«Голос Америки» пропонує переклад статті з канадського видання The Globe and Mail «В обхід офіційних каналів, українська діаспора Канади фінансує та веде війну проти Росії».
Вони займаються усім – збирають кошти для забезпечення поставок армії і навіть воюють зі зброєю в руках на лінії фронту. Як повідомляє Марк Маккіннон, українські канадці не хочуть, щоб обороною їх батьківщини займалась лише офіційна Оттава.
Боротьба за Україну пов'язана з синьо-жовтими кольорами її національного прапора. Але у бою проти наступу підтримуваних Росією повстанців на сході країни, все частіше видно і іншу пару кольорів – червоний та білий кольори канадського прапора.
У київській штаб-квартирі волонтерсьої організації «Амія SOS», яка допомагає воїнам України на полі бою, канадський прапор висить і на стіні складу на першому поверсі, і у приміщені нагорі, де збираютьбезпілотні літальні апарати. До недавнього часу, канадські прапори навіть додавали до посилок, які «Армія SOS» відправляла на фронт – це ймовірно і пояснює, чому прапори Канади були помічені на лінії фронту біля столиці бунтівників Донецьку.
Канадський прапор можна побачити і на футболці Олени Кошарної, голови Київського представництва «Конгресу українців Канади», під час передачі нею офіційної допомоги від уряду Канади українським військовим. Цей жест – ще один приклад того, що впливова українська діаспора у Канаді не хоче залишити захист Батьківщини офіційній Оттаві.
«Чи діаспора воює з Росією? Безумовно!», – каже 45-річна пані Кошарна, – «Діаспора допомагає Україні захищати себе. Як ми це робимо? Як лише можемо!»
Ласкаво просимо до неоголошеної Канадою війни. Вона ведеться на кількох фронтах. На одному рівні українське лобі на чолі з «Конгресом українців Канади» тисне на Оттаву, щоб отримати урядову допомогу для уряду президента Петра Порошенка.
Але це не все – громада також займається збором коштів для організації власного потоку допомоги Україні. Цьому допомагають такі організації, як «Армія SOS». Окремі люди також працюють за різними напрямками, починаючи від надання технічної допомоги фронту і до участі у пропагандистській кампанії України на провідних ролях.
А деякі – буквально жменька людей – навіть взяли до рук зброю. І хоча у канадців, які вирішили приєднатися до боротьби у Сирії відбирають паспорти, принаймні один український-канадець, який приєднався до українських добровольчих батальйонів і воював у Луганській області, спокійно повернулася до Канади, щоб допомогти зібрати гроші для «Армії SOS». Він спокійно каже, що сподівається завербувати більше канадців для участі у війні.
Все це відбувається на незвіданій, з правової точки зору, території і не позбавлено ризику для членів діаспори. Цілком очевидно, що кампанія зі збору коштів спрямована на сферу, у яку не хоче входити жодна країна, включаючи Канаду – постачання, серед іншого, і смертоносної допомоги для українських бійців, у тому числі у складі волонтерських батальйонів.
Діючи в обхід офіційних каналів як в Канаді, так і в Україні, активісти ризикують зіграти на руку і Володимиру Путіну і українським волонтерським підрозділам, чий патріотизм заплямований екстремізмом.
Склад, повний військового обладнання
Склад «Армії SOS» у Києві під стелю забитий військовим приладдям: темно-зелені однострої, міцні чорні чоботи, біла зимова камуфляжна сітка.
Нагорі майстерня, де команда волонтерів збирає по ночах вручну безпілотники спостереження, які вони доправлять на фронт для обльотів території підконтрольної сепаратистам.
Інші добровольці радісно показують нове програмне забезпечення для наводки артилерії, яке вони встановили на планшетних комп'ютерах. Це програмне забезпечення розробила група фахівців під керівництвом Богдана Купича – канадця українського походження, який мешкає у Києві.
Міріади добровольчих батальйонів України славляться своєю хоробрістю, а також своїм часом крайнім націоналізмом. На лінії фронту, вони часто беруть участь у найважчих боях проти армії сепаратистів, яких за словами Києва та НАТО озброює Москва.
