Ми не хочемо встрявати в пропагандистську війну з Росією – Пойканс

Брюссель – На саміті «Східного партнерства» у Ризі 21-22 травня ЄС підтвердить зацікавленість у встановленні безвізового режиму з Україною для короткострокових поїздок її громадян. При цьому дану проблему радять не ув'язувати з війною на Донбасі. Такий нюанс розтлумачив в інтерв'ю Радіо Свобода посол Латвії з питань «Східного партнерства» Юріс Пойканс. Він також пояснив, що не варто очікувати на цьому саміті й розгляду можливостей направлення в Україну миротворчої місії ЄС. Латвійський дипломат наголошує, що євроспільнота налаштована наразі зосередитися на допомозі України у встановленні миру на сході й змушена враховувати інтереси всіх зацікавлених сторін, зокрема і Росії, і сепаратистів.

Ми не хочемо встрявати в пропагандистську війну з Росією – Пойканс

– Наскільки гібридна війна проти України, розв'язана Росією, і незаконна анексія Криму вплинули на розвиток програми «Східного партнерства» й підготовку до його саміту в Ризі в травні цього року?

– Це, безсумнівно, вплинуло і на ситуацію в країнах «Східного партнерства», і на політику «Східного партнерства». До саміту у Вільнюсі ми, ЄС, будували відносини з країнами-учасницями, виходячи з наших інтересів та пріоритетів. І ми не спостерігали якоїсь реакції Росії, яка знала про існування цієї ініціативи, про угоди, які розроблялися між Україною та Європейським союзом, на той момент між Вірменією і ЄС, між Молдовою і ЄС, між Грузією і ЄС. І те, що сьогодні якийсь новий елемент зв'явився, – це очевидно. Це різні погляди на країни «Східного партнерства» та на політику «Східного партнерства». У ЄС та в Росії є спільні сусіди, але перший переконаний, що вони мають право самостійно вибирати свій зовнішньополітичний курс. А ось Росія бачить це зовсім інакше. Результат цих різних думок ми бачимо сьогодні на прикладі ситуації в Україні.

– Чи може це все посприяти тому, що ЄС у цілому чи країни-члени, які особливо активно підтримують політику «Східного партнерства», запропонують Україні якісь нові можливості співпраці? Може, будуть зроблені нові символічні кроки чи ухвалені конкретні вольові політичні рішення, щоб ще раз наголосити на підтримці України?

– Цей саміт – це дуже важлива політична подія в рамках програми «Східного партнерства», важлива для відносин з Україною. Як Ви знаєте, ЄС ніколи не підтримував анексію Криму. Він надавав і далі надаватиме моральну та фінансову підтримку Україні в справі реалізації реформ. І я думаю, що ми можемо й маємо підстави очікувати сильних політичних сигналів Україні та українському народу щодо того, що ЄС хоче розвивати відносини з Україною. У нас попереду довга й кропітка праця, Угода про асоціацію з елементом вільної торгівлі, яка вже підписана, потребує тривалої імплементації, це займе багато часу. Якщо нам вдасться досягти результатів, це піде на користь і Україні, і ЄС. Я думаю, що можливості для прогресу в цій країні є дуже значними. Якщо ми подивимося на ситуацію кінця 1980-х років, то Польща й Україна були приблизно в однаковому економічному становищі. Але на сьогодні ВВП на душу населення в Польщі в чотири рази більший. Тобто найголовніше – дати Україні можливість завдяки Угоді про асоціацію піти європейським шляхом розвитку.

– Чи залишаються в України ще хоч якісь шанси отримати гарантії встановлення безвізового режиму для короткотермінових поїздок її громадян саме в травні цього року на Ризькому саміті?

– Україна досягла великого прогресу в справі наближення до безвізового режиму під час поїздок українців до країн ЄС. Наразі це технічний процес, є дві фази. Перша фаза передбачає ухвалення законодавства, вона завершена. Зараз триває друга фаза, коли ці закони мають бути втілені в життя. На даний момент дуже важко сказати, де ми будемо в Ризі. Але, незважаючи на те, яке саме рішення буде ухвалене, думаю, що буде даний сильний сигнал, що Євросоюз зацікавлений у перспективі безвізових поїздок українських громадян. І навіть якщо не буде рішення до Ризького саміту, процес буде тривати. Хотілося б наголосити, що Євросоюз відкритий для співпраці з Україною в цій сфері.

– І все ж таки в чому першопричина того, що ЄС не планує надавати Україні безвізовий режим у Ризі: у війні, яка породжує дуже багато проблем – потік переселенців, біженців, теракти, брак громадської безпеки по всій країні, чи просто українська влада погано виконує другу фазу плану візової лібералізації?

– Ми, звісно, розуміємо складність становища: втрату Криму, ситуацію на Донбасі. Приміром, Латвія, як країна ЄС, завжди розглядала це питання з технічної точки зору. Для нас найголовніше – виконання технічних критеріїв. Ми на даний момент чекаємо аналіз Єврокомісії, тривають поїздки делегацій, які оцінюють готовність України до запровадження безвізового режиму. Якщо буде позитивний результат від Європейської комісії, то Латвія завжди його підтримує. Ми вважаємо, що ситуація в Криму та на Донбасі не повинна впливати на ухвалення цього рішення.

– Наскільки програма й перебіг саміту в Ризі залежатимуть від процесу імплементації Мінська-2, є пряма залежність між цією подією і тим, чи стрілятимуть на Донбасі далі?

– Головна мета саміту – дати позитивний сигнал країнам «Східного партнерства», що ми зацікавлені в зміцненні відносин із цими країнами, незалежно від їхнього рівня амбіцій, тому що в України один підхід до цього, в Білорусі інший. Цей сигнал також важливо дати, незалежно від того, в якій складній ситуації сьогодні перебуває Україна. З іншого боку, ми говоримо про виконання Мінських угод, встановлення миру, на даний момент ми маємо такий тендітний мир на українському сході. Безсумнівно, найважливіше, щоб цей мир зміцнився. Україні потрібен мир, щоб вона могла реалізувати дуже важливі реформи. Людям, всій країні потрібен мир. Наразі Мінські угоди є єдиним документом, який пояснює, як цього можна досягти. І українська влада дуже серйозно до цього підходить.

– На саміті в Ризі планують оцінити ефективність моніторингової місії ЄС у Грузії на кордоні з Південною Осетією, ефективність роботи місії ЄС із реформи цивільного сектору безпеки в Україні. Але українців, певно, зараз найбільше цікавить можливість направлення в Україну миротворчої місії під егідою ООН чи ЄС. Цього питання немає на порядку денному Ризького саміту, проте все ж таки, чи можуть уже якимось чином європейські політики разом з українськими підійти принаймні до його попереднього обговорення? Поки що у відповідь на своє звернення до ЄС Україна отримує мовчання.

– Звісно, ми маємо прагнути зберегти мир. ЄС зі свого боку готовий робити все можливе, щоб цього домогтися. Що важливо тут врахувати? ЄС працює на основі консенсусу, нас 28 країн. Ми спочатку стараємося домовлятися поміж собою, що ми можемо зробити. Ми намагаємося використовувати всі інструменти, щоб встановити мир на сході України. Ми співпрацюємо дуже тісно з ОБСЄ, з українським урядом. Тобто виключати в історичній перспективі ми не можемо жодного варіанту, але це питання має дуже багато аспектів. Український уряд також говорив про можливість розміщення в зоні конфлікту оонівських «блакитних шоломів». Відомо, яка була позиція Росії щодо цього (вона виступила категорично проти – ред.). Головне наразі знайти якусь оптимальну формулу взаємовідносин у трикутнику Росія-сепаратисти-Україна плюс міжнародна спільнота. Ми маємо дивитися, що ми реально можемо зробити. Наразі питання створення такої місії, про яку Ви запитали, на порядку денному не стоїть.

– Але все ж таки чому ні? Це був би занадто сміливий крок для ЄС, це сприймалося б як фактичне встрявання в бойові дії? Українцям важливо розуміти, чому їм відповідають мовчанням.

– Я не думаю, що існує мовчання навколо цього, і бракує реакції. Якщо дивитися з боку ЄС, то, я вважаю, зроблено дуже багато. Потрібно взяти до уваги зусилля дипломатії Франції та Німеччини щодо досягнення Мінських угод. Мир поки що дуже хиткий. Ми маємо враховувати інтереси всіх сторін у цьому питанні, якщо ми знаємо, що одна чи інша сторона виступить категорично проти такого варіанта. Думаю, нам потрібно це все враховувати в контексті. ЄС робить те, що він може на даний момент: це та сама фінансова підтримка, це допомога наших спеціалістів. Але як я відзначав уже: не виключений жоден варіант. Нині ж ми маємо пройти оцю першу фазу втримання миру на сході України. Якщо нам вдасться це зробити, то ми можемо піти й далі.

– Як дипломат, Ви могли б пояснити суто процедурні аспекти розгляду питання направлення миротворців, скільки часу це може зайняти? Тобто чи правильно, що миротворців можна відправляти лише тоді, коли ніде не буде чути артилерії і танків? Сьогодні вони не лише далі стріляють, але в деяких районах, які контролюють сепаратисти, навіть підтягуються, як свідчать дані розвідки.

– Ми зараз дуже багато говоримо про відведення озброєнь. Це самий початок виконання Мінських угод. Вони охоплюють також питання конституційної реформи, автономії для регіонів, відновлення контролю над кордоном між Україною та Росією, це може зайняти дуже багато років. Тобто сказати, скільки часу займе питання направлення такої місії, на даний момент дуже складно. В залежності від прогресу в реалізації Мінських угод, ми будемо рухатися далі. Стрілянина далі триває, але все ж таки людські втрати сильно знизилися. Це серйозний конфлікт, він тривав певний час. Дуже багато людей загинуло. І щоб відновити довіру, потрібно починати із самих базових речей. ЄС, утримуючи мир на сході України, старається співпрацювати з українським урядом, щоб просувати реформи. Вони будуть дуже тяжкими для населення України. Наступні три-п'ять років будуть дуже складними для українського населення.

– Як би Ви оцінили присутність і вплив російської пропаганди в Латвії? Які засоби комунікації вони використовує?

– Отримати доступ до російських каналів у Латвії дуже легко, у нас присутній весь «букет» цих каналів: «Россия», «НТВ», тощо. Спосіб їхньої подачі інформації дуже різниться від латвійського телебачення. Ми їх не блокуємо, тому що вважаємо, що кожен може зробити власні висновки. Безперечно, якийсь вплив вони мають на свідомість частини населення. Тому що якщо тобі одне й те саме постійно повторюють, то від цього важко абстрагуватися. Вони мають вплив не лише на людей у Латвії, але й на інші країни з російськомовним населенням. Такий вплив завжди буде.

– А Ви особисто вірите в спроможність Євросоюзу протидіяти російській пропаганді, які реально інструменти він може для цього використати?

– Європейський союз старається. Ми не перебуваємо в якомусь пропагандистському конфлікті з Росією. Якщо вона так вважає, то це її рішення. Ми стараємося доносити інформацію максимально об'єктивно, наскільки це можливо. Що стосується «Східного партнерства», то, можливо, ми не завжди ефективно доносили свою позицію. У Латвії ми на національному рівні робимо програми російською мовою, щоб пояснити нашу позицію щодо міжнародних подій. ЄС прагне сьогодні роз'яснити свої цілі, донести власну позицію до країн-сусідів. Проте жодного відкритого конфлікту щодо країн «Східного партнерства» немає. Ми ніколи у цю війну не встрягали й не хочемо це робити.

– У рамках «Східного партнерства» діють програми культурного співробітництва. Які можливості це відкриває перед українською культурою, людьми творчих занять? Під час війни є велика потреба кинути всі ресурси на фронт. Але українські діячі культури відповідають: навіщо ми ведемо цю війну, якщо готові занехаяти культуру.

– Безперечно, культура відіграє дуже важливу роль. Україна, її культура, як, до речі, і російська культура – це частина загальнокультурного європейського простору. Завдяки культурі встановлюються ті зв'язки, які допомагають один одного краще розуміти. Звісно, у стосунку до Латвії та України це не так важливо: ми вже добре знаємо один одного. Як показав конфлікт в Україні, в ЄС є країни, які дуже добре розуміють українську реальність, культуру, історичну спадщину, як-от: Чехія, Польща, Словаччина. Але є країни, які не мають такого розуміння унікальності української ідентичності. Потрібно робити все можливе, щоб доносити українську літературу, живопис не лише до країн Центральної та Східної Європи, але й Західної та Північної. Є багато розмов про мову, але, як показують дослідження, українська мова ближче до польської чи словацької, а не російської, як про це говорять. Але цей факт мало хто знає. Річ у тім, що Україна не мала власної державності впродовж століть. Сьогодні Україна стала на шлях побудови незалежної європейської держави. Культура в цій справі дуже важлива. І, до речі, варто відзначити програму Erasmus+, яка дасть змогу українським студентам вчитися в Європі. Освіта так само важлива.