Українська школа в польському місті: партіотизм від кровної пам’яті

Українську школу в польському місті Перемишль відвідують, переважно, нащадки етнічних українців. На стінах – портрети класиків літератури, фотографії з Майдану і заклики до Росії звільнити Надію Савченко. Діти, сім’ї яких повернулись на ці історично українські землі, відвідують уроки української мови та вчать культуру свого народу.

Українській громаді в польському прикордонному містечку Перемишль вдалось зберегти українську школу. Директор Петро Піпка розповідає, що вперше у тих стінах залунали дитячі голоси понад 100 років тому. Утім після Другої світової війни, коли місто перейшло до Польщі, більшість українців виселили у Радянську Україну в рамкам операції «Вісла». Тоді ж українську школу закрили – відвідувати майже не було кому, відкрили лише в 1991 році. Поступово виселені українці почали повертатись на свої етнічні землі у прикордонне місто Перемишль. За словами директора, «батьки хотіли, щоби діти були ближче до України».

Українська школа в Польщі: патріотизм по крові

«У нашій школі нема діаспори: навчаються діти-автохтони, батьки яких походять із перемишильської землі. Наприклад, мої батьки - це люди, які жили на Любачівщині – 60 кілометрів від Перемишля», – розповідає Петро Піпка.

Українська школа в Перемишлі вчить 180 дітей

Зараз у цих стінах діє не одна, а цілий комплекс загальноосвітніх шкіл №2 імені Маркіяна Шашкевича. Установа є державною – польське законодавство дозволяє національним меншинам засновувати власні школи. Частина уроків – українською, а частина – польською мовою.

«Це вже комплекс шкіл: дошкільна група, нульовий клас, де діти готуються до першого класу початкової школи. Потім – основна школа, де діти навчаються шість років, гімназія і ліцей. Загалом у нашій школі діти навчаються 13 років», – розповідає директор Петро Піпка.

На тлі загальноосвітніх польських шкіл, ця українська школа зовсім невелика: 180 учнів та 38 вчителів. Директор розповідає, що більшість із них – місцеві викладачі з Перемишля, утім дехто приїжджає спеціально зі Львова для додаткових уроків.

Я лише в Польщі зрозуміла, що таке ностальгія – вчитель із України

Оксана Кахнич переїхала до Польщі з України та викладає тут українську мову. Розповідає, що спочатку адаптуватись у Перемишлі було складно. До того, як влаштуватись на роботу до школи імені Маркіяна Шашкевича, майже не мала з ким поспілкуватись – не знала польської. За її словами, україномовне оточення ще слід пошукати, адже місто достатньо давно у складі Польщі та асимілювалось. За словами пані Кахнич, саме тут вона зрозуміла, що таке ностальгія – в Україні це було абстрактним поняттям.

«На початку було дуже тяжко, коли не чуєш рідної мови, коли нема збоку друзів. Коли я вже знайомилась із громадою українською, і коли ти чуєш українську мову, і можеш із кимось поговорити поспілкуватися – це зовсім інше. Тоді людина живе, радіє життю», – каже жінка.

Чим відрізняється навчання в Польщі та Україні?

У рідних Мостиськах, звідки переїхала Кахнич, вона також працювала вчителем, тож може перелічити відмінності роботу в обох країнах.

«Перше – це як поставлена освіта. Друге – тут безстресове навчання, в Україні того не було. Стрес як для вчителів, так і для учнів (в Україні – ред.). Тут учні повинні знати як свої обов’язки, так вони знають і свої права», – пояснює свої враження вчителька.

За її словами, навчальний процес проходить злагоджено, адже школа живе за статутом. Там прописано, наприклад, що дитину мають попередити про контрольну роботу за тиждень. Те само стосується і проведення вчителями «відкритих уроків», на яких із перевіркою присутня адміністрація. Таким чином, каже вчителька, викладачі працюють у психологічно комфортних умовах.

Раніше Україна асоціювалась із селом і вишиванками, тепер – із боротьбою – учениця

Оксана Кахнич додає: школа маленька, тож діти отримують достатньо уваги. Наприклад, на уроці української літератури, де побувало Радіо Свобода, були присутні всього 12 учнів. Серед них Роксана Фісак із Перемишля, батьки якої – етнічні українці. Дівчина розповідає, що батьки зуміли оточити її українським середовищем всередині Польщі. Роксана ходила до українського дитсадка, тепер – до відповідної школи, а двічі на рік буває в Україні, адже там досі живе бабуся.

Розповідає, що коли була маленькою, Україна для неї асоціювалась «із бабцею, селом і вишиванками». Натомість після Майдану та від початку війни з Росією асоціації змінились.

«Тепер для мене Україна асоціюється із боротьбою – не здається і бореться за своє. І мені шкода дивитись на те, що відбувається в Україні. Але думаю, що українці не піддадуться ворогу. От у поляка я такого не бачу, а в українців це в очах: вони такі приємні, приймуть тебе додому. Якась любов один до одного», – каже Роксана.

В українській школі міста Перемишиль приїжджають вчитись і діти з України

Окрім дітей, народжених уже в Польщі, у школі імені Шашкевича навчаються і діти з України. Зокрема, із вересня тут навчається група учнів із Броварів: вони тут ходять на уроки, вчать польську та живуть у гуртожитку. Для багатьох це змога потім вступити до польських вузів.

Колектив розповідає, що є також діти зі сходу України. За словами директора, у грудні до школи перевівся учень із Луганська. Зараз його батьки намагаються оформити для нього статус політичного біженця. Він та решта дітей, що переїхали, адаптуються та «вписуються у пейзаж школи», каже директор Піпка. За його словами, це дуже активні діти і в творчості і у спорті. Водночас, додає, це люди «трохи іншої культури, ментальності».

«Дехто щойно в нас починає говорити українською мовою. Тому що деякі учні, які приїхали з України, дуже слабко говорили українською, а їх стимулюють більше спілкуватись, брати участь у діяльності української громади, у культурних заходах. Тож ті учні ангажуються та долучаються, їх везуть у Карпати, на Лемківщину», – каже голова школи.

За кордоном патріотизм посилюється?

Загалом, школі вдається привити дітям досить сильне відчуття України як батьківщини, враховуючи, що народились та живуть учні в польському Перемишлі. Утім воно має дещо «підручниковий характер»: на стінах школи – шкільні газети про українських письменників та діячів історії. Є стенди з фотографіями періоду Майдану, а також інформацію про бойові дії на Донбасі. Відразу на вході до школи – роздрукований на шкільному принтері аркуш із фотографією льотчиці Надії Савченко та закликом її звільнити.

На думку вчительки Кахнич, тут діти «сильніше відчувають і шанують Україну, бо не мають її». Каже, мабуть після подій останнього року українці теж міняють ставлення до своєї держави, адже «народ уже мав досить, він піднявся».

«І я думаю тепер, якщо народ виборов ту вільність і краще життя – вони будуть цінувати, шанувати і передавати з покоління у покоління. Коли маємо – не цінуємо, я так відчула, бо теж жила і працювала в Україні. Коли українці живуть тут, у Польщі, і фактично вважають себе українцями – дотримуються усіх звичаїв, традицій – дуже важливо те, що вони намагаються передати своїм дітям, навчити, щоб шанували своє, щоб любили те, що пов’язано з Україною», – резюмує вона.

Водночас політичної пропаганди як такої в школі немає. Колектив розповідає, що діти більше дізнаються про війну на Донбасі та відносини України з Росією із інтернету, аніж від вчителів. Натомість, мають християнські уроки та багато годин приділяють творчості.