Чому різноманітність – багатство для українців і загроза для росіян?

Київ – Україна будує модерну європейську націю, яка, спираючись на національне підгрунтя, відкриває можливості для участі усіх етнічних груп і народів, які живуть в Україні, усіх, для кого незалежна демократична українська держава є цінністю. Якщо ще минулого року в уяві багатьох українцем міг бути той, чиї батьки українці, хто говорить українською мовою і є християнином, то нині українцями з гордістю називають себе і кримські татари, і євреї, і етнічні німці, і росіяни, які живуть в Україні.

Українці з подивом спостерігають, як російська влада переконує росіян і світову спільноту, що її політика спрямована на захист росіян і підтримку так званого «традиційного православ’я». Мовляв, це є «скрепы», які єднають громадян Росії і росіян по всьому світу. Як зазначає у розмові з Радіо Свобода кримчанин, нині професор історії Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв, це відбувається тому, що Росія, так само, як і Україна, займається процесом націєтворення. Але відбувається він у цих країнах за цілком інших умов і на інших ціннісних позиціях.

Росія, говорить Лосєв, не мала періоду національної держави, вона – імперія по суті, від початку свого існування. Держава, яка завойовувала довкола себе землі і народи й при цьому переконувала власний народ у його «богообраності», а керівника держави (неважливо, царя, імператора, генерального секретаря КПРС або президента) наділяла ледь не «божественними» якостями. На звеличенні Росії і насаджуванні ненависті або ж презирства до інших народів нинішнє керівництво Росії формує сучасну російську націю, вважає Лосєв.

Українці, навпаки, належать до тих небагатьох націй, які пережили і колоніалізм, і геноцид, і тоталітаризм, тому цінністю українця є справедливість і повага до людини. Національна належність і віросповідання за цих обставин відходять на другий план, вважає експерт.

«Українська нація є постгеноцидною, посттоталітарною і постколоніальною. Це і створює особливо важкі умови для її формування. Нині, в умовах реальної війни, іде процес позбавлення від цих комплексів, хоча все це коштує нам дуже дорого. І якщо у 1991 році ми здобули Незалежність, так би мовити, не сплативши за неї, то нині у нас відбувається «відкладена» війна, війна за Незалежність», – зазначив Лосєв у розмові з Радіо Свобода.

На цю війну боронити Україну вирушили представники цієї новонародженої української нації, серед яких представники різних національних громад, зазначив експерт. Серед оборонців України – етнічна чеченка з Одеси Аміна Окуєва, росіянка з Луганщини Ліза Шапошник, єврей з Криму Ашер Йосеф Черкаський.

Ці люди називають себе українцями, і вони справді ними є, наголосив Лосєв, оскільки вони чітко визначили для себе, що Україна – це їхня держава, що їхнє завдання тепер – захищати свою державу.

Україна vs Росія: індивідуальна свобода проти колективного патерналізму

Український філософ, публіцист Борис Херсонський вважає, що унаслідок формування української і російської націй Україна і Росія існуватимуть у паралельних світах, оскільки ці нації базуються на протилежних одна одній суспільних традиціях. Українці виступають за індивідуальну свободу, і цим відрізняються від росіян, схильних до колективного патерналізму.

«Індивідуальна свобода по-українськи – це свобода громадян, які відстоювали свою гідність і боролися з прогнилою державною системою на Майдані, це індивідуальна свобода волонтерів і добровольців, котрі захищають Україну за відсутності дієздатної армії. Колективний патерналізм по-російськи і сепаратистів на Сході – це заклики «Росія, Путін, захистіть нас!» і «Путін, введи свої війська!», це неспроможність російського суспільства до спільних дій без огляду на владу і державну машину», – вважає Херсонський.

Плакат на проросійському мітингу в Сімферополі, 9 травня 2014 року

Ігор Лосєв додає: на відміну від Росії, в Україні громадянське суспільство не лише відіграє провідну роль у процесі націєтворення, але і бере активну участь у реформуванні державного апарату, тобто у процесі державотворення. До того ж, окупація Росією Криму й окремих територій Донбасу остаточно визначили українську націю як європейську, яка відтак не сприймає ідей і цінностей «русского мира».

«Фактично, нині президент Путін і його компанія змусили українців, так би мовити, негативно визначатись. Ми показуємо, чим ми не хочемо бути, але нам ще треба показати, чим ми бути хочемо. Ми маємо озвучити, сказати б, і позитивну програму, як ми проводимо реформи, і як ми боронимо свою землю, і як створюємо модерне суспільство», – вважає Лосєв.

