Лукашенко боїться повторення українського сценарію в Білорусі – експерт

Без США врегулювання в Україні неможливе – що означає ця заява, зроблена Олександром Лукашенком в інтерв'ю Bloomberg? Чи зміниться західна позиція щодо санкцій проти Білорусі? Ці питання обговорюють політичний аналітик Павло Усов, оглядач Радіо Свобода Валерій Карбалевич і економіст, учасник проекту «Цитадель» Олександр Сінкевич.

– Днями Олександр Лукашенко дав інтерв'ю міжнародному інформаційному холдингу Bloomberg. Я пропоную зупинитися на деяких тезах, які прозвучали в цьому інтерв'ю, і подивитися на них, як на певні установки зовнішньої політики Білорусі.

Під час інтерв'ю глава Білорусі сказав, що без американців врегулювання в Україні неможливе. Цю тезу винесли в заголовки багато видань, цікаво, що саме цей фрагмент був одразу ж опублікований на президентському сайті.

Що означає ця заява: спробу поліпшити відносини зі США, констатацію потреби Білорусі в противазі російському впливу, чи, може, навіть і докір – мовляв, американці «кашу» в Україні і заварили, тож поки вони не домовляться з Росією про компроміс, то вогонь війни в Україні не згасне?

Олександр Сінкевич: Лукашенко говорить те, що він думає. Тут все прозоро: Америка відкрито взяла участь у розгортанні Майдану, була одним з головних гравців і не приховувала цього. А тепер, коли ллється кров, представники США нібито випарувалися з усіх форматів переговорів, які зараз ведуться заради миру, – і з «нормандського», і з «мінського».

​Павло Усов: Тут набагато більше послань. Останнім часом багато разів говорилося, що Білорусь готова стабілізувати відносини з ЄС і з США. Лукашенко боїться, що доля України може повторитися в Білорусі трохи в іншому варіанті. Тому йому справді потрібний баланс сил в регіоні.

Очевидно, що Європа не може дати безпеку не тільки Україні, а й іншим країнам регіону.

Павло Усов

​

​При цьому Лукашенко не говорить прямо. Він формулює свої «послання» так, що, якщо їхній зміст розлютить Москву, він зможе сказати, що мав на увазі зовсім інше.

​Валерій Карбалевич: Це стиль Лукашенка – говорити те, що подобається аудиторії. Нинішні заяви свідчать про бажання розморозити, нормалізувати відносини зі США.

Щодо бажання, щоб США склали противагу Росії в регіоні – може, воно і є. Але в цьому ж інтерв'ю він одночасно негативно висловився про збільшення військової присутності НАТО, насамперед, американців, у країнах Балтії. Лукашенко розуміє, що наслідком цього стане бажання Росії збільшити свою військову присутність в Білорусі. Що для нього неприйнятно.

Валерій Карбалевич

– А чому неприйнятно? У минулому не раз бувало, що згода на реалізацію російських військових проектів в Білорусі приносила розширення потоку грошей з Москви, що в рік виборів – зовсім не зайве для нього.

Валерій Карбалевич: Якщо тут є російські війська, то Лукашенко ніби припиняє бути головнокомандувачем. Авторитарні режими завжди дуже чуйно ставляться до військових аспектів суверенітету. Зверніть увагу: вся інформація про появу в Білорусі російської авіабази озвучується лише з Москви, білоруська сторона вперто мовчить про це.

Олександр Сінкевич: Я вважаю, що мої колеги озвучують власні бажання. Лукашенко не змінився за 20 років в сенсі своєї ідеології. Його формула: контроль над власною територією, стратегічний союз з Росією, хороші стосунки із Заходом.

– Лукашенко, може, і не змінився – ситуація навколо Білорусі змінилася. До того ж, формула, яку Ви озвучили, надто загальна, а диявол, як відомо, ховається в дрібницях. Хороші відносини – це які? Можливо, зараз це означає щось інше, ніж рік чи десять років тому.

Олександр Сінкевич

​Олександр Сінкевич: Я вважаю, що ні. Олександр Лукашенко має перед очима приклади Каддафі, Асада, Хусейна: потепління відносин із Заходом і дуже поганий фінал.

