«У Путіна більше немає магії влади» – російський драматург

Дивне десятиденне зникнення Володимира Путіна, яке породило чутки про його смерть, важку хворобу чи державний переворот, – подія, яку можна розглядати не тільки як політичну, але й як літературну, схожу, наприклад, на знамените зникнення Агати Крісті. Невипадково після чудесної появи президента 16 березня заговорили про те, що Путін не схожий на самого себе, якось дивно рухає ногами і дикувато посміхається.

Драматург і публіцист Володимир Голишев пильно вивчає Путіна вже багато років. У 2006 році він разом зі Станіславом Бєлковським написав книгу «Бізнес Володимира Путіна», а в 2011 році – п'єсу «Пребіотики», одним з персонажів якої є президент. Інтуїція підказує Володимиру Голишеву, що його герой повністю змінився за 10 днів відсутності. У своєму блозі Голишев написав, що з Путіним щось не так і,найімовірніше, він смертельно хворий. В ефірі Радіо Свобода він поділився своїми спостереженнями.

Володимир Голишев про старого і нового Путіна

– Я сприйняв Ваш запис як якусь пародію на численні припущення про те, що Володимир Путін помер чи усунений в результаті державного перевороту. Ви іронізували чи писали про хворобу Путіна абсолютно серйозно?

– Швидше, серйозно, ніж іронізував. Те інформаційне сміття, яке рясно було присутнє в інформаційному полі на той момент, було теж, напевно, не випадковим. Я думаю, що в цьому смітті набагато більше правди, ніж може здатися на перший погляд. Фактично, це були такі теплові ракети, які відстрілювали для того, щоб в них не потрапила ракета ПЗРК. Я глибоко переконаний, що в розмовах про те, що Путін недієздатний, що відбувся якийсь переворот, в результаті якого владу захопили зовсім інші люди, набагато більше правди, ніж здається на перший погляд. Тобто той Путін, якого ми побачили 16 березня, це не зовсім той Путін, якого ми втратили 5 березня, це вже оновлений Володимир Володимирович Путін, який має зовсім інші параметри.

– Ви судите за його зовнішнішнім виглядом чи за тим, що він говорить?

– В сукупності. Ще більше я покладаю надій на певну творчу інтуїцію, яка характерна для людей моєї професії. Я бачу зараз людину, яка не ухвалює рішень. Якщо подивитися на Путіна і поставити собі питання: перед вами людина, яка ухвалює рішення, чи перед вами людина, яка виконує виключно представницькі функції? Я на це питання відповідаю, що ця людина не ухвалює рішення.

Я уважно всі відео дивився, які з'явилися 16 березня. Якщо говорити про фізичний стан, то це окрема тема: в моєму уявленні у нього, мабуть, був дуже важкий напад з дуже тяжкими наслідками, з якого його медики благополучно вивели, зараз він на стимуляторах і знеболюючих існує зовні відносно більш-менш нормально, якщо не враховувати незвичного для нього ейфорійного погляду, дивних посмішок, хрипоти. Помітно, що він не зовсім такий, до якого ми звикли, хоча цілком прийнятний для того, щоб поставити його перед камерами. Але не в цьому суть. Найголовніше, що це людина, у якої відсутня магія влади, він не несе тієї харизми, яку ніс, коли дійсно ухвалював рішення. Тобто, умовно кажучи, щодо питань війни і миру зараз потрібно звертатися до якоїсь іншої інстанції, не туди.

– Проте Путін з'явився на трибуні мітингу, підспівував, коли виконували російський гімн, і абсолютно не був схожий на того, хто вмирає.

– Так, безумовно, я не сперечаюся. Я вважаю це великим успіхом фармакологів. Хтось скаже: у зв'язку з тим, що він дуже здоровий. Але це не має значення, чи здоровий він чи не здоровий, я говорю виключно про харизму влади, яку дуже складно вловити, її прилади не вловлюють. Я, наприклад, дуже гостро відчуваю, що ця людина рішень наразі вже не ухвалює.

– Ви сказали, що потрібно звертатися до якоїсь іншої інстанції, а де ж ця інстанція, і хто в такому випадку ухвалює рішення?

– Я думаю, що ці 10 днів, коли ми його не бачили, витратили рівно на це – на створення певного колективного органу влади і на укладення з цим органом влади якогось пакту, угоди, що Путін залишається, продовжує виконувати якісь представницькі функції, ми бачимо його на екрані телевізорів, але все це в рамках згортання його курсу і відходу його від влади. Цей процес буде розтягнутий дещо в часі і зроблений максимально комфортним для подальшого існування Росії.

