Двоюрідний брат Бориса Нємцова, соціолог і політичний експерт Ігор Ейдман покладає на російську владу і особисто на президента країни Володимира Путіна пряму відповідальність за вбивство свого родича і одного з лідерів опозиції. В інтерв'ю Радіо Свобода Ейдман оцінює популярні версії про те, як і чому було скоєно злочин, а також ділиться спогадами про молодість Бориса Нємцова.
– У нас з Борею, звичайно, були й багаторічні особисті стосунки, і професійні контакти. Ми особливо багато спілкувалися в роки молодості. Я на 9 років молодший за Борю, на зламі 1980-90-х років я був зовсім молодий, а він починав кар'єру політика.
Ігор Ейдман
Я дуже добре пам'ятаю той час, коли Боря пішов у політику, я з ним тоді дуже щільно спілкувався. Ми з моєю першою дружиною приходили до нього буквально кожного дня. Я гуманітарій за складом мислення і освітою, а він був дуже сильним фізиком, перспективним молодим ученим. Борис був учнем мого батька, який, у свою чергу, був учнем і співавтором нобелівського лауреата Віталія Гінзбурга. Боря пройшов серйозну наукову школу фізики, і в рамках цієї школи він був висхідною зіркою. Це було ще до того, як Нємцов почав займатися політикою. У НДІ, де він працював і виступав із доповідями, його вважали одним з найбільш перспективних учених.
– Чому він пішов у політику?
Зараз в Росії божевільний час у поганому сенсі цього слова, а тоді був шалений час у хорошому сенсі слова
– Знаєте, зараз у Росії божевільний час у поганому сенсі цього слова, а тоді був шалений час у хорошому сенсі слова. З'являлися абсолютно нові, несподівані можливості. Боря був людиною, безумовно, амбітною, але в роки, коли він починав соціальне життя, як можна було зробити кар'єру в політиці? Тільки йти в бридкий комсомол або нудну, ще більш огидну партію! А він займався цікавою справою, наукою, йому це страшенно подобалося, у нього все виходило, відкривалися гарні перспективи.
Борис Нємцов в університеті
Кар'єра Борі в політиці почалася з боротьби проти будівництва в Горьковській області атомної електростанції. Це сталося невдовзі після Чорнобильської аварії, і Боря на це, звичайно, відреагував, тим більше, що він був фізиком і розбирався в темі
Але в якийсь момент почалися зміни. Кар'єра Борі в політиці почалася з боротьби проти будівництва в Горьковській області атомної електростанції. Це сталося невдовзі після Чорнобильської аварії, в суспільстві дуже сильні були антиядерні настрої, а тут небезпечну станцію вирішили побудувати поблизу півторамільйонного міста. І Боря на це, звичайно, відреагував, тим більше, що він був фізиком і розбирався в темі. Він тоді брав, я пам'ятаю, інтерв'ю у Андрія Дмитровича Сахарова з цього приводу, почав брати участь в екологічному русі. До нього почали звертатися люди, він був молодий, яскравий, цікавий, розумний, добре виступав.
Я теж зі своїми друзями доклав руку до цього... нещастя, як я тепер розумію, – до залучення молодого, талановитого вченого в політику. Ми з друзями ходили і кожного дня капали йому на мізки: треба щось робити, треба міняти країну
Я теж зі своїми друзями доклав руку до цього... нещастя, як я тепер розумію, – до залучення молодого, талановитого вченого в політику. Ми з друзями ходили і кожного дня капали йому на мізки: треба щось робити, треба міняти країну – ви пам'ятаєте настрої, які були в роки перебудови. У результаті Боря спробував висунутися в 1989 році на З'їзд народних депутатів СРСР. Але його не пропустили окружні збори – якщо пам'ятаєте, тоді фільтрували кандидатів у депутати через якісь збори навколокомуністичної, скажімо так, громадськості. І, звісно, ця «громадськість» Борю не допустила до виборів.
