Війни «немає», натомість є сотні військовополонених – експерти

Київ, Москва – Згідно з другими Мінськими домовленостями, українські військові та сепаратисти мали провести обмін полоненими за формулою «всіх на всіх». Бранці мали повернутися додому не пізніше, ніж на п’ятий день після відведення військ, тобто 4-5 березня. Але у середу президент Петро Порошенко заявив, що в полоні у сепаратистів залишаються понад 400 заручників.

При цьому, за даними українських військових, майже половина полонених і заручників перебуває не в зоні бойових дій, а в Російській Федерації, включно з найвідомішою українською бранкою Надією Савченко. Чи зможе Україна повернути всіх своїх полонених, спираючись на ці домовленості?

Офіцер добровольчого батальйону «Донбас» з позивним «Чуб» пробув у полоні разом з більш як сотнею українських добровольців і кадрових військових 4 місяці. Він потрапив у будівлю СБУ у Донецьку 30 серпня, при виході з Іловайського «котла», а звільнений був лише 26 грудня минулого року. У розмові з Радіо Свобода «Чуб» розповів, що перші тижні провів у підвалі будівлі, потім бранців перевели до архіву, який силами самих ув’язнених було перетворено на спальне приміщення.

«Щодо умов утримання, скажемо так: усі люди, хто там утримувався, схудли як мінімум на 25-30 кілограмів. Якщо брати санітарно-гігієнічні норми утримання, то спочатку на 110 осіб у нас був один умивальник і два працюючі туалети. Але каналізаційні труби постійно забивались, наші намагання їх прочистити нічого не дали. І це призвело до того, що через місяць утримання ми свої органічні відходи зливали за двері у приміщення старої генераторної, оскільки генератор давно не працював», – зазначив доброволець.

Бійців українських добровольчих батальйонів супротивники називали «карателями», а допитували їх росіяни, котрі чинили психологічний тиск на українців. Щодо наглядачів, то це були місцеві сепаратисти, згадує «Чуб».

«Коли ми потрапили у полон, вони про себе казали: ми – ополченці ДНР. Потім у них з’явився статус «військова поліція ДНР». Вони навіть приймали присягу, отримали військові квитки. Я навіть чув випадково, як ці хлопці перед присягою вчили свій військовий статут. Це статут Російської Федерації, де в абревіатурі перекреслено «РФ» і вставлено «ДНР», – розповів солдат.

Заручники чи полонені? «Примхи» юриспруденції

Офіційний Київ називає військових, волонтерів і цивільних осіб, яких насильно схопили й утримують донбаські сепаратисти, заручниками. За численними свідоцтвами, над цими людьми чинять фізичне і психологічне насильство, а іноді примушують їх працювати як рабів, розповів «Чуб». Так, сепаратисти восени змусили українських бійців, затриманих під час виходу з-під Іловайська, розчищати завали і прибирати вулиці у тому ж Іловайську.

З точки зору права, мова іде саме про заручників, а з огляду на події на Донбасі – про військових, захоплених у полон. І який статус мають ці люди, наразі незрозуміло. Не виключено, що цим людям та їхнім родинам через суди доведеться відстоювати право отримати статус учасника АТО або потерпілого від насильства. Так пояснив Радіо Свобода ситуацію експерт Української гельсінської групи з прав людини Аркадій Бущенко.

«Я думаю, ті підрозділи, які займаються обміном військовополоненими, закрили очі на правові нюанси і просто рятують людей, виходячи з фактичної ситуації. У них нема часу міркувати, чи вони полонених рятують, чи заручників. Але з юридичного боку тут дуже багато проблем, на які закривають очі, розуміючи всю складність ситуації, пізніше ж ці правові питання доведеться вирішувати», – каже Бущенко.

Радіо Свобода поцікавилось у голови об'єднаного координаційного центру звільнення заручників при Міністерстві оборони України Юрія Тандіта про те, чи виконують сепаратисти і російські бойовики мінські домовленості щодо звільнення полонених і заручників. За його словами, випадки і ситуації бувають різними, і багато речей залежать від позиції окремих офіцерів і командирів.

«Згідно з національним законодавством, ми у законний спосіб виводимо людей, наших співгромадян, які є у списках заручників. Самопроголошені «ДНР» і «ЛНР» розділяють захоплених бійців на рядових, офіцерів і добровольців. Це додає труднощів. Але є серед польових командирів офіцери, які чітко дотримуються мінських домовленостей і віддають усіх наших хлопців, хто у них є. У моїй практиці були унікальні випадки, коли ми одного нашого офіцера обміняли на чотирьох їхніх бійців, на шістьох, на вісьмох», – розповів Тандіт.

Як звільняють з полону? Чи справді «своїх» не кидають?

Росія: повернення «до радянського беззаконня» – правозахисники

Для Росії, яка і раніше вела неоголошені війни, така ситуація не нова. Голова ради правозахисного центру «Меморіал» Олександр Черкасов зазначив, що захоплені в полон учасники обох сторін конфлікту формально не мають статус військовополонених. Схожа ситуація була і під час військових дій у Чечні, каже експерт.

«У цих двох конфліктах є щось спільне у становищі полонених, насильно утримуваних, зниклих безвісти. А саме – обидві ці війни уряд, Москва, Київ війнами не називали. Своїх супротивників вони не називали воюючою стороною і, взагалі, виводили події з контексту міжнародного гуманітарного права. Тому в значній мірі з тих процедур, з тих гарантій, які повинні дати Женевські конвенції, додаткові протоколи до них, учасники донбаського конфлікту випадають. Справді, війни немає, збройного конфлікту немає, є чи то роззброєння незаконних банд-формувань, чи то контр-терористична або, як зараз на сході України, антитерористична операція. Проте ж у всіх такого роду конфліктах саме переговори про пошук зниклих безвісти, звільнення полонених, насильно утримуваних осіб починаються першими, останніми припиняються і служать містком до більш глибоких довготривалих угод», – зазначив Черкасов у розмові з Радіо Свобода.

Військовий оглядач «Ежедневного журналу» Олександр Гольц стверджує, що з юридичної точки зору поняття «військовополонений» вживати в конфлікті на Донеччині неправомірно. Адже Україна не оголошувала війну Російській Федерації, тож з огляду на міжнародне право, мова іде про «внутрішній конфлікт», зазначив експерт.

«Все-таки, якщо говорити про формальну частину цієї історії, Росія рішуче заперечує свою участь у цьому конфлікті. Україна не оголошувала війну Росії. Йдеться на сьогоднішній день, з юридичної точки зору, про внутрішній конфлікт. Якщо визначати це все в термінах права, то мова йде про заколот, піднятий сепаратистами на південному сході країни. І в цьому випадку мова йде не про військовополонених, мова йде про заарештованих бунтівників, які формально повинні розглядатися як кримінальні злочинці, які вчинили злочин на території суверенної держави», – пояснив Гольц у розмові з Радіо Свобода.

На думку Черкасова, проблема з визначенням не є формальністю, адже вона ускладнює збір відомостей про кількість людей, захоплених у полон, і пошук інформації про місце їхнього перебування. Без такого списку вельми складно говорити про будь-які повні обміни.

«Дуже часто говорять про необхідність обміну у форматі «всіх на всіх». Це було б чудово. Але де цей список усіх із зазначенням, де ці всі знаходяться, де їх брати, куди збирати, як обмінювати. Підготовка такого повного списку всіх полонених могла б зайняти нескінченний час, то час, поки ті, хто вже знайдений, ті, кого можна звільнити, будуть скніти в неволі», – стверджує Черкасов.

Прецедент Надії Савченко

Відсутність такого списку далася взнаки у справі найвідомішої української бранки Надії Савченко. Якщо відразу після переговорів у Мінську президент України Петро Порошенко оголосив про те, що її мають незабаром звільнити, то уже через кілька годин цю інформацію спростували адвокати Савченко.

Зокрема, Марк Фейгін повідомив, що імені Надії немає в списках на обмін. Відразу ж виникло питання, чи можна вважати Надію Савченко військовополоненою. На думку Олександра Черкасова, Савченко є не лише полоненою, але і політв’язнем.

«Що говорити про Надію Савченко, яка була затримана на території України, потім вивезена до Росії і поміщена в російський слідчий ізолятор? Очевидно, вона затримана в контексті конфлікту на сході України і потрапляє в число тих, хто повинен бути звільнений, причому, негайно. Її ж місцезнаходження шукати не треба. Військовополонені у нас можливі у збройних конфліктах. Якщо держава відмовилася називати війну війною, збройний конфлікт збройним конфліктом, то важко чекати від цієї держави, що вона назве свою полонену полоненою. Україна не захотіла ставити те, що відбувається, у контекст гуманітарного права. На жаль, серед тих, хто страждає від цього, є і Надія Савченко. Але якщо говорити по суті, вона була позбавлена свободи в контексті збройного конфлікту і, зрозуміло, вона з числа полонених, зрозуміло, вона з числа політв’язнів, оскільки вона позбавлена волі за політичними мотивами владою Росії», – вважає правозахисник.

Закордонні політики проводять паралелі з поведінкою Радянського Союзу в Східній Європі, коли до Москви вивозили противників окупації країн «Варшавського пакту». Голова комітету з закордонних справ парламенту Чехії та колишній міністр закордонних справ цієї країни Карел Шварценберґ в інтерв’ю Радіо Свобода сказав, що нині «гидкі диктатури втратили всякий сором, і як у старі часи, кидають людей в тюрми. Це є трагедією, бо люди зараз поводяться так, ніби вони живуть у 1950-ті роки», – сказав Шварценберґ.

А представники українських організацій у державах Євросоюзу пікетують дипломатичні місії Росії та адміністративні будівлі європейських інституцій. Головна вимога – звільнити Надію Савченко та інших українських бранців Кремля.

«Празький Майдан» вимагає звільнення Савченко та Сенцова

​