На думку письменника, головного редактора російськомовного журналу «Радуга» Юрія Ковальського, позитивну програму потрібно створювати у галузі культури, де різноманітність дає найбільші плоди. Серйозною внутрішньою проблемою для України була і залишається проблема відсутності культурної політики, що призвело до появи так званих «ватників» і до намагань штучно розколоти українців за мовною або етнічною належністю.

«Наші урядовці часто забувають про культуру, а культура – це те, що об’єднує людей. І тому я не ділю тих людей, які живуть в Україні, і які, наприклад, творять її культуру, на україномовних і російськомовних. За президентства Віктора Ющенка мене питали, які проблеми має російськомовна «Радуга». Тоді я відповідав, що наш журнал має ті самі проблеми, що і україномовні «товсті журнали». За президентства Віктора Януковича дехто мені заздрив, але проблеми у нас залишались тими самими, що і у колег з україномовних журналів. До людей культури, я вважаю, треба більше прислухатись, і тоді у нас буде більше добробуту і миру», – пояснив Ковальський свою позицію у розмові з Радіо Свобода.

З ним згоден засновник інтернет-сторінки «Русскоязычный бандеровец» Валентин, який у своєму листуванні з Радіо Свобода зазначив, що суть патріотизму полягає не у мові спілкування, а у ставленні до України і підтримки (або не підтримки) української державності.

«Як на мене, зараз російськомовні українці відіграють надзвичайно важливу роль, якщо ми говоримо про формування української нації. Той стереотип, який малює російська пропаганда, – бандерівець, який наминає висушених снігурів, – доповнює ще й обов’язкова україномовність. Мовляв, це обов’язковий атрибут отих жахливих націоналістів. Тому, коли росіяни зустрічають російськомовних людей, які зрозумілою їм мовою відстоюють українську позицію (аргументовано і без радикалізму), у них закладена у голову пропаганда Кремля дає збій», – пояснив автор «Русскоязычного бандеровца».

Крим: процес націєтворення призупинений – експерти

Особливу увагу експерти приділяють ситуації у Криму. Як зазначили Ігор Лосєв і Борис Херсонський, окупація Росією Криму – це спроба загальмувати формування української нації, адже вона неможлива без кримських татар, українців та інших етносів, які живуть на кримському півострові і підтримують Україну.

Українська політична нація неможлива без кримських татар, чиє існування Росія поставила під загрозу, анексувавши півострів, вважає режисер і актор Ахтем Сеітаблаєв. На його думку, тиск з боку російської влади може призвести до наслідків, на які Кремль не очікує.

«Якщо говорити про кримських татар, то це вельми витончена політика Кремля, якщо так її можна назвати, або ж методологія боротьби з інакомисленням. Росія бачить, що кількість людей, не згодних з її діями у Криму, зростає – і то не лише у середовищі кримських татар, але серед кримчан у цілому. Кримських татар можна назвати яскравим показником незгоди з окупаційними властями, тому що більшість кримськотатарського народу вважає себе частиною української нації. І це правда, ми один з корінних народів, який мешкає на території України і поза Україною, поза Кримом себе не бачимо. Ми – громадяни України і живемо у системі її координат, принаймні внутрішньо».

«Російська імперія, СРСР століттями знищували наш народ. Їх немає, а народ є» – режисер із Криму Сеїтаблаєв

Серед кримчан за рік російської окупації побільшало людей, які, «поживши» «у Росії», хочуть повернутись «додому», в Україну. Як зазначив президент України Петро Порошенко в інтерв’ю Першому національному телеканалу, для тих, хто раніше жив в умовах демократії, нинішні кримські реалії не прийнятні.

А професор Ярослав Грицак зі Львова вважає, що окупація Криму і частини Донбасу Росією – це ознака слабкості російської політичної еліти на тлі створення потужного громадянського суспільства в Україні. Водночас, як зазначив Грицак в інтерв’ю виданню «Високий замок», для успішного проведення реформ відсутність Криму й окупованих територій Донбасу у правовому й економічному полі держави може бути корисною.

«Зрозуміло, ці регіони повинні залишатися українськими. Але з іншого боку, давайте будемо мудрими, щоб скористатися ситуацією, поки їх немає, і швидше провести реформи. Ми повинні зробити країну такою, щоб жителям Донбасу і Криму хотілося жити в Україні, а не у Росії. Тоді питання повернення цих регіонів вирішилося б набагато легше», – наголосив Грицак.