Про війну на сході України зняли художній фільм

В Україні добігає кінця створення фільму «Міна» (в англійському варіанті – Once upon a mine). Це художній короткометражний фільм, зйомки якого, втім, відбувалися безпосередньо в зоні АТО за участю реальних жителів Донбасу і військових. Головний герой – молодий художник, який намагається вирватися із зони бойових дій, але зустрічає на своєму шляху смертельно небезпечну перешкоду. Творці «Міни» кажуть, що вже досягли попередньої домовленості про показ фільму на Каннському кінофестивалі і фестивалі незалежного американського кіно Sundance. Поки, щоправда, їм доводиться збирати гроші на завершення своєї роботи в інтернеті. Режисером фільму став молодий виходець з України, який живе в США, а одну з головних ролей виконала російська актриса з трупи театру «Ленком» Тетяна Кравченко.

– Ми вирішили зняти фільм про причини, які призводять до соціальних конфліктів. Найбільша проблема – це навіть не війна, а рівень свідомості людей. Саме рівень свідомості людей призводить як до конфліктів у суспільстві, так і до військових зіткнень. Фільм «Міна» ми зняли в зоні АТО, в реальних декораціях, в звільнених від бойовиків Слов’янську, Артемівську. Знімали в серпні і у вересні минулого року. Наразі це перший художній фільм, знятий в зоні бойових дій. Але фільм навіть не про війну, а про художника, молодого хлопця, хлопчика-генія, який мріє втекти з охопленого війною Донбасу до Києва – вчитися, розвиватися, але він не тільки від війни, він, власне кажучи, і від людей намагається втекти, від того суспільства, де жити нестерпно і неможливо. І шляхом наш головний герой – Гена – йде через поле і наступає на міну. Він стоїть на міні і розуміє, що піти з неї він не може – він загине. Тут його і знаходять ті, від кого він втік, і батьки, і односельці, всі глузують, знущаються, критикують, проявляють агресію. Ось так у нас і розвивається сюжет. А чим він закінчиться – це треба дивитися вже фільм.

Кадр з фільму «Міна»

– Тобто це суто метафоричний фільм?

– Так, він метафоричний, хоча знімався в реальних умовах. Коли ми взяли за основу ідею того, що хлопець йде через поле, а в полі – міни після бойових дій, ми і хотіли знімати безпосередньо на полях, коли ще пшениця була, влітку минулого року. Але насправді виявилося, що знімати в полях неможливо, оскільки поля дійсно заміновані. Дуже багато моментів буквально взяті з реальних обставин. У нас в трейлері присутні військові, які документи перевіряють, – це реальні військові. Як і люди, які в автобусі їдуть, – це теж реальні люди в зоні АТО. Є певний блок буквально документальних кадрів, який присутній в нашому фільмі.

​
– Один із героїв – водій цього самого автобуса, який везе пасажирів через блокпост – каже: «Війна виглядає красиво тільки в кіно». Якщо судити з трейлеру, у вашому фільмі якраз так вона і виглядає. Ви не боїтеся звинувачень у якомусь, можливо, прикрашанні, зайвій художності? Адже військові дії, по суті, ще не закінчилися, і документальні зйомки із зони АТО, які ми бачимо, досить сильно відрізняються від того, що можна побачити у вашій картині?

– Я б з вами не погодився, що війна там виглядає красиво. Кадри, які зняті в Слов’янську, зруйнований п’ятиповерховий будинок – дивишся і бачиш чиюсь кухню... Перекриття обрушилися, а меблі досі стоять, і рушник висить. Коли розумієш, що це чиєсь житло, хтось втратив свій будинок, стає страшно. Ми звикли в новинах бачити зведення з бойових конфліктів десь у Сербії, в Лівії, в Афганістані, в Іраку, і ці конфлікти здаються дуже далекими.

Але коли дивишся на зруйновані будинки або на біженців з українськими паспортами в автобусі, і розумієш, що все це про нас, стає моторошно. І для того, щоб нас не засуджували ті ж біженці з зони АТО або люди, які постраждали, ми намагалися максимально убезпечитися від якихось оцінок. Ми не давали оцінок ні тій, ні іншій стороні, ні бойовикам, терористам, сепаратистам, ні нашим солдатам. Немає оцінок. Там є образ суспільства, яке є ще більшим злом, ніж міни, які залишилися в полях. Були колись такі соціологічні опитування: які причини є домінуючими для еміграції з Росії, України, взагалі з країн СНД? Так от, на перше місце вийшла така причина, як побутове хамство. Ось цей рівень відносин між людьми, мені здається, це найбільше зло. А війна – це декорація, щоб показати, до чого такий рівень свідомості може призвести.