– Олександре, не зовсім зрозумів ваше порівняння. Скажімо, Назарбаєв також має прекрасні відносини зі США і Європою. І це якось не веде до його краху. Чи Ви вважаєте, що хоч якісь стосунки зі США ведуть авторитарних правителів до втрати влади?

Олександр Сінкевич: Я б не порівнював Лукашенка з Назарбаєвим чи Алієвим. Вони спочатку вибудовували лояльну до Заходу державу. А в Білорусі від початку була зроблена ставка на конфронтацію із Заходом в радянському стилі. Якщо Білорусь вже включили в свій час до «вісі зла», то вирватися з цього неможливо. Для Лукашенка це, в кращому випадку, розрядка, але не потепління.

– Лукашенко в інтерв'ю Bloomberg вкотре розкритикував західні санкції, накладені на Білорусь. Але, можливо, вперше прозвучав аргумент, що, мовляв, санкції не працюють, мовляв, ви, західники, не досягаєте своїх цілей, підтримуючи ці санкції. Чи згодні Ви з такою оцінкою? І наскільки ймовірно, що ситуація із санкціями зміниться?

​Павло Усов: Заперечу Олександру – Лукашенко розуміє, що, якщо Україна програє, то наступною жертвою буде Білорусь.

Дійсно, не змінилися ні режим, ні сам Лукашенко, але змінилася ситуація в регіоні.

Для Заходу Лукашенко вже не є абсолютним злом, яким він був після виборів 2010 року, не є останнім диктатором Європи.

Тому, незважаючи на те, що режим не змінюється, що репресії триватимуть, ставлення Заходу до нього зміниться. Буде використовуватися ілюзорна можливість пограти білоруською «картою» з Росією.

​Олександр Сінкевич: Лукашенко думку про безперспективність і безрезультатність санкцій вже раніше висловлював, тільки іншими словами. В цілому, з ним можна погодитися, адже нинішня розрядка і пом'якшення позиції Заходу пояснюються різними обставинами, але в жодному разі не зміною позиції офіційного Мінська. Ультимативні вимоги Заходу Білорусь не виконала: ні щодо політв'язнів, ні щодо свободи виборів чи ЗМІ, ні навіть щодо скасування смертної кари.

Нурсултан Назарбаєв, Олександр Лукашенко та Володимир Путін, березень 2015 року

Захід навряд чи послухає аргументи Лукашенка, але безрезультатність санкцій вже давно відкрито обговорюється в кулуарах Брюсселя і Вашингтона. І сучасна розрядка – насамперед системний результат цих кулуарних розмов, українська криза просто стала приводом для потепління, можливістю зберегти обличчя для західних політиків.

Водночас, існує проблема довіри: Захід традиційно не довіряє Мінську, а Лукашенко не довіряє Заходу після історій з Каддафі і Асадом – мовляв, все одно в підсумку «кинуть» і обдурять.

Потепління зараз вимушене з обох сторін: Білорусь хоче запобігти загрозі військового характеру, яка зараз стала дуже реальна, а Заходу потрібна додаткова точка опори в Східній Європі, збаламученій українським конфліктом. Тому в нинішній розрядці є певні межі, і вони незабаром будуть досягнуті.

​Валерій Карбалевич: Якщо санкції не досягли своїх цілей, то чому Лукашенко, Макей та інші представники білоруського влади так часто про них говорять і вимагають їхнього скасування? І що було б, якби не було цих санкцій, якби Захід взагалі не реагував на порушення прав людини в Білорусі? Цілком можливо, що ситуація в Білорусі була б такою ж, як в Узбекистані.

Вважаю, що, якби Білорусь звільнила політв'язнів, то санкції були б скасовані. Але думаю, що зараз обидві сторони зацікавлені саме в обережному і повільному русі назустріч один одному. Тепер можливий компроміс: Мінськ звільняє не всіх, але деяких політв'язнів, Захід вводить мораторій на дію санкцій.

Оригінал матеріалу – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода