Російськомовні українські письменники змушені друкуватися у Росії, бо в Україні видавництва ними не цікавляться. Таку думку висловив літературний оглядач Юрій Володарський в ефірі програми «Культфронт», спільного проекту Радіо Свобода і «Форуму видавців». На думку іншого гостя програми, редактора відділу культури тижневика «Коментарі» Юрія Рибачука, Мінкульт обрав хибний шлях, коли вирішив підтримувати лише ту діяльність митців, що стосується АТО. Про обмеження інтелектуальної культури в умовах війни – у третьому випуску «Культфронту».
Про заборону на трансляцію російських телеканалів
Юрій Володарський
Юрій Володарський: «Коли Росія, по суті, вступила у неоголошену війну – гібридну, як ми зараз кажемо, – війну з Україною, трансляція російських телеканалів, причому пропагандистських, на території України стала не просто недоречною, але й просто неможливою. Те, що цих каналів більше нема у нас в ефірі, дуже правильно».
Про виступи українських культурних діячів у Росії
Юрій Рибачук
Юрій Рибачук: «Мені важко когось із них засуджувати чи підтримувати, – це право кожного, їздити чи не їздити. Але момент в іншому. Ця гібридна війна якимось особливим способом перекинулася на поле інтелектуальної діяльності. Не їздити до Москви? Чому? Теоретично ми не воюємо з Росією. Хто ще може сприяти налагодженню миру, порозумінню, як не представники інтелектуального кола?
Про заяву «Правого сектору» щодо Андруховича
Юрій Рибачук: «Будь-який інтелектуал такого масштабу, як Юрій Андрухович, має право на ті погляди, які він висловлює».
Юрій Володарський: «Що стосується розмов на кшталт «Хто такий Андрухович?», я б сказав інакше: а хто такий «Правий сектор»? Якщо ми говоримо про політичну діяльність фігурантів цього скандалу, то, звісно, «Правий сектор», мабуть, відоміший, ніж Андрухович – найбільше, мабуть, у Москві, як така собі спеціальна страшилка для росіян. Якщо говоримо про культуру, то Андрухович – це батько-засновник сучасної української літератури, а «Правий сектор» - це ніхто. Нехай займаються своїми справами, воюють за Україну і не лізуть у культуру – це взагалі не їхня справа».
Про публічне висловлювання митцем політичної позиції
Юрій Володарський: «Якщо у когось є потреба висловитися з якогось суспільно-політичного приводу, нехай висловлюється, немає – будь ласка, ніхто не може йому цим дорікнути. Ліна Косенко, один із основних моральних авторитетів у сучасному українському суспільстві, чи вона хоча б раз виступила з якоюсь заявою щодо того, що відбулося у країні, після виходу книжки «Записки українського самашедшого»? Але чи впаде від цього її моральний авторитет? Ні, думаю, що не впаде».
Про підтримку культури в умовах війни
Юрій Рибачук: «Якщо ми говоримо про те, що культура має обʼєднавчий потенціал, що це може бути основа для стабільного розвитку країни, звичайно, її треба пропагувати, звичайно, її треба фінансувати, і, зокрема, інформувати таким чином про нас увесь світ».
Юрій Володарський: «Доки Кириленко буде на своїй посаді і доки вектор розвитку культури визначатимуть сили, які з ним асоціюються, нічого хорошого у нас не буде. Стратегія «Культура-2025» раніше була спільним проектом колишнього складу Міністерства культури й ініціативної групи, а зараз ця ініціативна група залишилася, по суті, сама з собою. Вона виробляє якісь ідеї, смисли, пропонує якийсь розвиток. А Міністерство культури на це ніякої уваги не звертає».
Про російськомовних авторів в Україні
Юрій Володарський: «Як і раніше, і це наша велика біда, провідні російськомовні українські письменники змушені друкуватися у Росії. Тому що тут вони наших видавців не цікавлять. Це стосується багатьох перших осіб. Ба більше: імена багатьох у нас невідомі. Лише останнім часом почали набувати популярності імена Володимира Рафієнка, Еліни Свенцицької, Ади Самарки, Маріанни Гончарової. Не можна віддавати Москві нашу російськомовну літературу. Було б добре, якби її видавали все-таки тут, в Україні».
Про заохочення російських культурних діячів в Україну
Юрій Рибачук: «Була така ідея: мовляв давайте тут, в Україні, може виникнути щось на зразок Росії, яку росіяни там, у себе, не змогли побудувати, і от вони всі сюди переїдуть, і тут буде процвітати нова, демократична російська культура. Я не думаю, що для цього варто робити якусь нову спеціальну програму – дай Боже нашій державі якось дати раду українській культурі».