Червоний мак – новий символ пам’яті і примирення – політолог

Лише від минулого року Україна вшановує пам’ять полеглих у Другій світовій війні під європейським символом – квіткою маку. А цього року уперше 8 травня, день капітуляції нацистської Німеччини, на офіційному рівні за європейською традицією став Днем пам’яті та примирення. Чим же є велика перемога нині для Донбасу та для України? Як зупинити спекуляції російської пропаганди щодо подвигів наших предків у боях із нацистами? Про це в ефірі програми «Донбас. Реалії» на Радіо Свобода розповів політолог Сергій Громенко.

– Червоний мак – загальноєвропейський і, сподіваюся, з цього року український символ пам’яті і примирення у Другій світовій війні, введений, аби зламати пострадянську монополію на псевдо-«георгіївську стрічку».

– Тобто це альтернатива «георгіївській стрічці»?

– Не тільки. Це альтернатива знакам, які можуть прийти з тієї сторони «поребрика».

– Наскільки змінилося поняття великої війни в умовах, коли у Донецьку стоять танки та БТРи із написами «На Київ». Можливо, для них велика перемога – це щось інше, ніж тут у столиці?

– Хотілося б вірити, що велика перемога одна на всіх. Проблема тільки у тому, що в Україні упродовж останніх кількох років населенню прищеплюють думку, що у цій перемозі можна виділити якусь частину, оголосити її найголовнішою та монополізувати її. У 2010 році Путін уперше спробував це зробити, коли сказав, що Росія перемогла б тоді і без України, що є повною маячнею з точки зору історії. Не враховуючи допомоги західних союзників. Тим не менше, міф прижився, і сьогодні російська пропаганда на підконтрольних їй територіях і у нас в тилу намагається довести, що до великої перемоги Україна взагалі немає жодного стосунку, що це нацистська країна, хунта ­– про що тут взагалі розмовляти… Насправді ж це не так.

– Президент Петро Порошенко підписав указ щодо проведення заходів зі святкування 70-ї річниці перемоги над нацистською Німеччиною і завершення Другої світової війни у Європі.

Сергій Громенко

– Більше того, Верховна Рада проголосувала відповідний закон. «Фашистська Німеччина», «Велика вітчизняна війна» та інші наслідки радянського спадку нарешті будуть приведені до повної відповідності. І ми будемо говорити про участь України у Другій світовій війні з 1 вересня 1939 року по 2 вересня 1945 року. Відтак, ми вітатимемо не тільки українських героїв Червоної армії та УПА, але й 250 тисяч українців, які воювали з нацизмом в арміях західних союзників. Чому ми про них постійно забуваємо?

– Чи замінює культ великої перемоги громадянську релігію в Росії?

– Нічого іншого в Росії, окрім культу війни та культу перемоги, не залишилося. Я Вам нагадаю, що у 1947-1965 роках 9 травня взагалі не було святом. Це був звичайний день. Ветерани, якщо і збиралися, то виключно приватно.

У 1965 році Брежнєв з'ясував для себе, що комунізм не збудували, що світова революція відкладається і Захід не збирається загнивати. Він прийшов до того, що людям не вистачає певного скрепу. Для такої ролі і ввели «Велика вітчизняна війна», святкування, яке за масштабами повністю заслало жертовну складову тієї війни. У період 1991-2005 років у Росії була певна ремісія. А у 2005 році – акція з «георгіївською стрічкою» – і понеслося…

І по суті в Росії нині немає жодної іншої ідеї. Немає ідеї національної держави, тому що там живуть різні народи і деякі національні держави рівніші за інших. Там немає ідей національної справедливості, там немає якоїсь визначеності щодо майбутнього та руху Росії вперед та її союзників. Тому єдиний консенсус, який залишається, – перемога у «Великій вітчизняній війні» одна на усіх. Більшість народів, про які ми знаємо, вели успішні і не дуже завойовницькі оборонні війни. У царській Росії, безумовно, святкували перемоги. Утім, не можу назвати жодну, на честь якої б проводилася настільки велика ідеологічна накрутка. Хіба що війна 1812 року, за результатами якої з’явилася галерея героїв та збудували Храм Христа Спасителя. Вона мала певну подібну ідеологію. Саме тому у Росії Другу світову називають Великою вітчизняною. За аналогією попередньої. Утім, навіть тоді не доходило до того, щоб орденські стрічки Російської імперії вішала на пляшки з горілкою і пов’язували на нашийники собакам.

