Білорус-доброволець: воюю за вільну Україну і вільну Білорусь!

Після чергової ротації з фронту з-під Донецька повернувся колишній білоруський політв'язень Василь Парфенков, який бореться за незалежну Україну, воюючи в складі добровольчого батальйону «ОУН». Дорогою до Києва Василь Парфенков відповів на запитання кореспондента Білоруської редакції Радіо Свобода.

Білорус-доброволець: воюю за вільну Україну і вільну Білорусь!

– Яка ситуація під Пісками, де Ви воюєте? Деякі ЗМІ пишуть, що, мовляв, українці здали позиції, чи так це?

– Ні, ніхто нічого не здавав. Була невелика паніка, коли до нас підійшла дев'яносто третя бригада Збройних сил України з Харкова. Вони поставили свою техніку біля наших позицій і тоді з’явилися чутки, що нібито нас оточили і веліли здати зброю. Але це не відповідає дійсності. Зброю ніхто не здавав, добровольці в Пісках як стояли, так і стоятимуть. А у мене просто чергова ротація. Тепер ось перебуваю в Червоноармійську, а десь через 2 тижні буду повертатися.

Василь Парфенков 10 грудня 2014 року

– Останній раз ми розмовляли в кінці лютого. За ці майже вже два місяці велися під Пісками бойові дії? Як дотримується перемир'я?

– Як таких боїв не було, але працюють снайпери. Доводиться ходити зігнутим, щоб не потрапити під постріл. Буває, з АГСів працюють – це автоматичний гранатомет, який б'є чергами. Але їх артилерія в основному не працює. Якщо по наших позиціях стріляють, ми відповідаємо вогнем, вони бачать це і зупиняються. У нас були легкі поранення. В тому числі осколком від АГСу в спину поранило білоруса. Він був у бронежилеті, тому це швидше контузія, а не проникаюче поранення. Якщо людина в бронежилеті «ловить» кулю або осколок, то це дуже сильний удар – відчуття, як кінь б'є копитом. Таке вже доводилося випробувати.

– Які новини в особистому бойовому житті?

– Нічого особливо нового. Здоровий. Єдине, що перевели зі звичайних стрільців у ДРГ – це диверсійна-розвідувальних група. Ходимо в розвідку, в тому числі в тили противника. Це, звичайно, більш небезпечно, так як ми ходимо і вони ходять поруч з нами, і ми часто навіть чуємо, як вони ведуть переговори по рації. Ось так доводиться зараз воювати.

– Як за Вашими спостереженнями, на іншому боці готуються до наступу?

– Важко сказати. Останні 5 днів то взагалі було дуже тихо в Пісках. Вони не стріляли навіть із стрілецької зброї і не відповідали на наші «профілактики», хоча раніше відразу відповідали. Можливо, до чогось готуються. Вони «комуняки», у них незабаром 9 травня. Вони виходили на нашу хвилю і кричали, що «був неврожай укропу, вішайтесь, ми 9 травня будемо в Києві» тощо.

– А як ваші побратими сприйняли закон про заборону комуністичної символіки та пам'ятників? Як Ви особисто до цього ставитеся?

– Добре сприйняли, оскільки нікому ці Леніни та інші непотрібні. А ось пам'ятники солдатам, гадаю, можна зберегти. Не важливо, що вони боролися в ті радянські часи, але за землю України. Я маю на увазі пам'ятники на кшталт невідомого солдата. А ці Леніни-Дзержинські, які й у нас скрізь стоять, їх, звичайно, потрібно прибирати. Адже чого вони символи? Тільки знищення народу.

– Міжнародна амністія повідомила про факт розстрілу проросійськими повстанцями 4 українських військовослужбовців-бранців. Польовий командир сепаратистів «Моторола» публічно зізнався, що особисто розстріляв групу українських полонених. Вам про такі факти відомо? Як ставляться на тому боці до полонених?

– Можу сказати одне, що з волонтерського батальйону – а тут служать в батальйонах «Правий сектор» і «ОУН» – вони нас в полон не беруть. Вбивають відразу. Вони беруть у полон в основному хлопців зі Збройних сил України, тобто військових. А з добровольцями по-різному обходяться. Знаю про випадок, коли у людини було наколоте татуювання «тризуба» на зап'ясті – так відрізали разом з рукою по плече.

Буває, здійснюється обмін полоненими. Але що стосується нас, добровольців, то нас вони в полон не беруть. В основному це так – як і ми їх. Коли дійшло до вогневого контакту, то це вже до знищення.

– Нагороди ще не маєте?

– Ні. Я взагалі іноземець, мене нагороджувати не можна за законом, та й ми воюємо не за нагороди, а за вільну Україну і за вільну Білорусь. Адже якщо ми дамо тут, на Донбасі, Путіну по руках, то він трохи заспокоїться зі своїм «русским миром». І тут не буде «русского мира», і в Білорусі його теж не буде. Може, трохи Путін зрозуміє тоді, що не треба сюди носа сунути. І ми це вже доводимо. Піски фактично вже рік тримали, тримаємо і будемо тримати. І вони там не пройдуть.

Під час перебування «на ротації» Василь Парфенков, за його словами, відвідає дружину і сина, які живуть в Україні.

Над матеріалом працювали Алег Грузьдзіловіч та Ростислав Хотин