«Армія SOS» каже, що з часу свого засування влітку вона зібрала і втратила понад 1 мільйон доларів (за оцінкою пані Кошарної, загальний обсяг допомоги, зібраний для України мільйонною канадською діаспорою за минулий рік, складає від 10 мільйонів до 15 мільйонів доларів).
Частина грошей, зібраних «Армією SOS», була використана на придбання деталей для саморобних безпілотників, але більшість пішла на придбання 30 транспортних засобів, в основному «Хаммерів» та пікапів, які відправились на фронт. Волонтери кажуть, що така незвична допомога необхідна через повальну корупцію всередині армії.
«Ми не допомагаємо окремо армії або якомусь батальйону ... ми доправляємо речі тим, хто на фронті, прямо в руки солдатів», – говорить Ярослав Тропінов, інвест-банкір з Києва, який став одним із співзасновників «Армії SOS» після того, як він побачив, як Росія принизила українську армію, приєднавши Крим в березні минулого року.
«Ми не консультуємося зі штабом армії – ми обходимо корупцію та крадіїв» – каже Тропінов.
У той час як грошові пожертвування збираються і використовуються туди, де, на думку «Армії SOS», у цьому є найбільша потреба, багато представників закордонних українців самотужки купують товари і відправляють їх на склад у Києві.
Пан Тропінов каже, що українська діаспора у Сполучених Штатах була найбільшим джерелом одягу та іграшок для сімей солдатів, а от канадська діаспора зробила помітнішний вклад з точки зору військових поставок. Це пояснює і прапори на складі.
Річард Гарейчук, 59-річний окуліст з Торонто, каже, що він займається збором коштів для «Армії SOS», бо вона допомагає тим, хто насправді воює, незалежно від того, чи це регулярна армія, чи добровольчі батальйони.
Він каже, що він хвилювався, що допомога уряду Канади не доходила до тих, на кому лежить основний тягар бойових дій.
«Ми чули багато історій, як допомогу привозять, показують на камери... а потім, на рівні її розподілу, вже відбувається щось інше. Не чув лише, щоб фронтовики були завалені допомогою».
Торік Гарейчук та інші члени українсько-канадської громади купили безпілотник за 12 тисяч доларів, охрестили його «Прометеєм» і відправили до «Армії SOS». «Прометей» 10 раз вилітав на збір розвідувальної інформації поблизу Донецька і Луганська, перш ніж він був збитий сепаратистами минулого місяця. «Армія SOS» також купує комплектуючі для снайперських гвинтівок та розтяжки для детонаторів.
Пан Гарейчук каже, що зусилля спрямовані на закупівлю смертоносної зброї лише починаються.
«Спочатку думали, як людей взути. На передовій хлопці ходили в кросівках. Тепер, коли у хлопців є черевики, ми вже вирішили перейти на наступний рівень».
Пан Купич, менеджер київської фірми з виробництва програмного забезпечення , допоміг у розробці програмного забезпечення для наведення артилерії, яке поширює «Армія SOS». Він каже, що у діаспорі – і серед українців в цілому – вважають, що кожен повинен робити те, що може.
«Більшість з того, що ми робимо має оборонний характер», – каже уродженець Торонто, – «Але, як сказав Порошенко, війну не виграєш зимовим одягом та спальними мішками».
Окрім груп подібних до «Армія SOS» діаспора має навіть більш неформальні – і прямі – контакти з українськими військами на фронті.
Михайло Винницький, відомий українсько-канадський політичний аналітик, який викладає у Києво-Могилянській бізнес-школі, каже, що власник магазину по сусідству з ним приєднався до механізованої бригади ЗСУ. Коли цей сусід розповів, що його підрозділ не мав обладнання для шифрування комунікацій, професор Винницький повідомив про це другу в Монреалі, який пожертвував 5 тисяч доларів, щоб купити необхідне спорядження.
«Це звучить дуже хаотично, але якщо скласти ці ініціативи докупи, вийде, що так українська армія отримує 60 відсотків усієї допомоги», – каже професор Винницький.
Він додає, бувало, що до фронту доходила зброя «стандартів НАТО», хоча він особисто не знає, як це відбулось.
«Низові мережі можуть бути потужнішими, ніж державна машина, тому що державна машина може бути корумпованою», – каже Винницький.
Лінія фронту
Ніхто не здогадався би про справжній вантаж цих двох вантажівок на розбитій дорозі у зоні бойових дій. На брезенті одної напис – «Все для дому і саду». Друга виглядає ще простіше - увагу привертає хіба наклейка на бампері із лайкою про Путіна.
Так Канада доправляє офіційну військову допомогу до України. Усередині машин кілька тисяч коробок від Міністерства національної оборони Канади. У них – вогнестійке зелене зимове обмундирування і водостійкі черевики.
На передньому сидінні машини з наліпкою про Путіна – пані Кошарна з Конгресу українців Канади. Коли конвой прибув до закинутої школи у Костянтинівці, яка тепер стала військовою базою – разом з вантажем вона передає військовим повідомлення.
«Ми примусили канадський уряд надати максимум допомоги Україні», – каже мати трьох дітей, – «За межами України 20 мільйонів українців, і вони робять все, що можуть, щоб підтримати вас».
Це справді так. Особливо у Канаді. Цього місяця англомовне видання Kyiv Post надрукувала перелік 10 «найвпливовіших захисників України на міжнародному рівні». Прем'єр-міністр Канади Стівен Гарпер до нього теж потрапив.
У статті зазначено: «Можливо Стівен Гарпер не підтримував би Україну так активно, якби у Канаді не жила найбільша у світі українська діаспора».
Справді, Канада часто є найзавзятішим союзником українського уряду. У плані допомоги Україні, нелетального військового обладнання та санкцій щодо Кремля, Канада іде далі ніж інші країни Заходу. (Тим не менш, Велика Британія, можливо, зайшла ще далі, коли прем'єр-міністр Дейвід Камерон заявив, що посилає 75 військових радників, щоб допомогти навчити українську армію).
Професор Винницький каже, що саме діаспора добилась того, що Україна стала провідною темою для політиків в Оттаві.
«Це праведна справа, до центру уваги політиків вона потрапила завдяки великій і добре організованій діаспорі, яка звертає на неї увагу політиків ... Консерватори багато зробили для підтримки України.
Причина такої поведінки політиків – очевидна
«Українська громада у Канаді активно підтримує консерваторів», – каже він.
Колись українці у Канаді голосували за Ліберальну партію, тепер їх підтримка здатна перехилити шальки терезів на користь консерваторів, особливо у містах, де компактно проживають українці – як от у Торонто та Вінніпезі.
Батьки багатьох найбільш активних членів 1,2-мільйонної української діаспори у Канаді прибули до Канади тікаючи від штучного голоду, організованого Сталіним у 1930-х роках, або від придушення українського націоналізму під час Другої світової війни. Для них нинішня війна з Росією – лише остання глава у довгій боротьбі за звільнення Батьківщини з рук Москви. Росія – це їх вічний ворог.
Петро Дуткевич, директор Центру з урядування в університеті Карлтону каже, що Канада загубила «дуже добрі» стосунки з Москвою, які мала до початку конфлікту, на користь однобічної підтримки Києва.
«Ми були в майже ідеальному положенні, щоб взяти на себе роль переговірників заради досягнення миру», – каже професор Дуткевич, – Натомість «українські організації в Канаді потужно і голосно підживлюють антиросійську зовнішню політику».
Посольство Росії в Оттаві не відповіло на прохання автора матеріалу про коментар.
Помітна роль Канади у війні в Україні є лише останнім наголосом у послідовній проукраїнський позиції урядів цієї країни – і у періоди перебування при владі консерваторів і, коли при владі ліберали – починаючи з 1991-го року, коли Канада першою у світі визнала незалежність України від СРСР.
До співпраці на рівні урядів України-Канади на початку 2000-х років додалась підтримка опозиції в Україні після того, як країна знову повернулися на орбіту Москви.
Посольство Канади в Києві давало гроші громадським групам, які допомогли організувати Помаранчеву революцію, яка привела до влади прозахідний уряд Віктора Ющенка у 2004-му році.
І хоча перемога промосковського Віктора Януковича у 2010-му році покінчила із Помаранчевою революцією, посольство продовжувало вкладати гроші у незалежні ЗМІ та організації, які виступали проти авторитарного правління Януковича.
Коли нові прозахідні протести спалахнули у кінці 2013-го року, Канада знову приєдналась до консорціуму західних посольств у Києві, які давали кошти та поради протестувальникам.
Джерело у посольстві Канади розповіло The Globe and Mail, що Канада надала «мільйони» протягом кількох років на підтримку роботи антиурядової ТВ мережі та інтернет-порталу «Громадське» та неурядових організацій таких, як «Опора» і «Євромайдан SOS», які грали організаційну роль у повстанні проти Януковича.
Участь Канади була добре відома і офіційному Києву, тому бандити Януковича і спалили машину співробітниці посольства Канади Інни Царькової під час протестів.
Пані Кошарна, уродженка канадського міста Лондон у провінції Онтаріо та гендиректор інвестиційного банку у Києві – коли не роз'їжджає по полях битв на сході України – з великим теплом у голосі говорить про прем'єр-міністра Канади Гарпера.
Свою власну місію вона бачить у тому, щоб забезпечувати подальшу підтримку України з боку Канади на тому ж рівні, що зараз. Її дуже непокоять і чутки в Інтернет, що частина військового спорядження з Канади була за готівку розпродана на місцевих ринках, і думка, що Канада та інші країни можуть скоротити допомогу Україні.
Саме тому пані Кошарна та команда волонтерів почали особисто супроводжувати вантажі до зони бойових дій. Тепер вони роблять фотографії прийому-передачі вантажу і переконуються, що канадська допомога потрапляє до підрозділів, яким призначена. Під час останньої за часом подорожі до Костянтинівки пані Кошарна зробила чотири зупинки біля лінії фронту.
Поруч з пані Кошарною Володимир Набір, 22-річний солдат із Західної України, який у січні повернувся до Києва після 2 тижнів участі у героїчних, але зрештою програних боях за Донецький аеропорт. Він каже, що допомога з Канади і саме усвідомлення, що їм допомагає діаспора, мали вирішальне значення для захисників ДАП-у і допомогли їм протриматись так довго.
«Без добровольців, ми б замерзли і померли давним-давно», – каже пан Набір. У відповідь на комплімент, пані Кошарна широко усміхається і обіймає молодого солдата.
Інші українські канадці заглибились у конфлікт ще далі. Новий директор зі стратегії «України сьогодні» – англомовної мережі, яка покликана протидіяти тому погляду на конфлікт, який поширює підтримувана Кремлем «Росія сьогодні» – теж уродженка міста Лондон, канадської провінції Онтаріо, Лада Рослицька.
Пані Рослицька написала книжку про «м'яку силу» і уникає слова «пропагандистська війна», але журналісти, які на неї працюють вважають, що воюють на передовій медіа-фронту.
«Росія веде інформаційну війну», – каже редактор «України сьогодні» Стівен Бріз, 29-річний чоловік з канадського Едмонтона.
«Я сподіваюся, що наш канал може пролити світло на те, що тут відбувається».
Добровольчі батальйони
Дехто в Києві побоюється, що добровольчі батальйони, які підтримує «Армія SOS» можуть після закінчення війни стати загрозою для внутрішньої стабільності України. Півдюжини найбільш загартованих в боях груп (а також «Україна сьогодні») фінансуються за рахунок Ігоря Коломойського, олігарха, який більше не в ладах з президентом Порошенком у питаннях військової стратегії та загального напрямку розвитку країни. Деякі з батальйонів, пов'язаних з паном Коломойським, зажили гіркої слави через використання ними крайньоправої риторики та символіки.
Побоювання, що батальйони – і, таким чином, допомога, яку вони отримують від канадської діаспори – в подальшому можуть викликати проблеми всередині України, були посилені минулого тижня в результаті захоплення сепаратистами стратегічного транспортного вузла Дебальцеве.
Серед суперечливих повідомлень про кількість вбитих українських солдатів та добровольців пролунала заява Семена Семенченка, командира фінансованого Коломойським батальйону «Донбас», про створення «паралельного» штабу 17 добровольчих батальйонів, а значить – їх подальше віддалення від офіційного командування у Києві.
«Від добровольчих батальйонів та Коломойського походить явна небезпека», – анонімно розповів радник українського уряду, – «Після значної військової поразки української армії, батальйони можуть влаштувати переворот у Києві».
У діаспорі вважають, що така точка зору – панікерство
Марко Супрун, виріс у Вінніпегу і зараз живе в Києві. Він – співзасновник волонтерської групи «Захист патріотів», яка збирає гроші в Україні та за кордоном для забезпечення батальйонів аптечками та підготовкою для надання медичної допомоги на полі бою. Всю дискусію навколо добровольчих батальйонів він називає «смішною».
«Там, у зоні війни «Азов», «Донбас», «Дніпро» та українська армія працюють разом», – каже пан Супрун, який у минулому працював в якості перекладача для The Globe and Mail. Він каже, що саме російська сторона нагнала до зони бойових дій найманців з усього колишнього Радянського Союзу.
А як щодо загрози від батальйонів Коломойського?
«Багато людей кажуть, що він стає занадто сильним, і т.д. і т.п. Але на даний момент, багато людей раді, що він є», – каже професор Винницький.
«Чи хотів би я щоб ці люди (бійці з правих батальйонів) жили зі мною по сусідству? Напевно, ні. Але на війні, ворог мого ворога мій друг».
The Globe and Mail відомо про принаймні двох канадців, які брали участь у бойових діях у складі батальйонів, які підтримує Коломойський, ще один зараз записується до ЗСУ.
Один з бійців (позивний «Лемко») воював у складі ультраправого «Азову» поблизу портового міста Маріуполя влітку минулого року. Він розповів журналістам, що він «націонал-соціаліст», який зазнав переслідувань у Канаді за свої політичні переконання.
«Україна має бути для українців»
«Нам не потрібна європейська ідея мультикультурного екстремізму. Україна повинна захищати свою культурну та етнічну цілісність».
(Символом «Азову» є модифікована версія Wolfsangel, який використовувався в деяких нацистських підрозділах під час Другої світової війни).
Вважається, що «Лемко» також очолював групу протестувальників, які штурмували посольство Канади і змусили його закритись під час протестів минулого року. В даний час його місцезнаходження невідоме.
Ще один канадсько-український боєць, Назар Волинець – 30-річний будівельник і художник, народжений на Західній Україні – на даний час він повернувся до Канади і буде основним доповідачем під час збору пожертв для «Армії SOS» 28-го лютого, який організовує пан Гарейчук, окуліст з Торонто.
Колишні товариші Волинця по зброї минулого літа та осені воювали у Луганській області у складі батальйону «Айдар», який організація Amnesty International звинувачує у військових злочинах, включно із викраденнями та «можливими стратами». Цей батальйон, який частково фінансується за рахунок пана Коломойського, з того часу увійшов до складу 24-го штурмового батальйону армії.
Волинець каже, що він пішов на війну без будь-якого озброєння. Мав лише дві гранати, потім на полі бою здобув гвинтівку.
«Добровольці приходять з тим, що мають. Дехто мав рушниці, або саморобні пістолети. Десь 20 відсотків людей мали зброю», – розповів він по Skype. Він каже, що добровольці покривали відсутність обладнання за рахунок підготовки, притоку адреналіном та патріотизму.
«У них високий бойових дух, вони рвуться в бій»
Волинець каже, що не мав жодних сумнівів, що воює проти добре підготовлених російських військ («це було помітно по їх тактиці»). Він закликає Канаду та інші західні уряди відправити зброю українській армії та добровольчим батальйонам.
Він розповів, що планує найближчим часом повернутися на фронт – можливо не сам.
«Я думаю, що я повернуся з групою канадців. Це було би дуже приємно, бо це боротьба за демократію... Я думаю, західні суспільства повинні боротися за те, що вони мають, тому що Путін не збирається зупинятися», – розповів Волинець.