Тиждень, місяць, а хтось з бійців – і значно більше часу цілковито залежить від турботи і опіки рідних людей. Любов робить дива – поранені бійці швидше одужують. Лікарі не дають великих надій, а любов матері чи дружини піднімає на ноги.
23-річний військовослужбовець львівської 80-ї аеромобільної бригади Олександр Козачок уже може тримати в руках молитовник. Поки що не говорить. Хлопець спілкується очима.
Молодого бійця поранили з гранатомета торік 27 грудня, коли чергував на блокпості поблизу міста Щастя. Осколок влучив у голову. Лікарі спершу навіть не давали жодних надій на життя, але він вижив і кілька тижнів тому почав рухати рукою. У госпіталі з ним постійно хрещена мама, догляд потрібен цілодобовий.
Велика любов до мого племінника мене тримає
«Завжди кажуть, що любов дає силу. І я на практиці бачу. Змучуюсь за день сильно – його і перевернути, і посадити, і підняти. Але та любов перевершує все. Це дійсно так. Велика любов до мого племінника мене тримає», – каже жінка.
Олександр родом із Львівщини, зі Стебника. Мріяв про офіцерські погони, про навчання в академії Сухопутних військ. «Приїздив тричі у ротації. Ми його вмовляли більше не їхати, щоб залишався, а він з докором на нас дивився і говорив, що там його побратими, що його обов’язок – захищати країну».
Олександр переніс чотири операції у Харкові та Києві. Зараз у львівському госпіталі на реабілітації. Його реабілітолог намагається поставити чоловіка на ноги, але мусить пройти ще багато часу, щоб відновились функції частини мозку.
Госпіталь – територія любові
Військовий госпіталь – це окрема територія. Тут інше життя, аніж довкола. Тут кажуть, любов – основна складова у лікуванні.
Співачка Наталка Самсонова знає історію кожного пораненого бійця. Вона тут щодня від липня, відколи привезли перших поранених.
Для прикладу, ми збираємо гроші для пораненого, а потім цей поранений ці кошти передає іншому, якому потрібна більш нагально допомогаНаталка Самсонова
«Сюди входиш – і відчуваєш тут єдину велику родину. Не тільки любов від сторонніх, але існує любов поміж пораненими. Це неймовірно. Для прикладу, ми збираємо гроші для пораненого, а потім цей поранений ці кошти передає іншому, якому потрібна більш нагально допомога. Це просто щось особливе. Не лише любов від волонтерів, рідних, вона поміж самими тими людьми. Це та любов, яка називається правдою, Богом», – каже Наталка Самсонова.
Скільки ще операцій чекає на Сашка, лікарі не кажуть. Знають лише одне: потрібен час. Мабуть, потрібна буде реабілітація за кордоном. Люди надсилають гроші на порятунок Сашкові. Невідомо, яка доля у його дівчини. Вона також військовослужбовець, була поранена у плече, лікувалась у Харківському госпіталі. Дівчина з Луганщини, де зараз сепаратисти, тому про повернення додому не може бути мови.
Хрещена Сашка каже, що, незважаючи ні на що, її племінник має триматись, і вона вірить, що почує ще від нього подяку, висловлену не лише очима, але й устами.