Якби ми Путіна раптом не знайшли або знайшли не зовсім живого, це було б для Росії не дуже вдало, відповідно, це був би не дуже вдалий варіант для тих, хто володіє найбільшими активами в цій країні, список цих людей ми знаємо з журналу «Форбс». А ось такий варіант, де Путін продовжує виконувати певні представницькі функції і робить ті речі, які потрібні тим, хто залишиться після нього, такий формат, мабуть, найбільш оптимальний. Мабуть, зараз ми його і спостерігаємо.

Найяскравіша в цьому відношенні річ – це, звичайно, фільм про Крим, який вийшов на екрани якраз в той момент, коли ми Путіна втратили, можливо, ще й тому, що реакція Путіна на змонтований фільм, можливо, була в якомусь сенсі непередбачувана. Тому що в принципі цей фільм – це свідчення для майбутньої Гааги, в якому президент Російської Федерації Володимир Путін, по-перше, бере на себе всю відповідальність за всі рішення, ухвалені щодо Криму, по-друге, демонізує себе до такої міри, до якої його не демонізував жоден критик. Він розповідає про те, що готовий був розв'язати ядерну катастрофу на Сході Європи. Тобто він говорить речі, які йому самому дуже сильно шкодять, навряд чи він робить це з власної волі. Він сам це сказав, безумовно, але йшлося, мабуть, про величезний масив наговореного матеріалу, який був змонтований особливим чином, так, що він все взяв на себе.

– Тут якось за хронологією не надто збігається, мені здається, що фільм готувався заздалегідь, задовго до цього його дивного зникнення.

– Не думаю, що прямо вже задовго. Тому що там технічно немає нічого такого, щоб його потрібно було півроку знімати. Так, заздалегідь, безумовно, але не впевнений, що задовго. Можливо, його зникнення було не через природні, а через протиприродні причини. І пов'язано його зникнення могло бути з тим, що фільм був готовий до виходу на екран. Ми можемо тільки припускати. Я, наприклад, розмовляю зараз, міркую виключно як драматург, автор сюжетів, який уважно придивляється до інших сюжетів, намагається зрозуміти їхню логіку.

– Не драматург, а простий обиватель судить про наміри влади завдяки передачам федеральних каналів. Якраз у той дивний тиждень, коли Путін зник, на українських сайтах з'явилися повідомлення, що нібито в Росії різко змінили телериторику, більше не вживають слова «хунта», «Новоросія», стали значно м'якші. Здається, українці видавали бажане за дійсне, бо всі ток-шоу, як і раніше, присвячені Україні, всі політичні програми присвячені Україні, всі ці «хунти» і «Новоросії» звучать, і жорсткість абсолютно така ж. Є тут хоч якийсь натяк на зміну курсу?

– Я саме на це хотів звернути увагу. Це якраз дуже логічно. 10 днів ми не бачили Путіна, і Росія стала цілком пристойною країною. Це означає, що носій зла – це Путін. Відповідно, відповідальність за все несе він. Коли Росія позбавиться цього страшного тирана, вона автоматично позбудеться цієї усієї поганої карми, яку він на неї накликав. Відповідно, потрібно терміново знімати санкції, Росію з розпростертими обіймами потрібно знову зустріти світовій спільноті. Логіка приблизно така.

Насправді, той новий курс, який неминучий для Росії, якщо вона не готова просто завтра зробити крок у прірву, він описаний у відомій доповіді Примакова, яку він робив в «Меркурій-клубі» в січні, і там дуже чітко все прописано, все абсолютно зрозуміло. Росія тимчасово залишає за собою Крим, повністю закриває проект «Новоросія», демонстративно і виводячи звідти війська, і повністю відмовляючи у підтримці повстанцям, які знаходяться там. За це Росія відразу ж вимагає визнати себе прекрасною хорошою країною, з якої слід зняти санкції і яку потрібно повернути в сім'ю народів. Це неможливо зробити з Путіним, наскільки я розумію. Знову ж, просто видалити Путіна неможливо, бо потрібен розбір польотів, в результаті якого вина ляже не тільки на Путіна, але і на інших. Путіна повернули, зараз всі собаки будуть на нього акуратно розвішані і він буде усунутий зі сцени, а Росія буде повертатися в сім'ю народів світу як повноцінний член, який пережив увесь цей жах путінщини і став цілком собі нормальним.

– Ви розглядаєте Путіна зараз як свого роду Черненка. Якщо він Черненко, може, десь біля трону вже і Горбачов проглядається? Не Примаков же в цій ролі.

– Так, безумовно, я так вважаю, що Примакова логічніше було б порівняти з Ден Сяопіном. Говорячи про фігури, які могли б зайняти місце Путіна, можна сказати, що це будуть абсолютно інші люди, люди, абсолютно не пов'язані з українською, кримською та іншими авантюрами, люди, що стояли осторонь чи люди досить впливові, досить шановані, авторитетні, дієздатні для того, щоб обійняти таку високу посаду.