Він хотів кинути всю цю політику і знову займатися наукою, і тодішня дружина його, Рая, була категорично проти того, щоб він ліз у політику, хотіла, щоб він займався наукою. Але він уже був занадто сильно залучений у суспільне і соціальне життя, все-таки він після довгих роздумів вирішив висуватися в депутати. Тим більше, московські люди – Гліб Якунін і ваш, до речі, співробітник Анатолій Стріляний, якому Боря дзвонив і пропонував йому висуватися в Горькому, – з якихось причин не змогли цього зробити, і ніхто, крім нього, місцеву демократичну громадськість представляти не міг.
Борис Нємцов на початку політичної кар'єри
– У другій половині 1990-х років, коли Нємцов уже став впливовим політиком, віце-прем'єром уряду, у нього були президентські амбіції? Він дійсно вважав, що може стати наступником Бориса Єльцина? Чи це все розмови?
При мені він не говорив прямим текстом: «Я хочу бути президентом». Я не знаю, чи були у нього такі думки. Можу припустити інтуїтивно, що, напевно, були, тому що шанси здавалися реальними
– При мені він не говорив прямим текстом: «Я буду президентом» або «Я хочу бути президентом». Я не знаю, чи були у нього такі думки, чи було таке бажання. Можу припустити інтуїтивно, що, напевно, були, тому що шанси здавалися реальними. Плюс до цього Єльцин йому дарував всілякі фотографії з надписами «Передаю кермо влади...» – або щось у цьому роді, з очевидними натяками на те, що він Бориса бачить наступником. Звичайно, Нємцов вголос про це не говорив, тим більше, не хизувався своєю популярністю, не намагався вселити думку: «Ви маєте справу з великим майбутнім президентом» – такого не було.
– Політик Нємцов зробив багато помилок у своїй кар'єрі?
– Дуже складно говорити про це, коли людина тільки що загинула такою страшною смертю. Я часто Борю критикував за життя, публічно в тому числі, але просто зараз не повертається язик. Безумовно, звичайно, всі ми робимо помилки. Мабуть, я так можу сказати, не персоналізуючи тему: ті політичні сили, до яких він належав у різний час, звичайно, робили катастрофічні, м'яко кажучи, помилки. Я маю на увазі і російський ліберальний рух, і команду молодих реформаторів, і потім партію «Союз правих сил». Це була, звичайно, одна з причин, через які країна прийшла до такого жахливого стану: люди, які взялися відстоювати ідеї демократії і свободи, не просто все бездарно розтринькали, а й віддали, можна сказати, на блюдечку з блакитною облямівкою ворогам свободу, права людини, демократію. І прищепили населенню країни стійку відразу до всього цього.
Зрештою, в країні встановилася диктатура напівфашистського типу – в тому числі через те, що вони свою демократичну місію так бездарно провалили. Я не маю на увазі, звичайно, Бориса особисто.
– Відразу після вбивства Бориса Нємцова Ви написали дуже різкий текст, в якому фактично звинуватили особисто Володимира Путіна у вбивстві Вашого двоюрідного брата. Не страшно Вам кидати такі звинувачення?
Владу це влаштовує – коли говорять про якусь їхню моральну відповідальність. За моральну відповідальність до Гааги не повезуть. Мова йде не про моральну відповідальність, а про те, що скоєно кримінальний злочин такого рівня, який в Росії ніхто не міг організувати, крім самої влади
– Чесно кажучи, я про це не думаю. У цій ситуації, як класик казав, я просто не можу мовчати. І так сили зла, які захопили владу у нас в країні і проливають кров в Україні, які починають зараз проливати кров і в Москві, користуються абсолютною безкарністю. Навіть на Заході – я вже не кажу про росіян – бояться прямо називати речі своїми іменами: називати вбивць убивцями, терористів терористами. Владу це влаштовує – коли говорять про якусь їхню моральну відповідальність. За моральну відповідальність не судять, за неї до Гааги не повезуть. Мова йде не про моральну відповідальність, а про те, що скоєно кримінальний злочин такого рівня, який у Росії ніхто не міг організувати, крім самої влади.
Борис Нємцов під час Помаранчевої революції, Київ, 2004 рік
Розглядаються кілька основних груп версій. Перша – що Нємцова вбили якісь його особисті вороги. Другий варіант – що його вбили якісь відморозки, націоналісти, «Новоросія» або хтось ще їм подібний. Третій варіант – що його вбили якісь «вороги Путіна», про це навіть Ірина Хакамада, колишній ліберал, говорила: вбили, щоб підставити самого великого Путіна! Всі ці три варіанти не витримують ніякої критики. Скажіть самі, чи наберуться нахабства якісь умовні вороги Нємцова – припустімо, ярославські корупціонери, яких він викривав, або якісь його особисті вороги – організовувати вбивство всесвітньо відомої людини?
Великий політичний терор – це частина великої політики. І безумовно, ніхто не посмів би лізти в цю настільки важливу для влади область, яка настільки охороняється нею
Невже вони не розуміють: якби таке сталося, то вся поліція і спецслужби були б кинуті на їхні пошуки, щоб представити цих людей всьому світу і відмазати владу від цього злочину? Звичайно, вони б побоялися це зробити! У Росії велика політика давно приватизована владою і Путіним конкретно, вона повністю під державним контролем. І великий політичний терор – це частина великої політики. І безумовно, ніхто не посмів би лізти в цю настільки важливу для влади область, яка настільки охороняється нею.
– А чим Путіну заважав Нємцов? Нємцов в останні роки – формально політик регіонального рівня, демократичного руху в Росії фактично не існує як єдиної організаційної сили...
Пахан не може дозволити, щоб його вербально гвалтували. Йому треба терміново вживати якихось дій, щоб продемонструвати братві: ніхто тут не сміє щось проти нього варнякати
– У мене є така версія: останньою краплею стало те, що Боря в одному з нещодавніх інтерв'ю назвав Путіна відомим нецензурним словом, яке я повторювати не буду. Для таких людей, як Путін, з кримінальним мисленням, такі слова іноді навіть важливіші, ніж конкретні справи. Пахан не може дозволити, щоб його вербально гвалтували, в іншому випадку він перестає бути авторитетом і сам перетворюється в «опущеного». Йому треба терміново вживати якихось дій, щоб продемонструвати братві: ніхто тут не сміє щось проти нього варнякати. Коли Боря сказав це, у мене перша була думка (така ж, мабуть, як і у його мами, хоч я з нею не розмовляв з цього приводу) – його можуть убити. Він виголосив саме те, що може цих людей (я маю на увазі нашу владу) змусити до найрадикальніших дій.
Про Путіна, які в нього яхти і т.д., скільки вони крадуть – це все для президента дурниця: народ у нас звик до корупції, до розкоші, в якій купаються чиновники, це особливо нікого не хвилює. Але тут є інший момент: збір інформації, яка викриває військові злочини Путіна в Україні
Друге. Борис (і він писав про це відкрито) останнім часом готував доповідь «Путін і війна». Це дуже важливий момент. Тому що колишні доповіді – там про Путіна, які в нього яхти і т.д., скільки вони крадуть – це все для президента дурниця: народ у нас звик до корупції, до розкоші, в якій купаються чиновники, це особливо нікого не хвилює. Але тут є інший момент: збір інформації, яка викриває агресію, військові злочини Путіна в Україні. Путін же продовжує пудрити мізки всьому світу, стверджуючи, що не несе відповідальності за події на Україні. Як кричав кишеньковий злодій у фільмі «Місце зустрічі змінити не можна»: «Гаманець, гаманець ... Який такий гаманець?», – так і тут: «Війська, війська ... Які війська? Ми тут нічого не вводимо...»
Путіну було б дуже неприємно, якби він наступного разу десь почав говорити, що немає у нас ніяких військ в Україні, а який-небудь західний партнер по переговорах йому в ніс ткнув би книжкою Нємцова
І Путіну було б дуже неприємно, якби він наступного разу десь почав говорити, що немає у нас ніяких військ в Україні, а який-небудь західний партнер по переговорах йому в ніс ткнув би книжкою Нємцова, де докладно все викладено, які частини беруть участь у війні, можливо, навіть прізвища командирів. Безумовно, для Путіна це в особистому і в політичному планах дуже небезпечна річ, незрівнянна з іншими доповідями, які робив Борис.
І третя причина – прагматична. У минулому році почалася, по суті, дивна війна з Україною, і нова «холодна війна» Росії із Заходом. А коли країна вплутується у війну, то завдання влади, завдання диктатора – перетворити її в єдиний військовий табір, який скріплений жорсткою дисципліною і страхом, щоб ніхто не посмів проти диктатора, проти ієрархії якось виступати. Демонстративне вбивство Бориса в центрі Москви говорить про те, що, цілком ймовірно, таким чином Путін дає сигнал населенню: кожен, хто підніме зараз бузу, буде просто знищений, винищений. Йому потрібно тероризувати суспільство, заразити його страхом і згуртувати навколо свого трону.
– Версія про те, що Нємцова «замовили», щоб скомпрометувати Путіна, щоб дати людям, які думають, як Ви, підстави для такого роду роздумів і спекуляцій, Вам теж не видається переконливою?
Це вбивство не в змозі скомпрометувати Володимира Путіна. Ще один злочин нічого не додасть до його знищеної власними руками репутації
– Ви знаєте, найстрашніше в тому, що це вбивство не в змозі скомпрометувати Володимира Путіна. Справа в тому, що Володимир Путін перед усім світом уже так безнадійно скомпрометований, що ще один злочин нічого не додасть до його знищеної власними руками репутації.
Пам'ятаєте справу Литвиненка? Це для світу, для Заходу набагато більш серйозний злочин – під загрозою було життя тисяч, якщо не мільйонів європейців: у Лондоні путінські бандити поширювали смертельно небезпечну радіоактивну речовину. Зараз у Лондоні тривають слухання у справі про вбивство Литвиненка, там усе абсолютно прозоро і зрозуміло, я стежу за цим процесом. Зрозуміло, хто виконавці, зрозуміло, що такий злочин не міг бути скоєний без прямої вказівки найвищого керівництва країни. На цьому тлі ще одне вбивство опозиціонера для компрометації Путіна нічого не означає. Це вбивство не дає ніяких преференцій і російській опозиції. Навпаки, російська опозиція втрачає талановитого і яскравого, дуже активного лідера.
Свої роздуми про причини, які зробили можливим вбивство Бориса Нємцова, Ейдман детально сформулював у тексті, який пропонується вашій увазі.
«Обговорюються чотири основні версії вбивства Бориса Нємцова: його замовили особисті вороги, якісь відморозки-націоналісти, противники Путіна або сам Путін.
Спробую проаналізувати ці версії з точки зору елементарної логіки.
1. Чи посміли б замовити Нємцова його вороги?
Якби вбивство такої відомої людини самовільно замовили якісь особисті вороги, влада зробила б усе, щоб знайти вбивць і продемонструвати їх світові. Жоден «ворог Нємцова» (наприклад, з числа ярославських корупціонерів або просто особистих недругів) не пішов би на цей злочин, розуміючи, що його будуть шукати вся російська поліція і спецслужби.
У нас у країні жорстка державна монополія на велику політику, а значить, і найбільший політичний терор. Її порушників чекає жорстоке покарання. На це ніхто не наважиться. Навіть Кадиров не міг би ухвалити рішення про такий гучний злочин без схвалення свого кремлівського боса.
Не могли це зробити і якісь неконтрольовані угруповання в спецслужбах. Наші «служивці» добре видресирувані, ніколи не будуть вживати несанкціонованих вищим начальством дій.
2. Чи була мотивація у деяких ворогів Путіна («зовнішніх» чи «внутрішніх») убивати Бориса?
Чого б вони цим досягли? Та зовсім нічого. Путін від цього злочину ніяк не постраждає. Репутація у нього в світі і так нижче плінтуса. Жахливе радіоактивне вбивство Литвиненка, яке поставило здоров'я багатьох тисяч європейців під загрозу, компрометує російського президента ще сильніше, ніж загибель Нємцова. Зараз у Лондоні якраз тривають відкриті слухання у цій справі. Замовник та виконавці очевидні всім. А толку? Ніяких реальних проблем у Путіна через це немає. Тим більше не буде у нього великих неприємностей і в зв'язку з убивством Бориса.
Розмови про «сакральну жертву» абсурдні. Російську опозицію цей злочин не посилить, а швидше, ослабить. Революцію воно не викличе, а відомого всій країні і надзвичайно активного критика влади опозиційний рух втратив. Таким чином, цей злочин свідомо непридатний для компрометації чи ослаблення Путіна.Ніяких мотивів у «ворогів президента» організовувати вбивство Нємцова не було.
3. Чи могли вбити Нємцова націоналісти-підпільники?
Могли, але тільки з санкції вищої російської влади. З усіх минулих справ націоналістів-терористів, типу справи про вбивство Маркелова і Бабуріної, вилазять величезні віслячі вуха ФСБ. Всі наші праві екстремісти під ковпаком у спецслужб і повністю контролюються ними. Генерал Григоренко писав, що «в підпіллі можна зустріти тільки щурів» – ефесбешних щурів, додам.
Будь-які спроби організувати такий замах стали б відомі спецслужбам, які тут же донесли б цю інформацію на самий верх. Тільки президент у цій ситуації міг ухвалити рішення: перешкодити терористам чи допомогти їм. До речі, якщо спецслужби працювали руками ідейних нациків чи яких-небудь «новоросів», то виконавців неминуче здадуть, щоб продемонструвати світу: ось вони вбивці-відморозки, а ми тут ні при чому.
4. Залишається остання, єдина реальна версія. Замовник – Путін.
Тільки він у нашій країні міг ухвалити рішення про таке резонансне вбивство. Тільки його спецслужби могли реалізувати це рішення в тому місці, де було скоєно злочин.
Мотивів у Путіна для того, щоб прибрати Нємцова, було більше ніж достатньо.
Особисті. У Путіна психологія кримінальника, а Нємцов постійно вербально ґвалтував кремлівського пахана, крив його матом. Пахан цього стерпіти не міг – «братва» б не зрозуміла.
Політичні. Нємцов збирався оприлюднити доповідь «Путін і війна», що доводить пряму участь російської армії в агресії і військових злочинах в Україні. Путін звик при кожній спробі взяти його за руку верещати, як бандит з одного американського бойовика про Росію: «Які ваші докази!». Йому було б дуже неприємно, якби йому відповіли: так ось, будь ласка, вони в доповіді Нємцова.
Прагматичні. Путіну в ситуації фактичної війни з Україною і нової холодної війни із Заходом необхідно тероризувати і залякати суспільство, паралізувати волю людей до опору, страхом згуртувати їх навколо власного трону. Він хоче показати на прикладі Нємцова: так буде з кожним, хто не прогнеться переді мною. Цим обумовлено місце і час убивства, що свідчать про демонстративний характер злочину.
Нємцов за кілька тижнів до трагедії відкрито говорив ЗМІ: боюся, що Путін мене вб'є. Напевно, він розумів мотиви свого супротивника. Але, мабуть, все-таки недооцінював серйозність ситуації.
Путін, звичайно, перед тим як ухвалити рішення про вбивство, зважував ризики. Але зрозумів, що ніяких серйозних проблем у нього не буде. Ну, погуляють по центру Москви кілька десятків тисяч інтелігентів з «грізними» плакатами «Нет слов». У них немає слів, а у нього є ОМОН, ФСБ, спецпідрозділи, професіонали-кілери. Хіба йому ці демонстрації страшні?
Путін зважився на цей злочин тому, що прекрасно розумів: у Росії не повториться історія з убивством Бенігно Акіно, яке змусило філіппінців вийти на вулиці і знести режим диктатора-вбивці Маркоса, або скандал з ліквідацією фашистськими бойовиками депутата Маттеотті, який поставив режим Муссоліні на межу краху. До речі, ситуація в Італії під час вбивства Маттеотті дуже нагадує нинішню російську. Тоді в цій країні, як і зараз у Росії, завершувалося формування фашистського режиму. Після цього вбивства італійське суспільство в останній раз спробувало зупинити фашизм. Це не вдалося. Але італійці, на відміну від нас, хоча б спробували...
«Це буде сенсація декількох тижнів. Пошумимо і заспокояться, проковтнуть і не поморщатся, стерплять і втруться», – приблизно так, мабуть, думав Путін, коли приймав рішення вбити Бориса.
Так що, він був правий? Утремося?
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода