Намісник «бога» на чеченській землі, чи то пак ставленик Путіна Рамзан Кадиров став неабияким зухвальцем. Спочатку він вступився за Заура Дадаєва – людину, яку російське слідство вважає вбивцею Бориса Нємцова. Потім вилив гнів на ставропольських силовиків, котрі проводили в Чечні спецоперацію. Відтак пригрозив ставропольцям смертю: мовляв, якщо правоохоронці з інших регіонів «працюють» в Чечні без узгодження з її керівництвом, по них буде дозволено відкривати вогонь. До того ж, в репертуарі Кадирова з’явився ще один фокус: він перманентно погрожує Володимиру Путіну відставкою. Потім, щоправда, як примхлива панянка пояснює свої слова «емоціями» (добре, що хоч не нервами) і відкликає заяву назад.
Володимир Путін і Рамзан Кадиров, 2007 рік
За всім цим постає одне питання: як довго терпітиме подібний театр одного актора Путін? І як скоро він попрощається з Кадировим, якщо, звісно, попрощається взагалі?
Загнаний у глухий кут
Питання про кадировський «беспредел» на останній прес-конференції Путіна намагалася поставити Ксенія Собчак. У відповідь Путін спитав Пєскова, навіщо Собчак дали слово. Наші (і не наші) ЗМІ чомусь розцінили це як жарт. Хоча Путіну – не до жартів. Він дійсно потрапив у скрутне становище. Не маючи уявлення, як з нього виборсатися, російський президент діє за принципом «не знаєш, що робити – лягай спати», і – «залягає в сплячку, ховається на дно», коментує ситуацію політолог Станіслав Бєлковський. Проте, що ж, власне, сталося?
А сталося те, що в Росії виник майже відкритий конфлікт між спецслужбами і Рамзаном Кадировим. ФСБ звинувачує чеченського лідера у вбивстві Бориса Нємцова і хоче отримати його голову. Путін не може зрадити Кадирова, але, в той же час, і не бажає сваритися з силовиками. Ймовірно, це найбільша проблема Путіна за всі 15 років правління. Більша навіть, ніж санкції Заходу та їхні наслідки для Росії. Уявімо собі бійку між двома глиняними ногами, на яких стоїть колос під назвою «путінський режим». Ліва нога штурхає праву, права хвицає ліву. Приблизно те саме відбувається між ФСБ та Кадировим.
Володимир Путін (ліворуч) і Рамзан Кадиров. Архівне фото, 2011 рік
Свого часу Путін в’їхав у владу на плечах своїх колег-спецслужбістів, тож їхніми інтересами він жертвувати не стане – ФСБ та силовики дбають про його особисту безпеку. Що стосується Кадирова, то цей персонаж в уявленні Путіна є гарантом стабільності на Північному Кавказі. Упокорення Чечні Путін завжди вважав своїм найбільшим досягненням. Принаймні, так було до анексії Криму.
До того ж, заміну Кадирову Путін іще не знайшов – свого часу він зробив на нього занадто велику ставку, відрізавши собі будь-які шляхи до відступу. Конфлікт, таким чином, виглядає задачею без розв’язку. Віддати Кадирова на поталу Путін не може, але, разом з тим, не може і принизити силовиків, оскільки відмова від доведення до логічного кінця розслідування вбивства Бориса Нємцова означала би приниження всієї федеральної силової системи.
Піхотинець у пошуках шайтанів
Однак, якщо Кадирова не можна просто так заарештувати, віддати під суд і стерти з новітньої історії РФ, його можна відправити з місією конкістадора на одну з війн, які веде (чи вестиме найближчим часом) Росія. Тим паче, що сам «піхотинець верховного головнокомандуючого» (самовизначення Кадирова) рветься в бій. Кадирову хочеться на український Донбас – «нищити шайтанів». Однак туди його, звісно, ніхто не пустить. Можливі два варіанти застосування Кадирова, перший – менш реалістичний, на ньому я зупинюся коротко.
Вибори, що пройшли 3 травня у невизнаній Нагірно-Карабаській республіці, навряд чи задовольнили Путіна. Як не може задовольнити його і тління багаторічного конфлікту між Азербайджаном та Вірменією – російського лідера так і тягне підкинути дрова у це незгасиме полум’я. Недарма кремлівський блазень Жириновський вже пасталакає про необхідність введення «російських миротворців» у Нагірний Карабах. Побоювання щодо нового витка війни в цьому регіоні висловлює і Євросоюз.
Росія цілком може «тряхнути стариною» та відрядити на кордони Азербайджану і Вірменії свіжу порцію «ввічливих людей». А оскільки бурятські танкісти зайняті наразі на Сході України, в карабаський конфлікт можуть вкинути Кадирова – благо, що досвід встрявання у цю війну чеченські бойовики вже мають, чим сам Кадиров неодноразово хвалився. Втім, можливий й інший варіант.
Рамзан Кадиров виступає на святкуванні 5-ї річниці завершення війни в Чечні, 2014 рік
Третя чеченська
Цілком ймовірно, що Путін розв’яже третю чеченську війну. І тут вже сам Аллах велів Кадирову бути напоготові. Пролог до цієї війни нещодавно озвучив очільник російського МЗС Сергій Лавров: він заявив, що головним ворогом Росії на сьогодні є «Ісламська держава Іраку і Леванту» (ІДІЛ). Скоріше за все, військові дії у Чечні стартуватимуть під соусом боротьби з радикальним ісламізмом. Тим паче, що бойовики ІДІЛ заявили про готовність почати битву за Чечню. Насправді ж руками Кадирова Путін позбавиться усіх небажаних елементів, але це навіть не головне його завдання.
Найперша мета Путіна полягає у тому, щоб вписатися у загальносвітову матрицю боротьби з радикальним ісламізмом. Просигналізувати Заходу про солідарність із ним і простимулювати демократичний світ до пом’якшення санкцій щодо Росії. Друга ціль: акуратно згорнути агресію проти України і непомітно увімкнути задній хід.
Побічний ефект від таких дій полягає у можливості й надалі підтримувати ура-патріотичну істерію в середині Росії. Жодний пересічний путінофіл не запідозрить свого лідера у слабкості, якщо той оголосить джихад «Ісламській державі». Нарешті, війна у Чечні дозволила б бодай на короткий час примирити силовиків та Кадирова.
Що ж стосується останнього, то він отримає нагоду померти за «головнокомандувача» і тим самим позбавити його головного болю. А поки операція в Чечні триватиме, Путін приглядить собі нового Кадирова – й, можливо, значно більш безпроблемного.
Михайло Поживанов – голова Фонду муніципальних реформ «Магдебурзьке право», народний депутат України 4-х скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода