як колись у 42-му прийде українським солдатам на допомогу.
Заступник помічника держсекретаря США Ерік Рубін каже, що українці у ці дні воюють за ті ж цінності, за які боролося покоління Другої світової.
«Сьогодні в Україні ми бачимо серйозний виклик, що ставить під загрозу досягнення, за які боролося покоління Другої світової війни – встановлення миру та стабільності у світі. Однак, порівнювати ці війни не можна, бо я вважаю, що Друга світова війна залишається найжорстокішою і однією з найбільш важливихбитв в історії людства. Хоча зв'язок між цими війнами є, бо українці борються за ті ж цінності», – підкреслив американський посадовець.
Слова «найжорстокіша битва» викликають сльози на очах у пані Фаїни. Вона родом з Білорусі, та українцям завдячує власним життям. На початку війни вони з сестрою потрапили до табору Освєнцим.
«Нас вигнали з дому, гнали, ми не знали, куди, ми ж були маленькі, 11 років», – пригадує Фаїна Березіна.
Дівчаткам допоміг вижити випадок, їх ослаблених викинули до ями помирати, прикопали землею. А вони у морозяну погоду, роздягнені, вилізли з-під землі, вийшли на дорогу і потрапили на очі Розі Винокуровій, жінці родом з України, яка врятувала дітей від смерті.
«Вона нам сказала: давайте я вам допоможу і повезла до себе додому. Вона нас нагодувала і заховала у собачу будку. Вона нам тоді казала: якщо гавкатиме собака, мовчіть. Коли підуть німці, собака замовкне, і тоді я вас з будки виведу», – ділиться спогадами пані Березіна.
Дівчаткам вдалося втекти і пізніше знайти своїх батьків. Хоча німців вони ще довго боялися.
«Моя сестра мені казала: Фаня, якщо нас піймають німці, тут поруч є колодязь. Спочатку я туди кинусь, а потім – ти. Все, я більше не можу говорити», – зі сльозами на очах згадує Фаїна.
Усіх ветеранів, які прийшли до посольства України в США, об’єднує пам’ять про війну і всі вони закликають не повторювати помилок минулого.