Сергій Собянін

Людей таких мало. Я, чесно кажучи, бачу трьох людей, серед яких одного вважаю фаворитом саме на президентський пост. Для частини еліти, пов'язаної з Путіним, яка хотіла б якимось чином отримати хоч якісь гарантії свого майбутнього, ідеальним був би, напевно, Сергій Собянін (колишній мер Москви, член партії «Єдина Росія» – ред.), практично єдиний вищий керівник країни, який жодним чином не був замішаний у кримсько-українській авантюрі. Я думаю, що на нього зробила б ставку та частина еліт, яка наразі орієнтована на Путіна. З іншого боку, безумовний претендент на найвищі пости – це Кудрін (колишній міністр фінансів – ред.), який ідеальний практично для всіх елітних груп.

Але й Собянін, і Кудрін є чудовими технічними кандидатурами, але не в тій складній ситуації, в якій ми зараз опинилися. Якби потрібна була просто технічна людина, досить впливова, досить впізнавана, для того, щоб обійняти цей технічний пост, вони б підійшли. Але зараз країна знаходиться в досить складному становищі і їй потрібен дуже сильний парламентер. Взагалі, країні потрібно особа, приблизно за вагою та за симпатіями з боку Заходу схожа на Порошенка. Потрібний російський Порошенко для того, щоб якимось чином врятувати ситуацію, щоб Росія змогла якщо не відновити повністю статус-кво, тому що він багато в чому залежить від цін на нафту, то, принаймні, відновити на міжнародній арені статус-кво, щоб Росію перестали сприймати так, як її сприймають зараз.

Я, чесно кажучи, не бачу такого потужного дипломата, потужного парламентаря і людини, яка чисто візуально добре пасувала б Порошенкові, крім Михайла Касьянова. Ось ці три фігури: я думаю, що з них буде сконструйована нова влада. Відразу після усунення Путіна тим чи іншим чином, безумовно, буде перехідний період, в якому все буде згідно з Конституцією, виконувачем обов'язків буде якийсь час Дмитро Медведєв. Теж фігура цілком прийнятна для всіх елітних груп.

– 26 березня – 15-річчя з дня обрання Путіна президентом. Чи можна впізнати в нинішньому Путіні Путіна 2000-х, чи це зовсім різні політики, і як відбувалася ця метаморфоза за 15 років?

– Я виходжу з того, що людина не змінюється, змінюється ситуація. У людини які є параметри спочатку, такі вони і є. В момент, коли Путін став президентом у 2000 році, ситуація була зовсім не схожа на нинішню. Зрозуміло, вона стала такою, якою ми її знаємо зараз, в тому числі і з його вини, а можна сказати, що тільки з його вини. Але на момент, коли він став президентом вперше, це була абсолютно несамостійна людина, дуже залежна від того оточення, яке йому дісталося у спадок від Єльцина, і дуже залежна від курсу, який в той момент проводився.

У цей момент мені просто пощастило працювати у Фонді ефективної політики Гліба Павловського, тому я особливості путінського курсу початку нульових дуже добре пам'ятаю. Він прагнув уславитися серйозним реформатором, він намагався для цього використовувати можливості тієї команди, яка була в уряді зібрана Касьяновим. Вони проводили реформи, Путін намагався записати собі ефект від них. А ефект був досить серйозний, тоді було стійке, досить високе економічне зростання країни, незважаючи на низькі ціни на нафту.

Він намагався встановити дуже теплі дружні відносини із Заходом, дуже схожі на ті відносини, які зараз складаються в України з Заходом. Багато було розмов про можливе входження Росії до Євросоюзу, навіть до НАТО. Коли була катастрофа 11 вересня, Росія надала всіляку технічну допомогу США, щоб вони могли провести операцію відплати в Афганістані. Були надані всілякі повітряні коридори, Росія не мала нічого проти виникнення американських військових баз у Центральній Азії.

Володимир Путін і Джорж Буш, 2005 рік

Я дуже добре пам'ятаю Путіна-західника, Путіна-реформатора, який мріяв бути хорошим у своїх західних друзів і партнерів, норовив з кожним західним лідером встановити особистий контакт, особисті відносини, з Бушем, з Шираком, з Берлусконі, зі Шредером. Ось цього Путіна я дуже добре пам'ятаю.