– Тобто причиною війни на сході став рівень свідомості? Ви, як я розумію, були на зйомках, бачили все своїми очима. У Вас саме таке відчуття склалося? Чому взагалі все це почалося?

– Відсутність любові один до одного у людей. Люди настільки зациклилися на якихось власних ілюзіях, на конфліктах, на поділі одне від одного, що боротьба стала значно важливішою за якісь більш високі, гуманні ідеали. Мені здається, відсутність любові – основна причина, і вже з цієї причини виходить відсутність довіри, поваги, уваги один до одного, відсутність співпраці, солідарності. Знаєте, коли один принижує іншого просто для того, щоб самоствердитися, це бридко, але що, як не відсутність просто любові до людини, є причиною такої поведінки? Я особисто бачив саме цю проблему. Я не можу сказати, що вона локалізована тільки от на сході України, я її зустрічаю і в інших містах, які війною ще не охоплені. І мені здається, основна причина, основна міна – це агресивність і нелюбов.

Зйомки фільму «Міна»

– Ви кажете, що стараєтеся утримуватися від оцінок, але самі даєте визначення тим, хто воєю по той бік, цілком конкретні – терористи, бойовики, сепаратисти. Те, як Ви описуєте причини події – поділ, взаємна ненависть, – нагадує розповідь про громадянську війну та її причини, якраз таку оцінку любить давати подіям на сході України російська пропаганда. Чи не бачите Ви в цьому якогось протиріччя? Слідів російського втручання в цей конфлікт Ви не помітили?

– Ви знаєте, ми намагалися цю тему не зачіпати в принципі. Є роздвоєння в свідомості у самих людей, тому що вони не знають, хто вони. На самому початку трейлера у нас хлопчик говорить про те, що «голова вчора говорив, що ми Росія, а потім знову підняв український прапор». Люди готові кидатися куди завгодно, у них немає розуміння, хто вони, з ким вони, до якого роду-племені вони належать. Це проблема. Особисто моя громадянська позиція, звичайно, полягає в тому, що це є російським втручанням, і говорити, що там «ополченці», народна воля на сході, – це нерозумно і неправильно. Російське втручання є колосальним.

Але це як зерна, які проростають на якомусь плідній грунті. Чому не відбулося цього в Херсоні, в Одесі, в Харкові, чому в багатьох місцях Росія не отримала такої підтримки, там не з’явилися в такій кількості сепаратисти, якісь бійці, бойовики? Особисто мені здається, що все починається з рівня культури, рівень культури дозволяє людям відрізняти брехню від правди, вигадку від реальності.

– Розкажіть про себе. Звідки Ви родом? Чому Ви вирішили допомагати в створенні цього фільму? Яка Ваша роль у всій цій історії?

– Я сам харків’янин, хоча вже багато років живу в Києві, майже 20 років займаюся громадсько-політичною діяльністю. Останні п’ять років якраз концентрував увагу на зміні свідомості. Головний слоган, який запропонував режисер фільму «Міна» – «розмінуй свою свідомість». Цей слоган мені дуже сподобався, викликав в мені резонанс, і ми вирішили всіляко підключитися. Ми привели у фільм головного актора – В’ячеслава Никанорова, дуже потужного актора, молодого, київського, з драматичним талантом. Організаційно допомагаємо, зараз гроші збираємо на постпродакшн. Але фільм вже практично закінчений, ми плануємо його почати заявляти на фестивалі буквально протягом місяця, щоб люди по всьому світу подивилися на нашу історію.

Кадр з фільму «Міна»

– Хто режисер фільму?

– Режисер – початківець, українець, уродженець Херсонської області, але 15 років він вже живе в Лос-Анджелесі, Вофка Соловей його звуть. Він фотограф, був композитором, писав музику до голлівудських фільмів, і ось це його перша проба пера як режисера, так би мовити. Нам пощастило з ним, оскільки він зібрав команду – і оператор, і він сам, і ще кілька людей в команді з Голлівуду, це нам забезпечує хорошу картинку. Тобто фільм знятий так, як він має виглядати для світового глядача.

– Це повнометражний чи короткометражний фільм?

– Це короткий метр. Ми розраховуємо на 22-23 хвилини. І, до речі, в нашому фільмі знялася Тетяна Кравченко, російська актриса, вона хоч і уродженка Донбасу, погодилася взяти участь у такому фільмі. Спеціально з Росії приїздила, щоб знятися в цьому фільмі. Вона грає роль мами нашого Гени, головного героя, художника. Це якраз той засудливий образ, навколо якого будуватиметься соціальний конфлікт. Так що можна сказати, що команда інтернаціональна. Оператор у нас – білоруска, головна актриса – росіянка, актори – українці.

– Ви самі, живучи в Києві, зустрічали людей, подібних на головного героя цього фільму, – молодих, творчих, активних, які втекли від війни?

– Так, звичайно, і їх дуже багато. Мені навіть здається, що Київ зараз, як і багато інших міст, затоплений такими людьми, я їх називаю – «люди-тіні», людьми, які втратили свій звичний спосіб життя, своє майно, вони перебиваються на трьох-чотирьох роботах, вони не присутні в кінотеатрах, в культурному житті, вони виживають. Таких людей дуже багато. Вони прагнуть до якоїсь кращого життя, але я спостерігаю, що багато хто зараз з України виїжджають за кордон, і це, на жаль, найбільш пасіонарні й енергійні особистості. Це, звичайно, втрата для країни. Хоча багато людей, які втекли зі сходу насамперед, вивезли звідти капітали, майно, розуміючи, що майбутнього на сході немає, що цей локальний конфлікт тягнутиметься ще дуже довго і, швидше за все, буде заморожений.

– Ви згодні з цим, що конфлікт буде заморожений на найближчі роки?

– Так, цей конфлікт не має дипломатичного якогось рішення, оскільки не було б ніякої проблеми, якщо б не було надпотужної російської підтримки. Цей конфлікт був би давним-давно вичерпаний. Але наразі у нас точиться нерівноважна боротьба. Смішно думати, що кілька районів України, це навіть не області, щоб було зрозуміло, так звані «ДНР» та «ЛНР» – це не Донецька і Луганська області, а кілька районів, що вони можуть, наприклад, вести війну з усією Україною або що Україна не може придушити якісь сили опору кількох районів. Це смішно – навіть ставити так питання. Але вирішити цей конфлікт на даний момент, мені здається, неможливо, оскільки головна мета організаторів цього конфлікту – дестабілізувати ситуацію в країні. І ми це відчуваємо дуже потужно. Протягом вже майже року з України тікають інвестиції, падають економічні показники, люди зі сходу виводять капітали, вивозять свою рідню. Було у нас кілька проектів в Харківській області, ми намагалися знайти інвесторів, але це неможливо. Жодна мисляча людина не буде вкладати гроші в схід України, тому що він вважається потенційною зоною ризику, зоною потенційного конфлікту з Російською Федерацією.

Кадр з фільму «Міна»

– У Росії, здається, достатньо ресурсів, щоб тримати Україну в такому стані ще досить довгий час. Де вихід з цього глухого кута?

– Відверто кажучи, я розраховую тільки на диво, і це диво повинно відбутися в самій Росії. Якби Росія змінилася і націлила свої зусилля на внутрішній розвиток, а не на експансію ззовні, то й Україні, та й багатьом іншим країнам, напевно, полегшало б. Власне кажучи, як і громадянам Російської Федерації. Ось тільки на це я і розраховую – на якісь політичні зміни в самій Росії. У нас немає надії, принаймні у мене немає надії на те, що Україна зможе повернути Крим, або закінчити військовий конфлікт, або перекрити кордон з Росією, через яку йдуть війська, танки, реактивні системи залпового вогню. Не можемо ми вирішити цю проблему до тих пір, поки не буде волі з боку Москви.

«Міна» – не перша стрічка, присвячена російсько-українському конфлікту, однак, судячи з трейлеру і опису, вона вибивається з суто пропагандистської стилістики, притаманної фільмам цієї тематики. Так, знятий в Росії на замовлення НТВ художній фільм «Військовий корспондент» розповідає про американського репортера, який, за завданням інформаційного каналу відправляється на схід України, щоб дізнатися і розповісти всім правду про війну на Донбасі. Після того, як він розуміє, що правда – за «ополченцями», начальство звинувачує його у зраді, а київська влада – в шпигунстві. Ще один російський фільм про війну на Донбасі так і називається – «Правда», він знімався в Калінінградській області і також розповідає про те, як українська влада перешкоджають роботі чесних репортерів в зоні АТО. Україна відповіла на це поки лише документальним фільмом «Контакт» та планами Міністерства оборони вступити в переговори з відомими голлівудськими режисерами на тему створення повнометражної картини про російсько-українську війну. Попередній збройний конфлікт на пострадянському просторі, в якому брала участь Росія, також призвів до свого роду «війни фільмів»: російським художнім стрічкам «Олімпіус інферно» і «Серпень. Восьмого» з грузинського боку можна протиставити фільм «П’ять днів у серпні», знятий голлівудським режисером Ренні Харлін. Роль президента Грузії Михайла Саакашвілі в цій картині зіграв відомий американський актор Енді Гарсіа.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода