Яна Борщ
В інформаційному полі так званих «ДНР» та «ЛНР» домінують російські ЗМІ. На території, що наразі є підконтрольною Україні, ставлення до них критичне, але й українським джерелам тут не надто довіряють. Такі результати дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології. За словами експертів, ставлення до будь-яких ЗМІ у жителів південних і східних областей із часом тільки погіршується.
Жителі окупованих територій стають більш сприйнятливими до пропаганди тому, що чимало людей негативно оцінюють наслідки Майдану, не висловлюють підтримки бойовим діям на Донбасі, впевнені в величезних втратах української армії та розчаровані в українській владі, розповідає Марина Шпікер, координатор проекту від Київського міжнародного інституту соціології. За її словами, люди на території, підконтрольній угрупованням «ДНР» та «ЛНР», таки мають доступ до українського телебачення, але більшість дивиться російські новини.
«На території «ДНР» та «ЛНР» люди можуть приймати українські канали (принаймні 61 відсоток має доступ хоча б до одного українського каналу). Проте 63 відсотки населення можуть приймати хоча б один із російських каналів. Лідери по можливості прийому є ОРТ, РТР, НТВ і РБК, також вони є лідерами по тому, на яких каналах люди там дивляться новини», – говорить Шпікер.
За даними Міністерства інформаційної політики, наразі на окупованій частині Донбасу є можливість дивитися 4 українські телеканали – «5-й», «1+1», «Україна» й «Еспресо-ТВ».
Можна інформувати Схід за допомогою преси
Якщо якимось чином люди на Сході не мають доступу до телебачення, то можна інформувати населення за допомогою преси, вважає програмний директор ГО «Телекритика» Роман Шутов. Хоч поширити її в Донецьку чи Луганську наразі складно, але Україна може забезпечити населення прифронтових зон більшою кількістю примірників. Адже люди з окупованої території активно їздять у прифронтові райони і можуть придбати там українські газети чи журнали.
«Як можна це зробити? По-перше, відновити нормальну роботу поштових відділень і поширювати пресу через них. Якщо стоїть питання безпеки, то я думаю, держава могла б це організувати. Ще потрібно забезпечити транспортування цієї преси від центру до конкретних населених пунктів», – каже експерт.
«Зараз вже є такі ініціативи, волонтери звертаються до редакцій газет, і редакції передають частину накладу для поширення серед військових чи серед населення, але такі разові акції не забезпечують вирішення цієї проблеми», – наголошує Шутов.
В Україні доцільно організувати програму візитів для іноземних журналістів
Якщо Україна хоче мати інформаційний вплив на закордон, то треба думати про серйозні ресурси іноземною мовою, говорить редактор historians.in.ua Андрій Портнов. За його словами, таких ресурсів наразі дуже не вистачає. Для роботи краще було б залучати нових людей, українців, які живуть за кордоном, знають мову, правила, етикет спілкування, формулювання думки, добір аргументів тощо.
Також було б добре організувати програму візитів для іноземних журналістів, вважає він.
Андрій Портнов
«Україна могла б організувати добре продуману програму візитів для іноземних журналістів, щоб люди, яким це цікаво могли приїхати в Україну, зустрітися з різними людьми і побувати в місцях, які їх цікавлять. Бо зараз іноземні журналісти, які мають таке бажання чи редакційне завдання їдуть сюди навмання, самі. Ще було б непогано, якби публіка за кордоном (можливо, з субтитрами чи перекладом) подивилась новини офіційних російських ЗМІ, бо вони чули про пропаганду, але не до кінця розуміють, що це таке», – зауважив Портнов.
Раніше Міністерство інформаційної політики України повідомило про втілення програми доставки друкованих ЗМІ на Донбас – зокрема й на території, наразі не підконтрольні Україні. Крім того, відомство очолило Комісію з питань забезпечення стабільного функціонування системи національного телебачення і радіомовлення – за участі зокрема й низки силових відомств.
Опитування КМІС проводилося на замовлення ГО «Телекритика» з 26 по 28 лютого 2015 року в п’яти областях: Харківській, Одеській, Херсонській, Донецькій та Луганській (включно з районами, що на момент опитування не контролювалися українською владою). Усього проведено 561 інтерв’ю в 124 населених пунктах методом САТІ (дзвінки на стаціонарні телефонні номери).