​Вважаю, що злам стався наприкінці 2004 року. Якщо коротко, то надії його не виправдалися, до світової еліти його та інших російських олігархів Захід не прийняв, їх залишили у становищі країни третього світу та еліти країн третього світу, яка повинна була варитися у власному соку і до серйозних західних ігр не була допущена. Ось у цей момент відбувся певний перелом, пов'язаний, по-перше, спочатку зі спробою довести, що Росія сильна, і з нею доведеться рахуватися тим чи іншим способом, збільшення активності на міжнародній арені, пускання пилу в очі купленими рейтингами, в результаті яких Путін виявився політиком номер один у світі. Олімпіада, чемпіонат світу з футболу, який, мабуть, не відбудеться в 2018 році.

Надприбутки, які отримувала країна за рахунок високих цін на нафту, вони всі пускалися на одне: якщо ви не хочете нас вважати частиною себе, тоді вам доведеться вважати нас альтернативним центром, з яким ви будете за столом переговорів обговорювати долю світу. Щось у Путіна в цьому напрямку вдавалося. Апофеозом можна вважати Олімпіаду в Сочі, Україну в руїнах, яка, здавалося б, можна тільки простягнути руку, і вона стане вірним сателітом Російської Федерації, «відтиснутий» Крим, звичайно ж.

Коса на камінь найшла в той момент, коли Україна стала всерйоз опиратися. Насправді, долю Володимира Путіна і долю світу вирішили, як це не парадоксально, волонтерський і добровольчий рухи, що виникли в Україні. Армія лежала в руїнах, державна влада перебувала в такому становищі, коли ще трохи – і вона втратила б контроль над країною, але в той момент волонтери і добровольці почали чинити опір. Навколо цього ядра поступово виникла українська влада, виникла дієздатна українська армія, і, найголовніше, змінилося ставлення до України з боку Заходу, з боку США і Євросоюзу, вони вперше побачили в Україні партнера, з яким можна мати справу і через якого можна впливати на Росію.

Мені здається, що Путін ні в чому не помилявся, він все робив правильно і розрахував все правильно. Єдине, він не зробив поправку на диво, але це не дивно, хто ж робить поправку на диво? Диво на те й диво, щоб не знати, в який момент і як воно станеться. В принципі, здогадатися було можна, якщо уважно спостерігати за Майданом. Але Путін вважав, що він той самий ляльковод, який цей Майдан придумав, прописав для нього сценарій, в результаті чого він стався так, а не інакше. Напевно, ось так можна змалювати путінську динаміку.

Весь цей час він залишався однією і тією ж людиною, звичайно. Я глибоко переконаний, що жодної метаморфози з його душею, з його свідомістю за цей час не відбулося, змінювалася ситуація. Фатальну роль для Росії, вважаю, зіграли надприбутки від високих цін на нафту. Якби ці доходи залишалися досить скромними, країна б наша не сильно змінювалася ні в кадровому плані, ні з точки зору її устрою, ні з погляду ідеології, не було б путінської вертикалі. Тому що вертикаль – це всього лише спосіб забрати собі всі можливі доходи.

– Тобто гроші допомогли збожеволіти?

– Навіть не те що збожеволіти, вони просто продиктували певний стиль поведінки. Політика Путіна – це політика Росії, яка лускалася від дармових грошей. Роздута від дармових грошей Росія ні в чому не відчуває потреби, їй нічого не потрібно. Їй не потрібні державні інститути, їй не потрібен міцний мир у Чечні, наприклад, потрібно просто призначити наглядача, цього наглядача залити грошима, все просто. Не потрібно домагатися ніяких реальних успіхів в країні, досить купити всілякі рейтинги, купити Олімпіаду яку-небудь дурну, збільшити на які-небудь незначні гроші пенсії, оголосити це великим благодіянням. Не потрібно для цього ні оновлювати інфраструктуру, ні диверсифікувати економіку, навіщо всі ці непотрібні нудні речі? Вони ж не дадуть нічого в порівнянні з тим, що дає благодать із землі.

Я вважаю, що прокляттям Росії стали саме високі ціни на нафту. Я навіть не вважаю Путіна поганим президентом чи злим демоном Росії. Насправді, він досить простий нехитрий чиновник, який був посаджений в певне крісло і сидів у цьому певному кріслі, робив досить передбачувані кроки. Основна риса його – це боягузтво і острах втратити схвалення з боку всіх: свого оточення, населення і так далі. Він, в принципі, та сама боязка людина, яка намагалася весь цей час і продовжує намагатися всім прислужитися. Коли немає власного вольового імпульсу, немає чіткого уявлення про майбутнє, це завжди заводить людину в глухий кут. Неможливо намагатися всім прислужитися, бо люди, що тебе оточують, населення, твоє власне оточення – вони самі не знають, чого хочуть. Коли ти орієнтуєшся на бажання людей, які самі не знають, чого хочуть, ти обов'язково уткнешся лобом в стіну, що і відбулося.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода