Безпритульні тварини в Україні виживають завдяки волонтерам і європейцям – Тарнавська

Дослідження психологів говорять про те, що тварини мають надзвичайну здатність зменшувати людський біль, особливо коли йдеться про дітей, травмованих війною. Психологи з Американського інституту дослідження дитячого горя (National Childhood Grief Institute), говорять, що діти швидше розкажуть про свій біль собаці чи коту, ніж дорослій людині, а це допомагає їм подолати наслідки психічної травми. В Україні до цього типу лікування роблять лише перші кроки, але війна вже зараз допомагає українцям навчитися людяності у ставленні до домашніх тварин. Близько 200 тварин, вивезених із зони конфлікту прихистив притулок у Києві, яким опікується «Міжнародне товариство захисту тварин «SOS». Голова товариства, журналістка Тамара Тарнавська говорить, що це лише перші кроки до зміни ставлення до тварин в Україні.

Безпритульні тварини в Україні виживають завдяки волонтерам і європейцям – Тарнавська

– На Заході ставлення до тварин свідчить про моральне здоров’я нації. Закон про захист тварин від жорстокого поводження, автором якого я є, існує вже 9 років. Нам тільки вдалося один раз застосувати цей закон щодо хлопця, який жорстоко вбивав тварин і викладав це в інтернеті. Вдалося таким чином його засудити за пропаганду жорстокості. І то, його засудили, а через пару місяців знову відпустили. В Україні, на жаль, до тварин ставляться, як до живого сміття. А зараз, прикриваючись дійсно важкою ситуацією в Україні, війною, яка триває на сході, і проблемами економічними і політичними, дуже просто говорити про те, що зараз не до тварин.

– Багато є повідомлень, зокрема в соціальних мережах, про те, що війна якраз і відкриває в людях дуже людяне ставлення не лише до людей, а й до тварин. Вони намагаються врятувати багато тварин на сході, тварин, які залишилися без догляду в результаті війни, і щодня з’являються якісь нові повідомлення про те, що волонтери чи військові, які повертаються звідти, привозять собак чи котів, намагаються їх влаштувати в родини і здебільшого їм це вдається.

– Те, що Ви сказали про волонтерів і я б сказала ще інакше: що саме ті воєнні і військові дії, і ця ситуація, в якій опинилася Україна й українці, показує нам, як відкрилися серця до проблем безпритульних тварин, яким ще гірше, ніж людям там, на тій території.

У нашому притулку ми прихистили 198 собак і котів – переважно собак. Деякі просто покалічені – з відірваними лапами, з осколками в тілі, які оперували. Їх привозили нам бійці АТО, які їхали на ротацію, або просто виїжджали і привозили намув притулок, зі сльозами на очах віддавали цих тварин. І, знаєте, це настільки вражаюче. Я постійно про це кажу, що прості українці і ті, які заглядають смерті в очі щодня, розуміють проблему живих істот і намагаються їм допомогти.

Але спробуйте порозмовляти з українськими чиновниками, які тебе до того часу не чули, і зараз узагалі не хочуть навіть бачити. З нами в МВС ніхто не хоче розмовляти. Ми писали листи до міністра Авакова, навіть звідти відповіді не отримали. А жорстокість триває, тварини не захищені, незважаючи на те, що ми, активісти, стерилізуємо тварин, прищеплюємо тварин. Вони є під наглядом волонтерів, деякі з них перебувають на вулицях міста, тому що держава за 23 роки не спромоглася побудувати жодного притулку в Україні.

Нас підтримує Європа. Я, як громадянка Норвегії, яка приїхала зі Швейцарії, я маю багато друзів за кордоном і саме ці мої друзі, міжнародні організації допомагають утримувати притулок. Якби ми не мали підтримки Європи, я б ніколи не змогла утримати притулокув Києві, де у мене 2 тисячі тварин – собак і котів.

– Ваш притулок. Як багато про нього знають в Україні? Оскільки соціальна реклама – це є величезна сила! На чеському досвіді я можу сказати, що є спеціальні передачі, їздять до притулків, організовують фотосесії з місцевими тваринами, їх обов’язково хтось бере собі додому. Наскільки в Україні розвинутий оцей шлях повернення цих домашніх тварин у родини?

– Наш притулок існує 18 років. Він розташований на околиці Києва, і мені важко говорити, що про нього не можуть знати. По-друге, на нашому сайті, який відкритий наприкінці 2010 року, я зараз подивилася – зайшло майже 4 мільйони громадян. Я думаю, що достатньо інформації. Так саме про нас роблять і передачі, і газети пишуть, і я постійно як журналіст висвітлюю, виступаю, зустрічаюся. Ми дуже мало віддаємо тварин. Ми їх постійно приймаємо від людей.

До того всього, в українців підхід до того такий: вони хочуть породисту тварину, щоб була з родоводом, щоб це був суперсобака, щоб був кращий, ніж у сусідів, і дуже мало розуміння того, щоб узяти тварину з притулку. Тут дуже багато треба в Україні вкласти в те, щоб навчити шанувати не тільки людське життя, а і життя як таке. І це ще дуже багато мине років, щоб цю ситуацію поміняти.