– Яка роль армії у військово-патріотичному вихованні підростаючого покоління, чи воно виходить із сьогоднішніх реалій, або сягає часів СРСР?

– Про це слід було задуматися 20 років тому. Чомусь усі ці роки ми прожили впевнені, що нам нічого не загрожує і на нас ніхто не нападатиме. Виявилося, що це не так. Тому армію доводиться швидко з нуля перелаштовувати і долати труднощі росту. Досі ми не порвали з певними радянськими традиціями: з червоногвардійськими знаменами та бригадами. З іншого боку, є і позитивні моменти. Добровольчі формування вносять новий елемент у свідомість українців – армія може бути народною. Туди йдуть не тільки через повістки. Багато йде за покликом серця. Старі затерті гасла: «Усе для фронту!», «Усе для перемоги!»– набувають нового змісту в українських реаліях у вигляді волонтерського руху. Безумовно, це буде наочний приклад для підростаючого покоління. Уже зараз можна побачити, як діти грають у наших та сепаратистів.

– Яким чином можна здолати поширений стереотип щодо Української повстанської армії на сході?

– На мою думку, головне уже зроблене. УПА уже не розглядається як придаток нацистської Німеччини, і постає як окрема сила у великій світовій війні навіть у шкільних підручниках. Я не знаю, що слід зробити, аби переламати світогляд старшого покоління, але битву за молодь ми майже виграли. Дуже простий приклад: сьогодні жителі прифронтових територій на сході бачать, що насправді відбувається, і можуть бачити заломлення у російській пропаганді. Виникає запитання: якщо вони так брешуть про те, що відбувається на нашій території, то якою може бути брехня про події 70-річної давнини? Я думаю, що для покоління уже незалежної України питання щодо УПА вже не стоїть.

– Навіщо Росії такий феномен, як «нічні вовки», які вирішили дістатися до Берліна з Москви на честь річниці?

– Я б узагалі не надавав значення цьому руху. Для того, щоб байкери стали соціальним феноменом, треба щоб байки були доступні, а дороги добрі. Просто такий персонаж як «Хірург» виявився другом Володимира Путіна, дякуючи цьому рух став у центрі медійного шторму. У реальності це ні на що не впливає.

Карикатура Олексія Кустовського

– Що потрібно зробити Україні, щоб змінити думку громадян про День перемоги?

– Ми уже йдемо цим шляхом. Останні кілька років Інститут національної пам’яті активно пропагує використання червоних маків замість «георгіївської стрічки» як український та загальноєвропейський символ поваги до жертв тієї війни.

Цього року Марина Порошенко презентувала всеукраїнську акцію червоних маків. Я думаю, що це питання уже закрите. Тепер ми повинні переходити до активного просвітлення населення. Зокрема, ми підготували методичні рекомендації, в яких закликаємо вчителів у школах, працівників бібліотек, закладів культури, журналістів відмовитися від використання штампів, залишених СРСР: говорити не про «Велику вітчизняну війну», а про радянсько-німецьку; про Україну не у «Великій вітчизняній», а у Великій світовій війні; говорити не про «фашистську Німеччину», а про нацистську Німеччину; не «німецько-фашистські загарбники», а нацистські окупанти. Насправді слова формують реальність, в якій ми живемо. Коректне використання термінів – уже значний крок вперед. Тепер головне – знайти гроші, щоб популярними словами викласти усе це у низці бюлетенів, книг, плакатів.

Українці і війна. Новий символ Перемоги (відеоролик)